Несподівано приємними є зустрічі з людьми на Майдані. Офіційні новини подають стрічку "гарячих" і тривожних новин, однак коли людина потрапляє сюди перспектива міняється. Як не дивно, але на Майдані немає атмосфери тривоги, закритості, подавленості хоч і йде третій місяць боротьби. Люди радо йдуть назустріч один одному, а саме спілкування, проходить під знаком довіри і піднесення. Вчора спілкувався з людьми з Миронівки біля Києва про правильний догляд за садом, вечором з стурбованою п. Ніною Нянчук з Умані, яка як кожна матір у її випадку буде з тривогою розшукувати сина Максима заарештованого 22 січня на Грушевського, а сьогодні зустрівся з п. Іваном з Волині який ділиться наболілим, які переливає у вірші.
Скільки людей стільки різних доль від будених сторінок життя до трагічних біля яких пройти неможливо. Щирі обличчя і підняті голови, на лицях людей, яких зустрічаєш на Майдані променить віра у перемогу справедливості, прагнення бути почутим та радість причину якої на перший погляд знайти важко - однак вона є. Коренем цього позитиву як на мене є переконання що робимо спільну справу, тут є відчуття громади якого так бракувало нам від часів проголошення Незалежності України. Люди усвідомлюють що стоять на Майдані не стільки за себе, скільки за спокійне і достойне майбутнє дітей і внуків, і саме так вони реалізують принцип Євангелії: Немає більшої любові, чим життя своє віддати за друзів. Кожен українець який засмакувати цього відчуття радості бути громадянином, яка випливає з усвідомлення що ми нарешті уже не населенням, а громадянами України. Важливою для збереження рівноваги духу на Майдані є спільна молитва на яку усі радо згоджуються, як також бажання пошуку мирного врегулювання кризи влади. Власним свідченням та тривогами поділилась мати одного з учасників Самоборони Майдану - уривок.
о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
Немає коментарів:
Дописати коментар