Папа Франциск «Радійте і веселіться» про святість

Воскресіння ГНІХ, худ. Іван Крислач

9 квітня 2018 р. опубліковано Апостольське Напоумлення «Gaudete et Exsultate» (Радійте і веселіться) Папа Франциска про покликання до святості в сучасному світі.
Святими стаємо, живучи Блаженствами, що є основною дорогою, оскільки прямує в протилежному від світу напрямку. Всі можуть стати святими, бо Церква завжди навчала, що це – загальне покликання, доступне для кожного, про що свідчать чимало святих, «що живуть по-сусідству». Життя в святості тісно пов’язане із життям милосердя, яке є «ключем до неба». Отож, святий – це той, хто вміє зворушуватися та зрушитися з місця, аби допомагати нужденним і зціляти злидні. Це той, хто ховається від замислів давніх, але завжди актуальних єресей, і той, хто, крім всього іншого, «здатен жити з радістю та почуттям гумору» в цьому агресивному й поспішному світі.

Саме дух радості Папа Франциск обрав як вступ до свого нового Апостольського напоумлення «Gaudete et exsultate» (Радійте й веселіться) на тему святості в сучасному світі. Воно розпочинається словами Ісуса, зверненими до тих, які через Нього зазнають переслідувань і принижень. У п’яти розділах поділених на 177 пунктів документу, Папа слідує за провідною думкою всього свого навчання про Церкву, покликану бути близькою «до страждаючого Христового тіла». Він підкреслює, що це не «трактат про святість з багатьма визначеннями та розрізненнями», але спосіб причинитися до того, аби ще раз прозвучало покликання до святості, вказуючи на «його ризики, виклики й нагоди» (п. 2).

