75 річниця початку Голготи УГКЦ в СРСР

8-10 березня 1946 р. відбувся збір греко-католицького духовенства під проводом Ініціативної групи Г. Костельника, М. Мельника і Г. Пельвецького, які уже фактично перейшли в клир РПЦ МП. Цей збір організували і курували працівники органів НКВС Г.  Карін Даниленко, Савченко, Г. Карпов, які здійснювали план по ліквідації
УГКЦ. Греко-Католицька церква в СРСР розглядалася як «ворожий агент»  держави Ватикан, тому переслідування були  неминучими. Свідомий долі Церкви Кир Андрей Шептицький ще 22 грудня 1939 р. єпископом-наступником на митрополичому престолі у Львові поставляє Кир Йосифа Сліпого, якого рукоположив разом з єп. Микитою Будкою і єп. Миколаєм Чарнецьким та вручив дерев’яний посох Кир Йосифа Боцяна, єп. Луцького. Кир Йосиф згадував цей момент: «Сприйняв я це як поклик таємного голосу Божого, що словами Христа кликав Іди за мною, бо в час гоніння свячення не є честю, а тягарем»[1]. Спецслужби НКВС вже через тиждень 30 грудня 1939 р. розпочали збирати інформацію про діяльність УГКЦ відкривши агентурну справу "Ходячиє", яка стала первинною у агентурній розробці  «Рифи», яку провадили органи НКВС у СРСР з перервами від 1939 по 1964 р. щодо духовенства УГКЦ наслідком якої були репресії, очорнення і делегітимізація УГКЦ в СРСР.

 Кир Андрей у 1939-43 р. провів 5 архиєпархіальних соборів скріплюючи духовенство у вірі, а його наступник Кир Йосиф Сліпий у 1940 р приготував практичні вказівки Сучасні правила душпастирства, дороговказ духовенству щодо душпастирства у час

гонінь Церкви, а саме: «… А лучше надіятись на Бога, ніж на людей. (Пс.117). … Св. Дух – це третя особа Божа Пресвятої Трійці. Він той сам Бог, що Отець і Син… він має ту саму Ббожу  суть і природу – словом, те саме Божество, що і дві перші особи…. Коли загрожували Церкві вороги, а перед усім єретики голошенням ложної віри, Святий Дух висказував устами зібраних єпископів … науку правдивої віри і додавав силу до її проповідування вірним. … Продовж 20-ти століть від самого існування церкви виводив він її  своїми тернами не раз  із найжахливіших нещасть і  упадків. Він надавав раду, а за радою і поміч. Св. Дух подасть подасть і нашій церкві, обезсиленій воєнними страхіттями  та повоєнними лихоліттями, світло і силу, усуне всі упередження до неї, які  ви двигають сьогодні вороги, та їх самих просвітить Божою правдою. … Прийміть, дорогі,  це слово поучення і потіхи, як і я сам, пишучи його находив полегшу горю…, коли знаходився  серед безупинних погроз, позбавлення здоров’я і утрати життя». 

Кир Йосиф перестерігав перед лжедушпастирями і вказував на Святого Духа як провідника Церкви: «Коли загрожували Церкві вороги, а перед усім єретики голошенням ложної віри, Святий Дух висказував устами зібраних єпископів … науку правдивої віри і додавав силу до її проповідування вірним. …Продовж 20-ти століть від самого існування церкви виводив він її  своїми тернами не раз  із найжахливіших нещасть і  упадків». «Правила» були вказівкою для «опірних» отців» щодо душпастирства в умовах переслідування, а для влади стало причиною його першого арешту 11 квітня 1945 р. Сьогодні ми знаємо що органи НКВС по агентурній справі «Ходячиє» нагляд вели за 180 душпастирями і вірними УГКЦ діяльність яких органи НКВС розцінювали, як антирадянські. У справі агентурної розробки після Кир Андрея і архимадрита Климентія Шептицького, Кир Йосиф третій у списку, як архієпископ Униатской Церкви з правом наследства[2]. Матеріали лише агентурної справи по УГКЦ у ГДА СБУ об’єднанні під назвою «Рифи» були розсекречені у 2010 р.

