понеділок, 18 березня 2024 р.

«Блаженніший Любомире, Ти там, на небі, помолися за Україну. Ти так її любив…» — Глава УГКЦ під час відкриття меморіальної дошки у Львові


16 березня 2024 року відбулося відкриття Меморіальної таблиці блаженнішому Любомиру Гузару – уродженцю і почесному громадянину міста Львова, Главі і Отцеві УГКЦ. Її встановлено на стінах храму Святих Безсрібників Косми і Дам`яна.

В урочистому відкритті взяв участь Блаженніший Святослав, Архиєписком і Митрополит Львівський Ігор, єпископ Чернівецької єпархії владика Йосафат Мощич, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир, єпископ-помічник Івано-Франківської Архиєпархії владика Микола Семенишин та духовенство Львова.

Перед відкриттям і освяченням меморіальної таблиці Глава УГКЦ у разом із владиками та парохом храму освятив катехитичний клас при парафії.

«Блаженніший Любомире, Ти там, на небі, помолися за Україну. Ти так її любив. Ти з таким трепетом повернувся до свого рідного міста тоді, коли Україна стала вільною. Помолися за це славне княже місто Львів. Помолися за твоїх людей, які сьогодні — зранені, але нескорені, часом втомлені, але стійкі. І тої стійкості випроси нам до повної перемоги над російським загарбником. Тої перемоги, яку Ти почав тут на землі вже в Бога випрошувати, — такими словами Предстоятель УГКЦ завершив своє слово і закликав вірних звертатися до Патріарха Любомира, щоб молився за Україну, Церкву і народ» — зазначив Глава УГКЦ.

Минулого року у київському видавництві «Портал» вийшли друком «Спогади» блаженнішого Любомира Гузара. Їх упорядницею стала Леся Харченко. Саме вона протягом двох років, від 2014 до 2016 року, у резиденції блаженнішого Любомира у села Княжичі записували все, що він пригадував з свого життя, а опісля розшифрувала і видала друком. Видання вийшло надзвичайно цікавим, змістовним і колоритним, оскільки тексти є переплетені фотографіями з різних архівів, зокрема родинного архіву Гузарів.

Майже на самому початку «Спогадів» блаженніший Любомир розповідає про своє народження – так, як його розповідала його мама:

«Я народився у Львові 26 лютого 1933 року. Моя мати згадувала, що я такий слабонький народився і що мене хрестили вже на четвертий день після народження, бо не знали, що зі мною буде. На всякий випадок хрестили.

[Хрестив] священник, який належав до парохії Святих Петра і Павла – тієї, що на вулиці Личаківській. Бо я народився в шпиталі на вулиці, яка тоді називалася Куркова, а сьогодні Лисенка. Там ми мешкали тоді недалеко костелу Святого Антонія після того, як батьки перенеслися з Галича до Львова.

У Львові ми жили в домі моєї бабуні недалеку костелу Святого Антонія, на краю міста».

Очевидно, що блаженніший Любомир споминав про ті події з висоти поважного життєвого віку, тому багато деталей вже не пам`ятав. То ж спробуймо пошукати їх у інших джерелах.

Отож, коли мова йде про місце народження, то блаженніший Любомир згадує «шпиталь» на вулиці Курковій, яка сьогодні називається вулицею Лисенка. Що ж це був за «штипаль»?

Мова йде про теперішню обласну дитячу клінічну лікарню «Охматдит», яка є найстарішою дитячою клінікою в Західній Україні. Знаходиться вона на вулиці Лисенка №31 (колишня адреса: вулиця Куркова № 31). У 1927–1930 тут функціонувала будівля Санаторію каси хворих, у якій лікували хворих на туберкульоз. Дана будівля була спроектована Адольфом Каменобродським (спільно з його братом Казимиром) у стилі модернізованого неокласицизму. Опісля ж архітектор повністю переробив свій проект у стилі функціоналізму.

