Минуло 100 років від смерті на полі І світової війни письменника француза Шарля Пеггі. На меморіалі полеглим воякам Папа вкотре засудив війну як безумство, адже мотивом війни є влада і гроші, за які платять людським життям. 4 вересня на проповіді у каплиці св. Марти Папа сказав: "Привілейоване місце зустрічі з Ісусом Христом це власні гріхи. Сила Слова Божого у зустрічі моїх гріхів з кров'ю Христа, яка мене спасає. І коли не має цієї зустрічі немає сили у серці". Це вислів Шарля з Орлеану який як доброволець пішов на війну, де 5 вересня у бою під Марна (Marna) його вразила куля І світової війни. Останні роки життя він жив згідно логіки зустрічі гріха і Христа і свої думки уклав у творі "Картезій і картезіянська філософія". Кілька цитат, які описують його світогляд: "Опіка, успіх і рятунок у небезпеці це чудово, адже ми бачимо перемогу спасіння того хто майже був загублений. А нужда, дрібязковість, ницість, злочини і також гріх, це немов пробоїни у броні людини, у його обладунках через які... благодать може проникнути у заскорузлу оболонку людини. Адже по броні щоденних звичаїв усе рикошетить скользить і притуплюється зброя, адже добрі люди це ті, які люблять щоб їх так називали не мають пробоїн у броні, не є поранені. Мораль для них це спосіб бути самодостатнім впевненим. Божа благодать не зцілює тих хто не має ран. Не піднімається той хто ніколи не падав. Не омиється з бруду хто ніколи не був брудним".
Наголос на проблемі сім'ї який у пасторальній праці підкреслює папа Франциск є присутній і у думці Пеггі. Як мирянин який захоплювався ідеями соціалізму і побудови республіки, вдівець батько трьох дівчат, які постійно хворіли, у віці 35 років, він вдруге одружився на жінці, яка жила ідеалами свободи, рівності і братерства... і віднайшов скарб віри. Віднайшов віру як новий початок милостей і потіхи серед труднощів, як батько трьох дітей на межі невдачі свого часопису Cahiers de la Quinzaine. У власному житті він відчув усі труднощі, які мусять перетерпіти батьки - жінки і чоловіки, які переносять труди щоденної рутини обов'язків. Папа Франциск вказує на цих вірних називаючи їх середнім класом святих, які щоденно зустрічаються з життєвими випробуваннями. Обставини життя батьків вимагають щоденної жертви охороняючи їх як християн від спокуси перетворити свою віру у самодостатню духовну броню.
Родина - носій християнський цінностей, такою бачив сім'ю Шарль Пеггі: "У модерному світі по справжньому переживають пригоду лише батьки сімей. Інші шукачі пригод порівняно з ними є нічим, тому що нічим не ризикують. Якщо і піддаються випробуванням то ризикують самі собою. Лише батьки виносять страждання задля дітей. Лише у батька є у заручниках діти і дружина, хвороба може вразити когось з членів його родини. Батьки і матері немов учасники пригоди переживають невзгоди і випробування немов керівники, які є відповідальними за групу в'язнів, будучи самі в'язнями, чи заручниками." Хоч Пеггі не міг приступати до святих Тайн через другий шлюб, а діти росли нехрещені адже дружини була атеїстом. Однак він усе життя прожив немов на порозі Церкви, як каже кард. вон Бальтазар про Пеггі ключевим моментом є момент в якому невірний стає християнином. Пеггі як новонавернений у християнство здобув славу "грішника який постійно відвідує недільну літургію". Пеггі в останні роки життя докучали друзі за моральну невпорядкованість подружжя, та говорили щоб він не обманювався думкою "що християнство є легким, і не приймав "інтелектуального ярма віри без якого немає віри" від християнського філософа Жака Марітена. Схиляли до думки залишити дружину якщо вона не сприймає Тайни подружжя. Ці "добрі наміри" "партії побожних", як їх називав Пеггі це нео-клерикальна практики "пастирів митарів", та мирян, які намагаються контролювати "правильність віри" кожного таку поставу неодноразово засуджує папа Франциск у проповідя. Вірність Пеггі родині він мотивував надією що його рішучість у збереженні стосунків з людьми далекими від віри їх заохотить до віри. Справді його надії не були марними по його смерті дружина і троє діти охрестились у Католицькій Церкві, а найстарша у Протестантській Церкві.
о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
Немає коментарів:
Дописати коментар