Сторінки

вівторок, 15 квітня 2014 р.

Заклик до єдності Кир Андрея у час війни


Кир Андрей Шептицький
Єдність священиків зі своїми єпископами й між собою, єдність священиків із народом і усуненнє всякого роздору і роз’єднання в народі нехай буде прапором нашої праці. Само Боже провидіннє вказує нам неначе на потребу єдности і помагає до її осягнення. Відпала, зникла причина розділу на партії в нашім духовенстві й народі.

У виду змін і прояснень, які спричинила світова війна, та кличів, прийнятих цілим культурним світом, про самоозначеннє народів, погляди тих священиків, які уважали наш нарід за оден нарід із російським, у всіх народних питаннях мусіли підпасти змінам і зблизити їх до загалу нашого духовенства. Від хвилі упадку царату, переворотів у Росії та признання цілим світом Українського народа за нарід самостійний, відмінний від великоруського, стаєся неможливий той розділ у народних поняттях, який ділив наше духовенство до війни. Дальше руководитися тими самими засадами, якими руководилися перед війною і найбільше умірковані члени москвофільської чи староруської партії, значило би, безумовно, шкодити нашому народови і противитися його добру. Така акція оказалась небезпечною для віри, прикривала шизматицьку агітацію та у хвилі інвазії стала причиною відступства многих збаламучених християн і деяких злих або крайно слабих у вірі священиків.
Не можемо входити у внутренні пересвідчення – політичні чи народні – людей, але мусимо жадати від усіх священиків одної праці й одного духа. Священики, які мали би інші почування національні, як весь нарід, є в совісті обов’язані примінитися в цілій зовнішній праці до всіх прочих, свої особисті пересвідчення мусять у праці залишити і во всім примінитися до народа, якого суть душпастирями. Ми такої праці жадали би від кождого німця, француза чи бельґійця, якому мали би повірити душпастирство над українським народом, ми не могли би позволити на яку-небудь аґітацію політичну чи національну, противну національним почуванням українського народа. Такої самої праці будемо домагатися і від кождого священика, що належав до так званої москвофільської чи староруської партії. Будемо домагатися, щоби без взгляду на які-небудь особисті національні пересвідчення не ставляв ніхто ніякої перепони у всестороннім розвитку національного життя і культури українського народа; а навпаки, служив йому і зичливо відносився до всіх його справ. З сего не випливає, щоб ми на священиків накладали якісь політичні обов’язки. З натиском стверджуємо, що працю в Церкві уважаємо за найважніший, найсущніший обов’язок священика. Кожда праця, яка відносила би ся до матеріяльного добра народа або, крім релігійних, увзглядняла інші духові його потреби, мусить мати Божий характер душпастирства, значить – мусить усе стреміти до християнської цілі спасення душі й мусить усе опиратися на принципах Божого закона і католицької віри. Праця священика поза Церквою над громадою повинна людей до Церкви прив’язувати і скріпляти в них християнські пересвідчення; але, щоби трафити до сердець людей, мусить праця над громадою поза Церквою бути націхована любов’ю до народа.
Після принципу Апостола: «Всім вся бих»[1], – чужинець, працюючи яко душпастир серед українського народа, для нього мусить відречися свого особистого патріотизму, взяти Хрест Ісуса Христа і з любові для Христа і для своєї пастви стати всім для свого стада, Українцем для Українців, аби їх спасати.


Немає коментарів:

Дописати коментар