П’ятиповерховий, на високому цоколі, головний корпус лікарні споруджений на терасі на схилі гори у 1927–1930 рр. У плані корпус нагадує літеру “Т” повернуту ніжкою на північ. Парадний південний фасад є видовженим і симетричним – з одним ризалітом у центру і двома – з боків. Ці ризаліти об’єднано балконами. До комплексу лікарні входять теж два будинки, що замикають провулок, який пролягає від вулиці Лисенка. До самої лікарні пролягає тісна звивиста дорога, а також пішохідні сходи.

У 1959 році лікарня була реорганізована в багатопрофільну спеціалізовану лікарню, на неї були покладені завдання по наданню цілодобової висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги дітям Львівської та сусідніх областей за 20 спеціальностями, а також організаційно-методична та консультативна робота в районах області з надання медичної допомоги дітям.

Перейдімо тепер до локалізації храму, у якому було охрещено і миропомазано блаженнішого Любомира Гузара. Теперішній адміністратор храму отець Володимир Мощич, переповідаючи спомини своїх найстарших прихожан, каже, що напочатку 90-х років минулого століття, коли у маленькому храмі, який на даний час межує з першою інфекційною лікарнею, розпочалися богослужіння, приїжджав блаженніший Любомир Гузар. На той час він ще не діяв як єпископ УГКЦ, що був таємно хіротонізований патріархом Йосифом Сліпим, але як архимандрит монастиря св. Теодора Студита званого «Студіоном», який знаходиться біля Риму. Так ось, в часі одного з богослужінь він з великою любов`ю згадував про те, як його у цьому храмі хрестили.

Храм Святих Безсрібників Косми і Дам`яна станом на 1933 рік був частиною монастирського комплексу Сестер Францисканок, які прийшли сюди у 1897 році. Того ж року його було відремонтовано і пристосовано до життя, а в 1903 році цілий монастирський комплекс було розбудовано. У 1926 році сюди перенесли головний осідок Генеральної Управи Чину, у якій вона знаходилася до 1939 року, коли Львів був окупований радянськими військами.

Обставини і деталі щодо хрещення та миропомазання блаженнішого Любомира Гузара довідуємося з Метрикальної книги парафії Святих Апостолів Петра і Павла у Львові, яка зберігається у Центральному Державному Історичному Архіві України у Львові. Знаходиться вона у фонді № 201, опис № 4а, справа № 3339.

На сторінці 185 первісної нумерації і 95 архівної знаходимо запис, який нас цікавить.

І так, у «Liber natorum» тобто у «Книзі народжених» під порядковим номером 52 знаходимо запис, який говорить про те, що 26 лютого був народжений, а 5 березня охрещений і миропомазаний хлопець, народжений у греко-католицькій родині Гузарів, який при хрещення отримав три імені: Любомир – Лев – Лука.

Батька народженого звали Ярослав Гузар. На момент хрещення сина він займав посаду офіційного банківського урядовця. Ярослав Гузав був сином Леона і Вільгельміни Хаймер (дівоче прізвище), які походили зі Станіславівщини.

Матір новоохрещеного звали Ростислава, яка мала дівоче прізвище Демчук. Вона була дочкою Луки і Галини Білинкевич і походила з Кального, що у Зборівському районі.

Хресними батьками Любомира Гузара були Олександр Карпінський, який також був офіційним банківським урядовцем та Галина Кулачковська, жінка Станіслава Кулачковського, яка була вчителькою гімназії.

Повитухою тобто акушером при народженні була Магдалина (або Марія) Ольшевська, яка проживала у Львові на вулиці Святого Йосифа, 5.

Як вірний греко-католицької Церкви, Любомир Гузар був одразу охрещений і миропомазаний. Про це свідчить наступний запис латинською мовою Bapt[ismatur] et Conf[irmatur], що у перекладі означає охрещений і миропомазаний.

Священик, який його охрестив і миропомазав підписався як Y.K. Це початкові ініціали його імені і прізвищ. Відчитати їх не є великою проблемою, оскільки співставляючи з іншими записами, можна відразу зрозуміти, що мова йде про відомого священика УГКЦ Йосифа Кишакевича – композитора, диригента, автора багатьох релігійних пісень, військового капеляна.