За даними  агентури за березень 1940 р., у структурі УГКЦ діють угрупування монахів, серед яких першими йдуть Василіани: «В галицьких монастирях василіани виховують молоде покоління монахів, і звідси вже відправляють їх на уряди в різні країни. Василіани є добрими агітаторами, там де вони мають церкви, мають великий вплив на населення. Зокрема, при василіанських церквах в різних містах організовують церковні братства… Василіани вели значну видавницьку діяльність. Вони, наприклад, видавали популярні релігійні місячники, котрі розповсюджувався в кілька тисячних екземплярах. В Галичині, на відмінну від інших українських видань, релігійні місячники мали в кілька раз більший тираж»[3]. Серед переліку впливових ченців знаходимо прізвище свщмуч. Северіяна: «Бараник – ігумен «Василіян» в Дрогобичі. Має вплив на населення Дрогобицького району і приймає активну участь в праці українських організацій»[4]. І радянська окупація Галичині завершилась у червні 1941 р. нападом нацистів на СРСР.

Більшовики перед відступом вдалися до масових страт української інтелігенції та духовенства. Свщмуч. Климентій Шептицький у листі 7 липня 1941 р. до брата Станіслава пише: «Точної кількості не можна було констатувати – бо трупи по підвалах, у викопаних ямах лежали купами по декілька метрів, а це спека, все розкладалося так, що санітарна служба мусила там, де вони лежали, їх замуровувати. Тисячі жертв у Бригідках, у в’язниці на Замарстинові, в давній жандармерії на вулиці Сапіги і Лонцького, в Інвалідах – також жінки і діти – 9/10 із них становили українці. З провінції також надходять жахливі звістки: в Стрию винищених близько 560, в Дубні, Луцьку – більш як півтори тисячі, багато наших священиків; у Дрогобичі цілий монастир Василіан…»[5]. Як знаємо, з монахів василіан у Дрогобичі у 1941 р. були закатовані свщмуч. Северіян Бараник і свщмуч. Яким Сеньківський. Свідчення про кількість закатованих та арештований у Львівській архиєпархії збирав Кир Андрей Шептицький, а опубліковані о. Романом Луканем, ЧСВВ у журналі «Місіонар» за вересень-жовтень 1941 р. налічує 40 священиків і монахів Львівської архиєпархії, у березні квітні 1942 перелічує 23 душпастирів Перемиської єпархії, а у червні 1942 вказує 12 репресований отців Станіславівської єпархії. Масові екзекуції, терор доказ безсилля влади у її спробі насадження ідей комунізму українському суспільству так і іспит на громадянську і християнську зрілість вірних і духовенства.

 Оскільки владі не вдалося ліквідувати греко-католицьку Церкву, віднова ієрархічних структур РПЦ  у 1943 р. створювала  політичний імідж СРСР, як країни у якій панує свобода віровизнання. Справжньою потребою віднови РПЦ історик Майнер вважає потребу реассиміляції громадян західних областей України, де домінувала УГКЦ. Зрештою план ліквідації підтверджує агентурна справа «Ходячие», яку НКВС у Львові відкрила 31 грудня 1939 р. по 14 ієрархам УГКЦ, включно з Кир Андреєм, Кир Никитою Будка, Кир Іваном Бучко, Кир Миколаєм Чарнецьким і Кир Йосифом Сліпим(!)[6]. У СРСР процес атеїзації та терору суспільства дозволяв закрити більшість церков, у Зах. Україні релігійна політика передбачала возз’єднання РПЦ з УГКЦ, для приборкання непідконтрольної державі Церкви. Свідомий долі Церкви після смерті Кир Андрея провід Церкви переймає Кир Йосиф Сліпий, його Правила сучасного душпастриства стають вказівкою душпастирям. 

У березні 1945 р. Кир Йосиф звертається з пастирським листом у часі Великого Посту: «Не раз теж і в Католицькій церкві накладали вірні піст собі самі, щоби переблагати Бога і щоб спинити Божі кари. Тай нині теж маємо дорогі браття і сестри, причину щоб постити і молити Господа за відвернення від війни і всіх нещасть, які на наш нарід спали. Треба відказати собі і їди і напоїв горячих і забав і розвеселень, а постом і покутою приготовитися до доброї сповіди, щоб відвернути Божий гнів і кари. На кінець християнський піст, то жертва Богові. Христос приніс себе цілого в жертву Отцю Небесному на Тайній Вечері. Терпів бичування, терневий вінок і хресну дорогу на Голготу і люту смерть. Вірні теж мають приносити свої тіла Богові в жертву… А ту жертву кожен з нас приносить тоді, коли поконує свої змислові пристрасти і умертвляє себе постом. Тоді коли постить він лучиться з терпіннями Христа і складає живу жертву із себе»[7].