Перш, ніж говорити про те, що слід робити, аби стати святими, в першому розділі Папа зупиняється на «покликанні до святості», запевняючи в тому, що для кожного існує шлях вдосконалення, і не слід знеохочуватися, споглядаючи «приклади святості, які здаються недосяжними» або намагаючись «наслідувати те, що не було задумане» для нас (п. 11). «Святі, які вже перебувають перед Божим обличчям», – стверджує Папа: «нас заохочують та супроводжують» (п. 4). Але святість, до зростання якої закликає Бог, це святість щоденних «простих жестів» (п. 16), про які свідчать ті, які живуть поруч із нами, так би мовити, «середній клас святості» (п. 7).
В другому розділі Святіший Отець викриває тих, кого називає «вишуканими ворогами святості», що вже неодноразово ставали предметом його роздумів, зокрема, під час проповідей у каплиці «Дому святої Марти», в Апостольському напоумленні «Evangelii gaudium», як також у нещодавньому документі Конгрегації Віровчення «Placuit Deo». Мова йде про «гностицизм» та «пелагіянізм», що є багатовіковими викривленнями християнської віри, зберігаючи «тривожну актуальність» (п. 35).
Гностицизм, за його словами, є самохвальбою «розуму без Бога і без тіла». Мова йде про «марнославну поверховність», яка претендує на те, щоб приручити «таїнство Бога та Його благодать», й доходить, таким чином, до того, що віддає перевагу «Богові без Христа, Христові без Церкви, Церкві без людей» (п. 37-39).
Нео-пелагіянство, як зауважує Папа, є ще однією помилкою, породженою гностицизмом. У цьому випадку об’єктом поклоніння стає не людський розум, але «особисте зусилля», «воля, позбавлена смирення», яка почувається вищою від інших, бо дотримується «чітких норм», або ж залишається вірною «деякому католицькому стилеві» (п. 49).
«Одержимість законом» чи «показне дбання про літургію, доктрину чи престиж Церкви» є для Папи, зокрема, типовими рисами християн, які спокусились цією відроджуваною єрессю (п. 57). Святіший Отець, натомість, нагадує, що Божа благодать перевищує «здатність розуму й силу волі людини» (п. 54), ми, натомість, «ускладнюємо Євангеліє та стаємо невільниками схем» (п.59)
Поза межами всіх «теорій про святість» стоять Блаженства, які Папа ставить у центрі третього розділу, стверджуючи, що в нагірній проповіді Ісус «в усій простоті пояснив, що означає бути святими» (п. 63). Отож, він розглядає Блаженства один за одним, від убогості серця, що включає «поміркованість у житті» (п. 70) до «реагування з покірною лагідністю» у світі, в якому «повсюди сваряться» (п. 74). Від мужності дозволити болеві інших нас пронизати та мати співчуття, в той час, як світське наставлення «ігнорує та відвертає погляд» (пп. 75-76), до «шукання справедливості з почуттям голоду й спраги», в той час, як корупція розбиває життя (пп. 78-79). Від «дивитися й діяти з милосердям», що означає допомагати іншим та прощати (пп. 81-82), до «зберігання серця чистим від усього, що забруднює любов» (п. 86). Від «сіяння» миру й суспільної дружби, усвідомлюючи складність прокладання мостів серед відмінних людей (пп. 88.-89), до прийняття переслідувань, бо сьогодні послідовність Блаженствам «може бути несхвальною, підозрілою чи висміюваною», але, однак, для того, щоб жити Євангелієм, не можна чекати, «щоб усе навколо нас стало сприятливим» (ч. 91).
Одне з Блаженств, а саме «Блаженні милосердні», виражає, за словами Папи, «велике правило поведінки» християн, описане в 25-му розділі Євангелії від Матея, розповіді про Страшний суд. Вона показує нам, що бути святими не означає «закочувати очі у вигаданому екстазі» (ч. 96), але жити Богом через любов до найостанніших. На жаль, існують ідеології, які «калічать Євангеліє». З одного боку, це християни, які живуть без взаємин з Богом, «перетворюючи християнство в своєрідну ГО» (п. 100), а з іншого – ті, які «не довіряють соціальному заанґажуванню інших», вважаючи його поверховним, секуляризованим, «комуністичним і популістським» (п. 101), або ж «роблять його відносним» в ім’я етики. Папа підкреслює, що захист кожної категорії слабких і беззахисних людей повинен бути «стійким і натхненним», чи то йдеться про прийняття мігрантів, чи про біоетичні проблеми.
Святіший Отець, звернувши увагу на те, що «насолоджуватися життям», до чого заохочує «гедоністичне споживацтво», суперечить «прославлянню Бога», Який закликає жертвуватися через діла милосердя (пп. 107-108), в четвертому розділі переходить до «обов’язкових» характеристик, необхідних для того, щоб зрозуміти стиль життя в святості: «витривалість, терпеливість і лагідність», «радість і почуття гумору», «сміливість і запал», дорога святості, як подорож, прожита «в спільноті» та в «постійній молитві», що веде до «споглядання», яке не є «втечею від світу» (пп. 110-152).
Оскільки християнське життя – це «постійне» змагання зі «світською ментальністю», яка робить нас «пересічними» (п. 159), свої роздуми Папа завершує у п’ятому розділі, заохочуючи до «боротьби проти лукавого», який не є «міфом», але «особою, яка нас мучить» (пп. 160-161). Слід «пильно» протистояти його нашіптуванням, використовуючи «могутню зрою» молитви, Святих Тайн, а також життям, пронизаним ділами милосердя (п. 162).
Важливим є «розрізнення», особливо в наш час, який «пропонує величезні можливості для дій та розваг», від подорожей до невластивого використання технологій, які «не залишають вільного простору, в якому міг би пролунати Божий голос». Папа закликає до особливого дбання про молодь, що часто наражається на «постійне перескакування з теми на тему» у віртуальних світах, далеких від дійсності (п. 167). «Розпізнавання робимо не для того, аби відкрити, що ще можемо отримати від цього життя, але щоб розпізнати, як можемо краще сповнити місію, яка ввірена нам у Хрищенні» (п. 174).

Джерело -  Радіо Ватикан українська секція http://uk.radiovaticana.va/news/2018/04/09/

Огляд думок Святішого Отця на тему святості, які зібрав журналіст Алессандро Джізотті.

Церкві потрібні святі, а не супергерої. На цьому наголошував Папа Франциск, який вже від перших кроків свого понтифікату приділяв велику увагу темі святості в Церкві. При різних нагодах він говорив не тільки про те, що означає бути святими, але й про те, що суперечить святості. Під час однієї з перших загальних аудієнцій свого понтифікату, 2 жовтня 2013 р., Святіший Отець зазначив, що Церква «пропонує всім можливість прямувати назустріч Христові шляхом святості, що є шляхом християнина». Він зауважив, що Церква «не відкидає грішників», а приймає й запрошує їх «заразитися святістю Бога». На завершення своєї проповіді Папа процитував французького письменника Леона Блуа, який в останні дні свого життя стверджував, що «існує тільки один смуток в житті, а це не бути святими».

У проповіді під час дня Всіх Святих 1 листопада 2013 року, Папа Франциск підкреслив, що «святі – це Божі друзі», бо протягом свого життя «вони жили в глибокому сопричасті з Господом». Святіший Отець накреслює характерні риси святих і зазначає, що «вони не є супергероями, ані не народились досконалими». За його словами, «святі, як і кожен із нас, жили нормальним життям», але вони «пізнали Божу любов» і «наслідували Його всім серцем, без обумолень і лицемірства». Як же ж можна розпізнати цю святість? «Святі, – відповідає Папа, – це чоловіки й жінки, що мають у серці радість і передають її іншим». Отже, радість є ознакою святих, на відміну отому «траурному обличчю», яке за словами Папи, мають деякі християни, які добре не живуть своєю вірою.