Джерело: ugcc.lviv.ua 

Урочисте вшанування 150-ої річниці смерті Пратулинських мучеників

16 березня відбулося урочисте вшанування Пратулинських мучеників під час прощі до Пратулина вірних і духовенства Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ.

У вшануванні мучеників взяли участь єпископи трьох єпархій Польщі: архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген Попович, єпископ Вроцлавсько-Кошалінський Володимир Ющак, єпископ Ольштинсько-Гданський Аркадій Трохановський та єпископ місцевої Сідлецької римо-католицької дієцезії Казимир Ґурда, а також кількасот вірних із найвіддаленіших куточків Польщі і близько 30 осіб греко-католицького духовенства з Польщі, України та Білорусі.

Санктуарій Блаженних Підляських Мучеників у Пратулині в суботу 16 березня наповнився гомоном українських розмов й метушнею паломничих груп (а також й індивідуальних паломників), які прибули тут з територій трьох наших єпархій під проводом своїх душпастирів, щоби спільно помолитися в 150-ту річницю трагедії тих, хто не хотів піддатися тиску «руского миру».

Божественну Літургію очолили трьох єпископів Перемисько-Варшавської Митрополії УГКЦ у Польщі та Сєдлецький дієцезіяльний єпископ Казимир Ґурда (на території якого знаходиться Пратулин). Разом з ними при престолі стало близько тридцяти греко-католицьких священників з Польщі, України та Білорусі.

Перед початком літургії о. д-р диякон Петро Сивицький подав згромадженим у храмі інформацію про історичний контекст події, що мала місце в Пратулині півтора століття тому. Він, між іншими, також сказав: «Належить мати на увазі, що знаходимося на цій території Підляшшя, де російська політика не встигла зліквідувати брацтв, до яких належали навіть до кількадесяти відсотків членів даної парафії. Це була традиція самоорганізації на захист своєї традиції й тотожності… У Пратулині дійшло до фізичного конфлікту. Внаслідок обстрілу згинуло 13 селян. Героїв захисту церкви похоронили без церковних ритуалів, просто закопали в землю не залишаючи жодного знаку, бо хотіли, щоби про них забули».

Єпископ Казимир Ґурда нагадав, що блаженний Вінкентій Левонюк та його 12 співбратів були уніятами, що стали на шлях захисту єдності зі Святішим Отцем. Захисту своєї літургії, церкви, перед насильством з боку царя, який хотів примусити їх до повернення до православ’я. За свою вірність заплатили мученицькою смерт’ю. Сталося це 24 січня 1874 року. Від того часу віряни знесеної царем у 1875 році уніятської Холмської Єпархії, до якої належала й парафія в Пратулині, були переслідувані, в’язнені, позбавлювані землі, зсилані в Сибір. Вбиті парафіяни пратулинської парафії були оголошені блаженними Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ 6 жовтня 1996 р. в Римі.

Єпископ Ґурда запевнив владик, отців, вірян Греко-Католицької Церкви, український народ про єдність з громадянами України, які вже більше двох літ боряться з мосовитським агресором; запевнив про постійні в цьому місці, освяченому кров’ю мучеників, молитви в наміренні миру в Україні.

У проповіді під час Божественної Літургії ректор Митрополичої Греко-Католицької Духовної Семінарії в Любліні о. митрат Богдан Панчак, відкликаючися до богословських цитат, серед іншого наголосив: «Мусимо пам’ятати, що святість, це не є завдання тільки для тих, які переступили поріг монастирів, чи прийняли єрейське рукоположення. Кожну суботу співаємо тропар, який є більш справедливим, бо згадуємо апостолів, мучеників і пророків, святителів, преподобних і праведних, що добрий подвиг звершили і віру зберегли. Апостоли і мученики на другому місці, бо вони в Церкві були першими, ще перед Богородицею, а на кінці праведні. Отже, миряни. На жаль, в нашій традиції, в нашому місяцеслові найменше праведних. Надіймося, що це завдяки спільним зусиллям зміниться і будемо мати більше проголошених блаженними мирян. А ми сьогодні приїхали до Пратулина, щоб молитися біля мощей наших мучеників…».

