Василіяни і Замойський собор Унійної Церкви 1720

23 жовтня 2020 р. у монастирі Св. Йосифа оо. Василіян, смт. Брюховичі, вул. Широка, 6  відбулася наукова конференція «Василіянський чин та Замойський провінційний собор Унійної Церкви 1720 року» до ювілею 300-річчя Собору. Переосмислення спадщини Замойського собору в діалозі Церкви та науковців дозволило фахово обговорити провінційне зібрання 1720 р. у світлі сучасних богословських, душпастирськиз, екуменічних, культурних й соціальних викликів, як в Україні, так і в інших країнах Центрально-Східної Європи. 300 років тому 26 серпня – 17 вересня 1720 р., у сучасному польському місті Замостя, відбувся провінційний собор Руської Унійної Церкви, другий в її історії від часів проголошення Берестейської унії. На собор зібралося понад 140 учасників на чолі з апостольським нунцієм Джіроламо Ґрімальді, 

митрополитом Левом Кишкою, сімома унійними владиками і протоархимандритом Василіанського чину Антонієм Завадським. Замойський собор розробив масштабну програму реформ Унійної Церкви, що наголошувала на інтегральній єдності з Римським Апостольським престолом і кодифікації словʼянсько-візантійських джерел її обрядової спадщини. З перспективи сьогодення, найважливішими рішеннями собору були: 1) інституційне обʼєднання в одне ціле всіх єпархій Київської митрополії; 2) кодифікація більш як столітнього досвіду єдності Унійної Церкви з Римським Апостольським престолом, апробована Святішим Отцем; 3) збереження східнохристиянського етосу Унійної Церкви за одночасної адаптації елементів латинського благочестя; 4) поява помісного права Київської унійної митрополії, однією з основ якого стало законодавство єпархіяльних соборів і василіянських капітул.

Відкрили конференцію учасники молитвою Царю Небесний. Привітав учасників  ректор УКУ о. Богдан Прах наголосивши шо Собор у буремні роки воєн став світлою сторінкою історії Унійної Церкви. Привітав учасників директор  музею історії релігії п. Орест Малець і заохотив до співпраці у історичних дослідженнях.

Перше засідання модерував о. ліц.  іст. Церкви Полікарп МАРЦЕЛЮК, ЧСВВ і запросив до слова п. Ігоря СКОЧИЛЯСА, доктора історичних наук, професора, керівника Центру релігійної культури та зав. кафедри історії Українського католицького університету доповідь Василіянська перспектива Замойського собору: «Діарій» протоархимандрита о.

Антонія Завадського (25 серпня – 18 вересня 1720 року) Аудіо зазначив шо упродовж майже двох століть Замойська реформа визначала організаційну структуру, богословʼя та пасторальну програму Греко-Католицької Церкви, а почасти й інших унійних спільнот у Центрально-Східній Європі та на руську (українсько-білоруську) культуру, торуючи їй шлях в європейську цивілізацію доби Бароко і Просвітництва. Доповідач зауважив що у стосунку до Василіянського чину Замойські постанови мали менший вплив, адже його правові йорганізаційні засади були сформовані ще митр. Йосифом (Велямином) Рутським, поєднуючи східні монаші правила Св. Василія Великого і латинські чернечі регули (зокрема Товариства Ісуса), устійнені Тридентським собором 1545−1563 рр. Тож основним рішенням Замостя щодо Василіян було організаційне обʼєднання обителей «нової унії» в одне згромадження, яке вдалося реалізувати за наполяганням Римської курії лише в 1739−1743 рр., коли постали дві окремі провінції – Покровська (коронна, руська) і Святотроїцька (литовська), організовані в одну чернечу спільноту − Ordo Sancti Basilii Magni Ruthenorum. Папська булла Венедикта XIV «Inter plures» 1744 р. апробувала цю реформи, підтвердивши правочинність постанов Замойського і Тридентського соборів щодо оо. Василіян. Значно потужніший вплив законодавство 1720 р. мало на василіянські жіночі монастирі, що підлягали владі місцевих унійних владик. Під впливом Тридентської реформи, отці Замойського собору постановили закрити ті обителі сестер василіянок, що не мали належного утримання, а також запровадили сувору клявзуру і систематичний контроль з боку єпископських візитаторів за внутрішнім життям чернечих спільнот. Доповідач вперше представив нове джерело Собору ДІЯРІЙ (Шоденник) Замойського собору Протоархимандрита Василіян о. Антонія Завадського який віднотовував хід Собору і поряд з Шоденником митр. Лева Кишки є цінним перщоджерелом історії Собору. 

У доповіді о. Полікарп МАРЦЕЛЮК, ЧСВВ голова Місії «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» Василіянський чин на час проведення Замойського собору вказав на ключову роль у реформі монашества Унійної Церкви митр. Йосифа (Велямина) Рутського, який з свщмуч. Йосафатом Кунчевичем прийняв монашество та виробили правила вишколу та навчання монахів душпастирів та провадили обєднанням монастирів у Конгрегацію Пресвятої Трійці. Законодавство формували на загальних зборах настоятелів на Капітулах. Василіяни посвячувались обітами євангельських рад служінню Господу Богу здобували вишкіл у новіціаті у Вільно і Битені, а вищу богословську освіту в папських університетах Риму, Праги, Браунсбергу. Численні місонери, сповідники і проповідники опікувались вірними і організували школи для молоді, де "посполитою" мовою навчали основ граматики і арифметики, вивчали класичні мови та давали знання катезизму і літератури.  Оскільки єпископи обиралися згідно звичаю Східної Церкви з монахів тому і більшість учасників Собору у Замосці були з Василіян, як митрополит Лев Кишка так і єпископи та монашество. Доповідач зупинився на житії митрополита Лева Кишки і на життіях Василіян.