Не відомо чи це послання Кир Йосифа почули вірні, адже влада намагалась очистити свідомість «радянської людини» від «релігійних забобон», а боротьбу з релігією кваліфікувала, як порушення статті 54 Крим. Кодексу УРСР, яка стосується контрреволюції, а зокрема зради Батьківщини. Так у межах чинного законодавства, яке гарантувало свободу віросповідування проводилася боротьба з «антирадянською агітацією» духовенства. Влада розглядала Церкву як інструмент домінування свідомості віруючих і у політиці Сталіна після 1943 р. РПЦ відводилося місце «релігійного управління» підконтрольного органам КГБ тому після окупації Галичини 1944 р. коли ієрархи УГКЦ на чолі з Кир Йосифом Сліпим відмовилися йти цим шляхом, органи НКВС «запустили» план «возз’єднання» з РПЦ, духовенство, яке чинило опір було репресоване. Політику поступової ліквідації церкви очолював НКВС у співпраці з Управлінням у справах культів та РПЦ. Комітет у справах культів виконував роль аналітичного центру репресивної системи. Збирав інформацію про місця проживання та працю греко-католицького духовенства, слідкував за їх душпастирською працею та зв’язками з ієрархією в СРСР та закордоном. Комітет співпрацював з управлінням НКВС, з 216 делегатів Собору 142 учасники були завербовані і під пильниим наглядом НКВС.

10 березня 1946 у храмі св. Юра  Президії собору вручили ікони Божої Матері Києво-Печерської лаври, що засвідчувало возз'єднання УГКЦ з РПЦ. Приймаючи цей дар з рук екзарха України, о. Г.Костельник промовив: "Ікона на століття буде живим свідком того, що наше возз'єднання з православ'ям є найбільшим торжеством не тільки України, але і всієї Русі після возз'єднання усіх наших земель завдяки героїчним перемогам Радянського Союзу". Під час богослужіння в храмі св. Юра, яке здійснив митрополит Іоанн (Соколов), із проповіддю, присвяченою возз'єднанню церков, виступив владика Макарій (Оксіюк). Завершуючи собор, православні ієрархи

благословляли віруючих з балкона митрополичих палат. Так можна сказати "молитовно" відбувся завершальний етап спецоперації НКВС, однак більша частина духовенства і численні вірні вибрали шлях вірності Апостольському Престолу і власній Церкві і так розпочалася доба Катакомбної Церкви в СРСР.

Церква у Катакомбах вистояла і кровю мучеників ствердилася у Правді, поширилася в СРСР і відродилася і ще в СРСР і 1 грудня 1989 р.  влада дозволила реєструвати греко-католицькі громади. Наш борг вдячності належить тим душпастирям і вірним, які життя віддали за вірність Христу.

Інститут Історії Церкви приготував презентацію - http://ugcc.ua/video/n%D1%96chogo_taiemnogo_shcho_b_ne_stalo_yavnim_u_kiiev%D1%96_v%D1%96dkrili_vistavku_do_75i_r%D1%96chnits%D1%96_lv%D1%96vskogo_psevdosoboru_92535.html

---

[1] Cyrille Korolevskij, Métropolite André Szeptyckyj, 1865-1944, Rome 1964, с. 356.

[2] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113 т. 19, агентурна справа Рифи, арк. 3.

[3] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113  агентурна справа Рифи, Звіт Целевича від 7 березня 1940 р., арк. 85-88.

[4] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113  агентурна справа Рифи, Звіт Целевича від 7 березня 1940 р., арк.. 88

[5] Терещук Галина, Невідомі листи архімандрита Климентія Шептицького – знахідка для дослідників, http://www.radiosvoboda.org/a/28146750.html  1.12.2016 р.

[6] ГДА СБУ, ф. 65, агентурно-оперативна розробка «Рифи» С-9113, том. 11, с. 10.

[7] ЦДІАЛ, Ф. 201 Оп. 1 р, Спр. 6 Пастирський лист Кир Йосифа Сліпого на Великий Піст, арк. 9.