Різдво у час пандемії

У часописі Оссерваторе Романо за 11 січня 2022 р. є стаття Катерина ІІ і вакцинація. Оскільки стосується вона теж України і пандемії вирішив перекласти з спостереженнями.  Нещодавно в Англії у Лондоні на аукціоні продали лист імператриці Катерини ІІ. У листі від 20 квітня 1787 р. імператриця звертається до графа Петра Румянцева, даючи вказівку губернатору Малоросії (України), щоб «у ввірених Вам провінціях (...) була запроваджена практика щеплення від віспи, що, як відомо, – пише Катерина ІІ, – призводить до серйозних втрат, особливо серед простих людей. Вакцинація має бути всюди, а зараз її значно зручніше робити, оскільки майже у всіх районах є лікарі і медичні сестри, і це не вимагає великих витрат».

Імунізація, про яку говорить цариця, ще не була такою, яку запровадив Едвард Дженнер. У 1796 році він розпочав щеплення людей від віспи, використавши збудник віспи великої рогатої худоби, і «охрестив» це щеплення по латині Variolae vaccinae (віспа коровяча), звідки й походить слово «вакцина». Насправді, цей метод був безпечніший, ніж вакцинація, яку застосовували за часів імператриці, коли вдавалися до біологічного матеріалу, взятого з пустул або струпів хворих на віспу нетяжкої форми. У XVIII ст. до вакцинації Дженнера, це був єдина можливість захиститися від вірусу, який у Європі вбивав мільйони і був основною причиною смертності в світі.

Через високу летальність різні європейські королівства проводили профілактичну політику, що засвідчує цитований лист Катерини II. У державі Церкви ця практика теж була схвально прийнята. Так, папа Бенедикт XIV у листі до лікаря Б'янкі пише: «Якщо я був би на місці імператора чи короля, то щеплення з огляду на переваги, які я в них бачу, був би тепер прийняв в моїй Державі» (Луї Антуан де Караччолі, Життя Папи Бенедикта XIV. Просперо Ламбертіні, Венеція, 1783, с. 110). Андреа Торніеллі у статті, яка з'явилася 7 травня 2021 р., пише, що у ХІХ ст. в Папській державі за Пія VII, а потім за Папи Лева XII активувалися кампанії «щеплення вакцинами» для перемоги над хворобою, оскільки вона дуже підриває «здоров'я людини в старшому віці (...) може привести до вигублення людського роду, і нищить його ще до народження». Воднораз, зважаючи на те, що методи імунізації від віспи були різними, ця процедура здійснювалася із високим ризиком. Одного разу проведена таким чином вакцинація спричинила трагедію – дружина англійської королеви ШарлоттаМекленбург-Стреліц втратила двох дітей.

Всі ці біографічні дані важливі. З них випливає те, що коли було відправлено згаданий на початку статті лист до графа Румянцева, цариця Катерина ІІ вже була імунізована від віспи 1768 році, тобто близько двадцяти років до написання листа. У липні того самого, 1768 р., вона через дипломата Росії в Лондоні зв'язалися з доктором Томасом Дімсдейлом, англійським лікарем, якому тоді було 56 років. Він уже давно практикував щеплення і був автором важливих публікацій на цю тему «Сучасний спосіб щеплення від віспи» (1767 р.) мав п’ять перевидань за два роки.

Після подорожі, яка розпочалася 28 липня 1768 року з Амстердаму через Берлін, Данцинг і Ригу, доктор Дімсдейл у супроводі свого сина Натанаїла, тоді студента-медика Единбургу, прибув до Санкт-Петербурга через місяць. Цариця відразу вирішила зробити щеплення найперша. Процедура була та ж: вона полягала у взятті з інфікованих пустул хворого на віспу біологічного матеріалу, який через надріз, зроблений на нозі (arto), вводиться в організм іншої людини. Так, 12 жовтня 1768 р. цариці було зроблено щеплення в руку біологічним матеріалом шестирічного хлопчика Саші Маркова, який свого часу був заражений таким же чином.

Звичайно, цей метод не був цілком безпечним. Ризик був – 2 відсотки смертельних випадків. Саме тому, враховуючи катастрофічний результат лікування, кажуть, що для доктора Дімсдейла та його сина було підготовлено кінних рисаків на поштових станціях, щоб забезпечити швидку втечу з країни. Але це не знадобилося, бо і малий Саша, і цариця одужали за кілька днів, не повідомляючи про наслідки чи ускладнення.

Трохи згодом (2 листопада 1768 р.) син імператриці Павло також був щеплений, а опісля – і кілька сановників суду. У листі, написаному французу просвітнику Вольтеру 6 грудня 1768 р., цариця так підсумовує історію своєї імунізації: «Я написала в Англію, щоб отримати щеплення від знаменитого доктора Дімсдейла, який вирішив приїхати до Росії і зробив мені щеплення 12 жовтня. Я жодної миті не лежала у ліжку, приймаючи людей щодня. Пізніше лікар також зробив щеплення моїй єдиній дитині (...). Численні придворні наслідували наш приклад, а інші готуються. На даний момент у Петербурзі роблять щеплення в трьох школах. Також була створена лікарня під наглядом Дімсдейла».

На цей лист Вольтер, будучи незмінним прихильником практики вакцинації de la petite vérole (пор. Lettres philosophiques, Lettre XI, Базель, 1734), у листі-відповіді своїй подрузі – як філософ у стилі й дусі епохи Просвітництва – писав: «О мадам! Який урок Ваша імператорська величність дала нашим французьким господарям, нашим мудрим професорам Сорбонни, нашим ескулапам шкіл медицини!» (лист від лютого 1769).

