Блаженний Павло VI |
19 жовтня у Ватикані на завершення синоду присвяченого ролі сім'ї папа Франциск проголосив блаженним папу Павла VІ, який повчав "Христос бажає щоб Церква була домом з дверми відкритими для усіх". Папу який закликав єпископів чувати над життям суспільства: "уважно досліджуючи знаки часу, намагаймося пристосовувати шляхи і методи до зростаючих потреб наших днів та до змінних умов суспільства".
Папа Павло VІ довів до
завершення ІІ Ватиканський собор, який привід до оновлення Церкви. Історична
зустріч на березі Генезаретського озера у Святій Землі з патр. Атенагором,
формулювання базового принципу екуменічного діалогу - Передусім звертати увагу на
те що нас єднає ніж на те що нас розділяє (Ecclesiam Suam). Папа який визначив вчення про сім'ю у
енцикліці (Humanae Vitae) говорячи про подружжя підкреслив що у
даруванні один одному подруги досягають єдності життя удосконалюючи себе
взаємно співпрацюють з Богом у ділі продовження роду виховання дітей.
Одним з його починань було
святкування дня миру у перший день цивільного року. Побажання і обіцянка
яку дають вірні на початку календаря який вимірює і описує життя християн у
часі. Чесна і плідна рівновага має домінувати у часі який надходить.
Протягом усього свого життя він був близьким до українського
народу, як писав архиєпископ Мирослав Марусин, апостольський Візитатор
українців греко-католиків у Західній Європі: «Папа Павло VІ, батько всіх
християн, любив своєю батьківською любов’ю і наш український народ. А знав він
його потреби вже від перших років свого священицького служіння, найперше, як
молодий співробітник Папи Пія ХІ, а потім – як права рука Ангельського пастиря
Папи Пія ХІІ». Преосвященний Марусин згадував, що він особисто пізнав і
високо цінив Слугу Божого митрополита Андрея Шептицького, зберігаючи у серці
велику пошану до нього, про що не раз згадував Владиці Іванові Бучку, якого
знав і любив за його відданість Католицькій Церкві та Вселенським Архиєреям. Йому,
великою мірою, завдячують свій порятунок від насилля, а може й смерті, тисячі
українських військовополонених. Коли він був Заступником Державного Секретаря,
пізно вночі прийняв Архиєрея Івана Бучка, коли той прийшов до Папи Пія ХІІ
просити порятунку для понад 10 000 українських полонених воїнів у
Ріміні. У важкі повоєнні роки він знайшов спосіб, як врятувати мощі
святого Йосафата, Архиєпископа Полоцького, коли у Відні їм загрожувало
знищення. Джованні Монтіні особисто зайнявся справою перевезення нетлінних
мощей святого Йосафата до Риму, щоб уникнути їх знищення. У всіх складних
справах архиєпископ Іван Бучко завжди мав вільний доступ до Державного
Секретаріату, а тим самим – і до Святішого Отця, як про це свідчать численні
листи за підписом монсеньйора Монтіні, світлини та інші документи. У вересні
1969 року Папа Павло VІ зволив особисто прибути на урочисте посвячення собору
Святої Софії в Римі та з цієї нагоди подарував частину мощей святого Папи
Климента. Папа Павло VІ підніс до кардинальської гідності Верховного
Архиєпископа Йосифа Сліпого і ставився до Першоієрарха української католицької
Церкви з особливою братньою любов’ю. Павло VІ подбав про те, щоб за його часів
українська Церква мала у Ватикані своїх представників у Конгрегації для Східних
Церков, в Комісії приготування Кодексу східного канонічного права, в Комісії
інтерпретації Декретів ІІ Ватиканського Собору. Папа Павло VІ - захисник
"Мовчазної Церкви". Він часто зізнавався, що це – його «найболючіша
рана». «29 вересня 1963 року, виступаючи на Вселенському Соборі, він заявив: «Нам
треба бути реалістами і у жодний спосіб не приховувати тієї рани, яка з
багатьох причин, доходить аж до цього Вселенського Собору. Невже можемо бути
сліпими і не спостерегти, що на цьому зібранні є чимало порожніх місць? Коли ми
про це згадуємо, нашу думку обтяжує те, що знаємо, а ще більше те, чого нам не
дано знати: про священну ієрархію, про ченців і богопосвячених осіб, і чимало
тих наших дітей, які зазнають тривог, переслідувань, нестач, утисків заради
своєї непохитної віри в Христа і Церкву. Який же смуток з приводу цих
страждань, як засмучує бачити, що в деяких країнах, на основі засад і методів
політичної, расової чи релігійної нетерпимості, пригнічується релігійну свободу
та інші основні права людини... У зверненні до українських студентів та інтелігенції у липні
1977 р. він сказав: "Оце ваше загальне горе і скорбота повсякчас присутнє.
В ньому і ми беремо участь, і про нього раз у раз думаємо, і проказуємо
молитву: за вас, за всі ваші добрі й здорові намірення, і супроводимо їх
особливим апостольським благословенням".
о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
За матеріалами - http://w2.vatican.va та http://uk.radiovaticana.va/
Немає коментарів:
Дописати коментар