В неділю, 26 травня 2024 року, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, під час Святої Меси в катедральному соборі Внебовзяття Пречистої Діви Марії в місті Новарі (Італія), проголосив блаженним Слугу Божого о. Джузеппе Россі.
Зразок молитовного життя і служіння
У своїй проповіді очільник Дикастерії, наголосив, що «Церква
Новари чекала цього дня і сьогодні переживає його в радості від того, що одного
з її синів прославлено як блаженного». За словами кардинала, новопроголошений
мученик Джузеппе Россі є одним із «скромних священиків, зразком молитовного
життя і великодушного служіння... іконою парафіяльного священика-мученика...
взірцем для всього Божого люду, а особливо для нас, священиків, і для мирян,
які виконують служіння в Церкві».
Кардинал Семераро пригадав слова святого Августина: «Те, що
перетерпів Христос, терпить і Церква; те, що перетерпів Глава, терплять і
члени». У контексті цього вислову проповідник зазначив, що «отець Джузеппе
готував себе до цього від самого початку свого служіння. У день своїх свячень,
29 червня 1937 року, він запамʼятав, як єпископ повторював класичне поєднання
“священик і жертва”: “Ти ніколи не будеш священиком, якщо не будеш жертвою для
Євхаристійного приношення”».
Зʼєднаний з Богом на хресті
Префект Дикастерії процитував уривок зі щоденника о.
Джузеппе, написаний після пʼяти місяців парафіяльного життя, в якому читаємо:
«Я відчайдушно кидаюся в обійми Ісуса, слідами Якого я повинен йти до Хреста,
до Голгофи. Людські бурі спалахують і, здається, переповнюють все: з Богом я
поза сірою хмарою пристрастей, в безтурботній атмосфері нескінченної блакиті, в
божественному спокої. Тоді я страждаю з радістю, бо я з’єднаний з моїм Богом на
хресті». Кардинал Марчелло Семераро підкреслив, що, долаючи труднощі, повʼязані
з організацією душпастирської діяльності, блаженний Джузеппе зростав, стаючи
парафіяльним священиком для всіх і парафіяльним священиком для бідних. Цей шлях
привів його до того, що він став парафіяльним священиком-мучеником.
Джузеппе Россі народився у Варалло-Помбія (Новара) 3
листопада 1912 року в бідній релігійній родині. Вступив до семінарії в 1925
році і був висвячений на священика 29 червня 1937 року. Наступного року він
став парафіяльним священиком у Кастільйоне Оссола, маленькому гірському селі,
де здійснював своє апостольське служіння близько шести років. Тут він присвятив
себе, зокрема, формації молоді, духовному проводові жіночої католицької акції і
товариства св. Вінкентія, а також опіці над бідними і хворими.
Коли розпочалася Друга світова війна, долина Оссоли стала
ареною зіткнень між партизанами і фашистськими формуваннями. 26 лютого 1945
року бойовики з Чорної бригади Равенни мали бій з партизанами поблизу
Кастільйоне, в результаті чого двоє з них загинули, а близько двадцяти отримали
поранення. Це спровокувало негайну розправу над населенням, під час якої
спалювали будинки і брали заручників, серед яких був і отець Джузеппе,
звільнений того ж дня. Коли він повернувся додому, його під час вечері схопили
двоє фашистських бойовиків, яка вивезла його з села до Валлоне-дей-Коломбетті,
поблизу Кастільйоне-Оссола. Там, після того, як його змусили власноруч копати
собі могилу, його неодноразово били, зокрема, 7-кілограмовим каменем по голові,
від чого череп тріснув, а потім добили ножем і пострілом з вогнепальної зброї.
Мученицька смерть отця Джузеппе була наслідком ненависті до
Церкви і священиків з боку фашистського режиму. Приклад пресвітера вважали
небезпечним настільки, що вороги вдалися до його ліквідації. Слід підкреслити,
що о. Джузеппе, як і багато його братів, не займав політичної позиції, однак,
усвідомлюючи небезпеку, в якій перебував, все ж намагався посвячувати себе з
великим милосердям, вислуховуючи кожного і намагаючись допомогти кожному, хто
опинився в скрутному становищі.
Джерело: vaticannews.va
Немає коментарів:
Дописати коментар