Доктор Дімсдейл на той час вже повернулися до Лондона зі славою і визнанням та отриманими винагородами. Однак це був лише виїзд. Фактично, в 1781 році він знову поїхав у Росію, щоби провести щеплення онуків Катерини ІІ, Костянтина й Олександра, яких син імператриці Павло мав від другої дружини Марії Федорівни.

Усі наведені факти – промовиста ознака великої довіри, яку англійський лікар здобув собі при російському дворі.

У продовження теми розуміння потреби вакцинації і щеплень у ХІХ ст. маємо цікавий витяг з плану студій повітової школи м. Умані оо. Василіян.

У 1815 р. учнів 5 класу навчали про практику вакцинації методом Дженерра коровячої оспи учням розповідали як оспа діє, як проводять щеплення і як поводитись у вакцині (!), який термін і умови її зберігання та потребу повторної вакцинації. З цього плану шкільних студій розуміється що гуманітарні студії включали просвітницькі курси, готуючи учнів і даючи необхідні відповіді сучасної науки щодо проблематик з якими вони зустрінуться у суспільстві.

Минуло два століття і суспільство мусить пригадати уроки боротьби з вірусами, становлення вакцинації і епідеміологічні заходи. Для успіху боротьби світила медицини, просвітники у владі і вчителі колегумів діяли суголосно і у боротьбі об'єднували зусилля і перемогли загрозу чуми, віспи, іспанки, холери та інших пандемічних хворіб.

На завершення слова богослова Джуліано Колосіо, який у грудні 2020 р. ділився рефлексіями щодо Пандемії.

Немов осіннє листя на дереві так словами Джузеппе Унгаретті який описував мор вояків у І світовій війни. Так і пандемія під час якої людський рід підлягає під залежність від мікроорганізму, викриває радикальну крихкість людини.  Достоєвський у творі «Біси» змушує Кирилова сказати, що втрата Бога людиною — це смерть не Бога, а людини. Суспільство, де Божі права та молитва більше не вважаються необхідними, приречене на загибель.
Цей вірус теж виявив безсилля людини рятуватися. У Символі віри (суті всієї Біблії) ми читаємо, що Ісус Христос «для нас людей і нашого ради спасіння зійшов з неба». Сучасна людина вважає, що це зшестя з небес Ісуса Христа — прекрасна історія, яку можна розповісти дітям на Різдво (можливо, ставлячи її на один рівень з розповіддю про Діда Мороза), це марне зшестя. Сучасна людина не допускає ніяких інших знань поза наукою (сціентизм, раціоналізм), виключаючи знання, що походять від віри і Традиції. Більше не вірячи в спасіння, яке нам приніс Ісус Христос, Його смерть і воскресіння (Пасхальне таїнство), розірвавши зв’язки з божественним Одкровенням, тобто з біблійною «історією Спасіння», сучасна людина чекає всього від ілюзорного і світське «месіанське» майбутнє; для чого він приймає кожну моду та кожну ідеологію (прогресивізм) за добро і спасіння. Хочеться сподіватися, що він засвоїть важкий урок коронавірусу і навернеться.
Але навернення до віри і потреба молитви не означає відмову від наукової роботи. Було б неправильно вважати віру і молитву альтернативою дослідженням вакцин. Ні, Провидіння поважає свободу людей і не замінює їхню роботу, як за добру роботу, яка дає хліб, щоб нагодувати людину, так і за погану роботу, що виробляє зброю, щоб знищити її.

Людина, яка вільно спричинила коронавірус, повинна вільно «витягати каштани з вогню». Тому невірно протиставляти віру науці, молитву — науковим дослідженням. Вони як два весла, які повинні діяти разом, інакше човен (людина) обертається навколо себе. Біблія не протиставляє неробство працьовитості, але засуджує працьовитість, за допомогою якої людина думає, що може врятуватися. Тож діє стара приказка: «працюй так, ніби все залежить від тебе, молися, як ніби все залежить від Бога».

У світлі таємничого способу втручання Божого Провидіння також виявляються позитивні сторони пандемії. А) Це змушує нас «змити пил» зі старої концепції спокути: приносячи ці страждання Богу, ми можемо надолужити за свої помилки-гріхи; це правда, що Бог милосердний, але він також суддя, перед яким ми повинні відповідати за свої вчинки. Б) Св. Павло: «Ми знаємо, що все [навіть зло] сприяє добру тим, хто любить Бога» (Рим. 8,28) Антоніо Манцоні вустами Лусії уточнює, що Бог «ніколи не порушує радості своїх дітей, окрім як підготувати їх до більш певної та більшої» (у «Addio monti», розділ VIII Заручені). В) Будучи змушеними пандемією в тиші та ізоляції провести Різдво як відлюдник, дає нам можливість переглянути наше споживче Різдво, наш спосіб життя, активний, неспокійний, полювання на розваги та накопичення марних речей, які придушують духовність і відволікають від діалогу з Богом і з нашим Я. Як зазначив П.П. Пазоліні: «Зайві речі роблять життя зайвим». Тому пандемія може дати можливість відновити духовність, відродити віру.
У смертях, спричинених цією пандемією, вмирати на самоті так далеко, для боротьби з зараженням, від близьких людей було і є величезними стражданнями. Ця самотність ще більше мучить тих, хто не має віри і не вміє молитися; не вміє зробити своїми словами псалма: «в руки Твої, Боже, віддаю душу мою»; «Я спокійно лягаю спати і відразу засинаю».

Джерело:

L’OSSERVATORE ROMANO, n. 7 (48.926) martedì 11 gennaio 2022 арк. 4

ЦДІАЛ. Ф. 684, Оп. 1, Спр. 3069 Плани повітової школи в Умані, арк. 30-31.

Живий блог Радіо Свобода https://www.radiosvoboda.org/a/30466101.html