У доповіді Беата ЛОРЕНС, доктор гуманістичних наук, доктор габілітований, професор Інституту історії Жешівського університету 

Рішення Замойського собору та заснування й створення Конгрегації Покрову Богородиці в 1739 році розповіла про 11 титул Собору який стосувався дисципліни монастирів та потребу організації монашества у єпархіях "нової унії" у Конгрегацію що і було здійснено у 1743 р. на капітулі у Дубно в наслідок якої було створено СвятоПокровську провінцію Василіян. Проблематику малих монастирів які не могли для кращох організації життя у монастирі утримувати 12 монахів мали бути ліквідовані та Протоарзхимандрити чинили спроби їх реорганізації і лише за невдачі вирішували їх закрити.  Доповідач провела аналітичний аналіз зросту кількості монастирів і монахів у XVII-XVIII ст. 

 Друге засідання модератувала: п. Магдалена НОВАК, доктор габілітований, професор відділу сучасної історії Польщі, Інституту історії, Ґданського університету представила доповідь 

п. Олега ДУХА, канд. іст. наук, доцента кафедри кафедри історії Українського католицького університету з доповіддю Постанови Замойського собору про сестер василіянок та рецепція реформи 1720 року в жіночих монастирях Київської унійної митрополії. На основі 12 титулу постанов Замойського Собору п. Олег представив справу фундацій монастирів, клявзури яка у візантійській традиції була компетенцією ігуменіії яку обирали монахині, тоді як Замойський собор аплікував норми Триденту і застеріг її Апостольському Престолу за винятком нагальних потреб хворіб, воєн, епідемій. Доповідач представив побут і ремесла якими займалися преподобні сестри Василіянки та географію їх монастирів у Галичині.

Далі запросили до слова п. Марʼяну ПЕЛЕХ, кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри графічного дизайну та мистецтва книги Української академії друкарства Василіянські іконостаси XVIII століть у західноукраїнському регіоні: структура, іконографія, стилістика де вона представила характерні добі Барокко пятирядні іконостаси, які виконувалися  відповідно до волі мецената пристосовувалися до архітектури храму. Крім традиційних ікон Христа і Богородиці, апостолів і пророків, іконописці часто зображали Пресвяту Богородицю, св. Миколая, св. Параскеву та свщмуч. Йосафата Кунцевича. Стиль написання ікон свідчив про високий мистецький рівень та досконале володіння технікою розписів темперою і пігментами. 

ПРЕЗЕНТАЦІЮ КНИГИ Тетяни Сабодаш, Симон Чехович (1689−1775): Художник Бароко. яка побачила світ влітку 2020 р. Львові у видавництві Простір-М  провів о. Полікарп, ЧСВВ відкликаючись до слів попереднього доповідача про високий рівень іконопису зазначив щомитецьку  техніку іконопису деякі з митців здобували в кращих університетах Європи. Як власне митець доби Барокко Симон Чехович на кошти мецената Франциска Осоллінського студіював у Болоньї та академії св. Луки у Римі, на митця мали вплив роботи Рафаеля, братів Караччі, Гверчіно, Гвідо Рені. Симон оволодів концепцією синтезу, гармонії порядку і простору анатомії і експресії малюнку доби Барокко. Відомим є його монументальне Розпяття та ікона св. Станіслава Костки в храмі св. Станіслава у Римі. Образи Поклоніння волхвів, Христа складають у гріб, цикл Хресної дороги були мистецькими пошуками власного стилю випрацьованого на кращих роботах митців Італії. На замовлення родини Жевуських виконав оздоблення образами палат палацу у Підгірцях та замку в Олесько. Митець Симон відомий циклом Хресної дороги та іконами свщмуч. Йосафата з кін. XVII ст. провадив школу учнів, які згодом підняли рівень іконопису у Галичині на поч. XVIII ст.  

Загальну дискусію і підведення підсумків конференції провадила к.і.н. Олександра КИРИЧУК, в. о. директора Інституту релігієзнавства Музею історії релігії у Львові яка задала питання щодо полемік про латинські впливи на постанови Замойського собору та на канон іконопису. 

У відповіді п. Ігор Скочиляс зазначивши що повстання приписів Собору це плід живої дискусії учасників Собору в результаті якої було кодифіковано столітню  практику Унійної Церкви. Постанови були апробовані авторитетом Апостольского Престолу і постанови не є аж ніяк збором правил накинутих Римом. Присутність і головування на Соборі  папського нунція  Джіроламо Ґрімальді була звичайною практикою того часу. Папа якщо надавав благословення на Собор надсилав для ведення справ апостольського легата, як правило нунції виконували такі доручення що надавало авторитетності Собору, який Папа санкціонував уділивши Апостольське благословення. 

Щодо латинських впливів на канон іконопису відзначила п. Маряна  що практика виконання іконостасів залежала від  вправності майстра і можливостей, волі і смаків мецената іконостасу. 

Від імені організаторів о. Полікарп, ЧСВВ подякував усім учасникам, які приймали як пряму так і онлайн участь у конференції та побажав щоб історія допомагала у пошуку творчих шдяхів у місії нової євангелізації вірних взоруючись на місію яку успішно провадили Василіяни у добу Барокко. 

Завершилась конфренція молитвою Вечірні у храмі Різдва Богородиці у семінарії оо. Василіян.

о Полікарп Марцелюк, ЧСВВ

Відео конфренції - https://www.youtube.com/playlist?list=PLbE2GXx-P8efIzZbMiVl2HrHhzC_QPT4a