Книга агіотерапії - шлях зцілення через зустріч людини з Богом

 «Багато покликаних, але вибраних мало» – стверджує Господь Ісус в Євангелії від Матея (22, 14), вказуючи на дисонанс, який не раз існує між зовнішньою приналежністю до певної спільноти (у притчі це – запрошені на весільнии бенкет) і браком відповідного «одягу», в якому Отці Церкви вбачали стан благодаті, внутрішнє уподібнення до Христа, в якого зодягається кожний віруючий християнин (пор. Гал 3, 27) через Таїнства християнського втаємничення і без якого неможливо брати участь у вічному бенкеті Божого життя на небі.

Втім, прийнявши Святе Хрещення, як правило, у віці немовляти, переважна більшість  сучасників дорослих християн, що на цей час складають основу наших церковних спільнот, не мала нагоди пройти шлях християнського втаємничення, осягнувши зрілість у вірі. Можна сказати, що вони так і залишилися «немовлятами» у вірі, не дійшовши до глибинного пізнання того скарбу, якии вони отримали у Хрещенні і живуть, так насправді не «засмакувавши», який добрий Господь (пор. Пс. 34, 9), і не «урухомивши» потенціал Святого Духа, який Господь заклав у їхнє життя, вчинивши їх членами свого Таїнственного Тіла, яким є Церква.

Тож не дивно, що дехто, зауважуючи невідповідність між декларацією віри і її свідченням (або радше анти-свідченням) конкретними ділами у житті багатьох наших сучасників, зі смутком доходить до висновку, що в нас «багато охрещених, але мало справжніх християн».

Саме підручником, який має допомогти нам ставати щораз то більше справжніми християнами, можна назвати цю цінну книжку світлої пам’яті професора Томіслава Іванчича «Зустріч із живим Богом». 

Великою опорою і природним середовищем для пробудження і плекання віри мала б бути віруюча сім’я, християнська родина. На жаль, дуже часто від молодих батьків чути зізнання, що вони не знають, як ї м правильно виховувати дітей у вірі, як передавати віру своїм нащадкам. На додаток, багато українських родин є глибоко зраненими, травмованими війною, зазнають негативного впливу з боку нездорових і складних суспільно-політичних відносин, які десятиліттями панують в Україні, а до того ж мають свої внутрішні травми і зранення, якими мимоволі «діляться» з найближчими членами сім’ї чи родини. За цих обставин ще більшою стає роль парафіяльної спільноти, а в ній – активних віруючих християн під проводом досвідченого та віруючого душпастиря.

Віра передається від особи до особи. Тільки той, хто має живу віру, може передавати її іншим. Людина, віра якої є мертвою, не буде здатна передати іншим цього скарбу вічного життя. Св. Павло говорить так про це в посланні до Римлян: «Письмо бо каже: «Кожний, хто вірує в Нього, не осоромиться.» Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самии Господь усіх, багатий для всіх, хто Його призиває; бо «Кожний, хто призове Ім’я Господнє, спасеться.» Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що Його не чули? А як почують без проповідника?

І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: «Які гарні ноги тих, що благовістять добро!» … Тож віра – із слухання, а слухання – через слово Христове» (Рим. 10, 11-17). Отець Томіслав Іванчіч є для нас усіх таким проповідником, який з вічності через свою книгу благовістить добро, найбільше добро, яке може мати і якого так дуже потребує кожна людина: зустріч із живим Богом, яка дає спасіння.

Автентичні християни, люди справді віруючі були і є в усі часи найкращими вчителями віри для своїх сучасників, бо вони передають віру своїм життям, своїм особистим досвідом. Тому великою цінністю цієї книжки є те, що вона побудована на основі не просто Біблії но-богословських роздумів чи теоретичних міркувань на тему віри, але на основі досвіду віри автора і християн, наших сучасників та свідків віри минулих поколінь, що діляться з нами. Як зазначає автор о. Томіслав на початку книги: «Основою цієї книги став позитивнии досвід багатьох віруючих людей різного віку, різної ментальності та переконань – від традиційних християн до атеїстів, різного рівня освіченості – від неписьменних до посідачів поважних дипломів. ... Це досвід зустрічі з живим Богом, досвід радості в молитві, досвід нового розуміння Слова Божого, нових знань і навичок, потрібних у житті, досвід більшої любові и упевненості в існуванні Бога, досвід вислуханих молитов і зміни життя». Книга, за словами о. Томіслава, пропонує спосіб, як дійти до такого досвіду віри, і в цьому її велика цінність і користь для християн нашого часу.

Тож можу тільки побажати достойним читачам цієї книги, щоб вона стала для них «педагогом», який поведе до особистої зустрічі з живим Богом, або точніше сказати – до багатьох щоденних зустрічей з живим Богом, до зустрічей, які будуть перемінювати нас щораз то більше, роблячи подібними до нашого Первообразу в Христі Ісусі, так щоб наприкінці нашого життя, коли ми станемо на порозі вічності, могли з передчуттям радості й сповнення закликати до Господа словами праведного Симеона: «Нині можеш відпустити слугу Твого, за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння» (Лк 2, 29-30).

+ Богдан Дзюрах, Апостольськии Екзарх

для українців візантійського обряду в Німеччині і Скандинавії