Служіння отця Артемія Цегельського у світлі любові святого Йосафата

На парафії святого Йосафата є ще трохи людей, які пам’ятають молоденького (32 роки), відданого служінню священика отця Артемія Цегельського, якого в 1945 році запросив ректор Духовної семінарії о.др. Йосиф Сліпий зі Стрия до Львова для створення музичного життя семінарії, одночасно даючи йому постійне місце праці і проживання на парафії св. Йосафата (колись Замарстинівська вулиця 100).

Недовго служив молодий священик в каплиці на Замарстинівській. Недовго проживали в скромній хатинці з їмостю Мартою і трьома маленькими дітьми. 1946 рік став роком ліквідації УГКЦ. Отець Артемій зробив свій вибір як і його батько отець Ігнатій. Його забрали просто з Літургії 17.І.1946 р. Люди бігли за машиною, яка відвозила їх отця в тюрму на Лонцького, а він просив уже з вантажівки: «віднесіть Святі Тайни до костела отцям капуцинам, щоб не були зневажені, заховайте речі з церкви, моліться». Прийшли отці капуцини, згадує їмость Марта, забрали чашу з Святими Тайнами і люди плачучи відпроваджували їх аж до костела. За відмову співпраці з окупантом і відступити від віри батьків обидва, батько і син, одержали по статті 54-10а. Вони зробили свій вибір, за який заплатили тюрмою, каторгою, приниженням і безправністю, засланням в сибірські ліси Воркути, Печори, Інти.

Повернувшись з Сибірської каторги разом з родиною , отець відвідував своїх парафіян на Замарстинові як учитель музики, а діяв як катакомбний священик, євангелізуючи родини, залишаючи памятні карточки відвідин, які сьогодні є рідкісним документом підтвердження шлюбів, хрещень. Відвідуючи родини дарував їм церковні календарі, які виготовляв фотоспособом брат Іриней ЧНІ і ручно написані молитвенники, які дарував подружжям і при Першому Св. Причастю. Завжди вірив, що «імперія зла розвалиться». Не дочекався. Помер в 1985 р.

Ось скарб парафії св. Йосафата, у фундаменті віри якої лежить ісповідництво і вірність її пароха  Христові, в часі комуністичного  терору. Ось насіння парафії св. Йосафата. Ось на таких прикладах маємо будувати нашу віру і надію. Там, в далекому Сибірі казав своїм дітям: «ви побачите як наша церква встане во славі, а ворог буде поганьблений». А діти слухали і не уявляли як це може статися. Твердою була віра в підпільній церкві, тому і не бракувало покликаних до священства, яких навчав і готував о. Артемій, залишивши після себе багато рукописних підручників, ручно писаних молитвенників для подруж, для дітей. Все це старанно переховувалося під час обшуків КГБ. До 1985 року обслуговував о. Артемій свою парафію, поки не спочив у Бозі і похований товаришами о. Смалем, о. Заставним, о. Білінським на Личаківському цвинтарі.

Сьогодні ці речі стають музейними реліквіями. Бережім їх. Бережім пам’ять про тих, які вложили свій наріжний камінь в будову парафії святого Йосафата.

Після виходу Церкви з підпілля часто відвідувала владику Филимона Курчабу. Одного разу навіть на доручення владики Володимира Стернюка я супроводжувала до нього першого гостя з заходу єпископа Йозефа Штімфле. «Це резиденція єпископа?» - здивовано запитав гість з Австрії, коли ми заходили в скромну хатинку  владики Филимона. Розмова відбувалася французькою мовою. Єп.Штімфле був захоплений високоосвіченістю і мудрістю нашого владики, захоплений Україною, хвилею піднесення. Одного разу владика Филимон сказав мені, що є потреба в приміщенні костелу відродити замарстинівську парафію. Я попросила, щоб назвати  іменем св.Йосафата. «Ми вже про це думали» - усміхнувся владика.

Автор: Леся Крипякевич – Цегельська, донька отця Артемія.

Львів, 19 грудня 2012 р.

Джерело: фейсбук сторінка Lesya Krypyakewych