Ще однією рисою святих є покора. У проповіді під час ранкової Святої Меси 9 травня 2014 р., Його Святість зосередився над постаттю святого Івана Павла ІІ, називаючи його «великим Божим атлетом», який наприкінці свого життя був «принижений хворобою. Упокорений, як Христос». За його словами, свідчення Папи Войтили показує, що правило святості полягає в тому, щоб «зменшуватися, аби зростав Господь» і тому «потрібне наше упокорення». Ця ознака далека від образу людей з «надзвичайними спроможностями». «Різниця між героями й святими, пояснив Папа, – полягає у свідченні й наслідуванні Ісуса Христа: це означає йти шляхом Христа».

Ще однією темою, до якої часто звертається Святіший Отець, є «загальне покликання до святості». Цій темі він присвятив загальну аудієнцію 19 листопада 2014 р. «Всі християни, – зазначив він, – тому, що вони охрищені, мають однакову гідність перед Господом і їх єднає спільне покликання до святості». «Це – дар, дарований усім, – додав Папа. – Ніхто не виключений, і тому становить характерну ознаку кожного християнина. Для того, щоб бути святими, не обов’язково бути єпископами, священиками, чи богопосвяченими особами. Всі ми покликані стати святими».  

Папа Франциск застерігає перед хибним уявленням про святих «з обличчям немов з образка». Це щось набагато глибше, що складається з жестів, «багатьох маленьких кроків», які кожен може робити там, де живе й працює. «Будь-який стан життя – наголошує він, – завжди веде до святості!». А через рік, 1 листопада 2015 р., під час Святої Меси на римському кладовищі «Верано», Наступник святого Петра зосередився над «шляхом, що веде до справжньої чесноти», тобто до святості. Він вкотре наголошує, що, наслідуючи Ісуса Христа, святі є лагідними і терпеливими.

У 2016 році Папа Франциск неодноразово звертався до теми святості під час ранкових Святих Мес у резиденції «Дім Святої Марти». 19 січня, проповідуючи про царя Давида, Його Святість зазначив, що в житті святих також існували хвилини спокус і гріхів. Красномовним прикладом цього є життя цього ізраїльського царя: «він навіть був вбивцею», але вкінці визнав провину і просив прощення. За словами проповідника, ця історія дає нам зрозуміти, що «немає жодного святого без минулого, як немає жодного грішника без майбутнього». 24 травня Папа зазначив у своїй проповіді, що «святість не можна ні купити, ні продати». Це дар, який потрібно прийняти. Дар і шлях. «Святість,  – додав він, – це поступ на шляху в присутності Бога» і «ніхто інший не може пройти його замість мене». «Це шлях, – вів далі Папа, – який потрібно подолати з мужністю, надією та з готовністю прийняти цю благодать».

Святі є також «свідками і супутниками в надії». Про це Папа говорив під час загальної аудієнції 21 червня 2017 р., зазначаючи, що для того, аби бути святими, «не потрібно молитися весь день». Святість є також «у хворобі та в стражданні», в праці і в «піклуванні дітьми». «Нехай Господь дасть нам надію бути святими, – закликав Святіший Отець, – і не думаймо, що це важко, що легше бути злочинцями, ніж святими. Ні! Ми можемо бути святими, бо нам допомагає Господь».

Папа Франциск говорить про святість також в соціальних мережах. У  повідомленні в Twitter  1 листопада 2017 р., Папа підкреслив, що «світ потребує святих і всі ми, без винятку, покликані до святості». І не потрібно боятися прямувати шляхом святості, що є шляхом покірних, а не зухвалих.

Цей заклик знайшов відгук також під час п’ятнадцяти канонізацій, які очолив Святіший Отець, насамперед, під час канонізації Матері Терези з Калькутти, Івана XXIII та Івана Павла II, а також під час проголошення блаженним Павла VI, коли Папа підкреслив його чесноту покори, притаманну свідкам, а не «супергероям».

У цьому контексті велике значення маж документ Motu proprio Папи Франциска «Немає більшої любові», опублікований у липні 2017 р., в якому Папа Франциск відкриває шлях до беатифікації тим, хто, спонукуваний милосердям, героїчно пожертвував своє життя за інших. Документ розпочинається словами Ісуса Христа з Євангелії від святого Івана: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає». Ці слова підсумовують бачення святості Папою Франциском: бути друзями Бога й ближнього аж до пожертви власного життя.