Митрополит Андрей Шептицький про почитання Святих

“Йдучи дорогами, вказаними Церквою, – йдемо тудою, кудою йшли великі Апостоли: св. Петро, св. Павло, св. Андрей, св. Йоан, і всі вони – ті великі Вчителі, великі Святі, Христові Апостоли, а їх було 12. Тою дорогою йшли апостольські наслідники св. Богоносні Отці: Климентій, Ігнатій, Іриней, Кипріян, Василій, Йоан Золотоустий, Кирило один і другий, і багато – багато інших великих Святих і Учителів, що всі народи вели дорогою Божого Об’явлення до вічного спасення. Тою дорогою ішли св. Мученики, що свою кров проляли за святу віру, від первомученика великого Стефана [починаючи]. А в чергу через усі століття тисячі й мільйони їх проливали свою кров, щоб дати свідоцтво правді Євангелія і правді св. Церкви. Аж до нашого св. Священомученика Йосафата й безлічі тих наших селян, що на Холмщині терпіли за віру й за віру вмирали. Одним словом, тою дорогою ішли всі Святі й ми безпечні, що йдучи тою самою дорогою, зайдемо до тієї мети, де й вони зайшли – до вічного спасення.”

(1937 р.  До духовенства й вірних)

“Ми далекі від того, щоб забувати на ті страждання й ті небезпеки, що спадають з тої самої причини: комунізму й безбожництва на інші народи й на усі народи світу.

Так в історичних студіях, як і в практичному душпастирстві, витягнім із забуття ясні й світлі постаті наших архієреїв: такого митрополита Ізидора, митрополита Йосифа Рутського, та тих багатьох мучеників, що за Віру життя своє віддали…”

(1938 р. До духовенства і вірних з нагоди 950-літнього ювілею Хрещення Русі-України)

“Безліч благородних і святих людей віддало життя задля свідоцтва Христової Віри; проливаючи кров за Віру, вони прославили Бога і стали нашими опікунами в Небі…”

“...Коли ви терпите задля справедливости, щасливі ви” (1 Петр. 3, 14). Здається навіть, що св. ап. Петро відзивається не тільки до тих, що терпіли за Віру, до Мучеників, а взагалі до всіх терплячих, коли каже: “Радуйтеся, беручи участь в муках Христових, щоби і Ви в об’явленню Його слави у радості веселились” (1 Петр. 4, 13).

(1934 р. До недужих)

“Особливішим способом повинні ми так пам’ятати про всіх тих, які праведно жили і життя своє віддали за Віру, за Церкву і за Батьківщину”.

( 1941 р. З Декретів Архієпархіального Собору)

“Культ мучеників виробляє в душах християн щось з того мужества й відваги, якої треба, щоб життя віддати за Віру. До почитання Мучеників легко спонукати вірних, коли звертатимемо їх увагу на той правдивий скарб, що його має Церква, а через те й громада. Тим скарбом – то гріб Мученика… – то джерело чудотворної сили, яку черпає віра прибігаючого до гробу мученика по мірі її сили. Хто з великою вірою прибігає до мученика, той може за його заступництвом всього очікувати від Бога”

( 1941 р. З Декретів Архієпархіального Собору)

  “Святими” називають люди велетнів святості, людей необмеженої перед Богом сили, жертвенности, іншим людям непонятної; людей любови, що горить дійсно небесним світлом, людей полум’яної любови Божої, людей ревности, що всі перепони переломлює; людей покори, що каже їм завжди на себе забувати; людей терпеливости, невичерпної, бездонної…

Вони є тими героями любови ближнього, героями жертви і праці для них з любови до Бога; вони є “голодні, і жаждущі, і нагі, і биті в лице, і тиняються, трудяться, працюючи своїми руками; їх лають, а вони благословляють, їх переслідують, а вони терплять, їх лихословлять, а вони моляться, вони стали мов сміттям цього світу, ометицею всіх” (1 Кор.4, 11-13).

( 1934 р. До духовенства)

“Дай нам, Всемогучий Боже, щоб у наших рядах, і духовних, і світських, знайшлося у слушну пору досить людей пожертви, щоб не задержались перед останнім і рішальним кроком. Дай нам, Всемогучий Боже, ще й сьогодні, щоб поміж нами було досить душ, готових на жертву. Для справи власного спасення, для Твоєї справи між нами треба, щоб ми по змозі всі були готові  на всяку жертву для святої справи”.

(1936 р. Послання на Великий піст)