За численне паломництво й участь у Божественній Літургії в Пратулині, організаторам свята, господарям, подякував Архиєпископ Євген Попович — Митрополит Перемисько-Варшавський: «Ця наша проща, це знак єдності нашої Церкви. Гляньте, яка далека відстань поміж нами, а ми сьогодні тут. Ми тут є, щоби засвідчити єдність з тими, які за цю єдність віддали життя. Бо місце, в якому сьогодні знаходимося, ця підляська земля, вона породила нашу Церкву».

Літургію в пратулинському римо-католицькому храмі св. Апостолів Петра і Павла, в якому вона була служена, завершив гимн «Боже єдиний!».

Джерело: пресслужба Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ

четвер, 14 березня 2024 р.

Оприлюднення Декретів Дикастерії святих

У четвер, 14 березня, Святіший Отець Франциск прийняв на аудієнції Кардинала Марчелло Семераро, префекта Дикастерії у справах Святих, де Понтифік апробував публікацію декретів щодо:

- чуда за заступництвом преподобного Слуги Божого Стефана Дуаї, Патріарха Антіохії Маронітів; народився в Едені (Ліван) 2 серпня 1630 р. і помер у Канубіні (Ліван) 3 травня 1704 р.;

«Як боролось Закарпаття» у Львові - виставка про о. Августина Волошина

До 85-ї річниці проголошення Карпатської України і 150-річчя дня народження її Президента, Героя України Августина Волошина Львівський музей історії релігії презентує банерну виставку «Як боролось Закарпаття» на площі перед музеєм інформує на своїй фейсбук-сторінці.

Мета виставки – привернути увагу громадськості до постаті Августина Волошина – українського громадсько-політичного, культурно-освітнього і релігійного діяча, який протягом життя відстоював українську ідентичність закарпатських українців. «Ідея прагнення волі свободи відгукується і сьогодні, коли українці зі зброєю в руках виборюють право бути незалежними», – підкреслюють організатори. «Отець Августин Волошин – взірцевий душпастир, який вміло брав відповідальність за долю українського народу, не просто був хранителем душі народу, а зберігав і розвивав його духовну, культурну, національну спадщину».

пʼятницю, 8 березня 2024 р.

Мученики справедливості – свідки надії у ХХІ ст.

7 березня 2024 р. у Львові у Патріаршому домі відбувся семінар  для постуляторів і референтів у справах беатифікації та канонізації святих з  єпархій УГКЦ ініційований Місією Постуляції святих УГКЦ для обговорення справи вироблення критеріїв оцінки мучеництва, організації збору свідчень і збереження памяті мучеників ХХІ ст.   

Провів молитву і привітав учасників вислужений ректор Українського католицького університету о. Богдан Прах, який зазначив шо збереження пам'яті духовенства, яке пройшло горнило випробувань це праця здійснення обов'язку вдячності на виконання якої маємо історичні п'ять хвилин, адже час забирає від нас людей, які зберігають живою пам'ять  про події навіть недавньої історії. Відео

Розпочав працю семінару доповідь online проф. Серджо Танзарелла (Грегоріанум, Рим) який розповів про долю  Дон Пеппіно Діана - мученика і свідка надії, вбитого в захристії храму у Казерті в час приготування до Літургії на свято св. Йосифа Обручника кіллером мафії КаморраВідео
Доповідач розповів про формування юнака, кризу покликання і повернення на шлях священичого вишколу, захоплення студіями Біблії зокрема пророками і вплив на формування трагедії вбивства мафією єпископа монс. Рамірро у Неаполі, як теж землетрус та його жертви 1980 р. яким з семінарії вирушили помагати. Доповідач зазначив що встановлення історичної справедливості щодо причин вбивства отця Діани пройшло шлях від спроб оклеветати і видати його як співучасника мафії який зберігав зброю і загинув з рук кіллера іншого клану мафії, аж до повного заперечення цієї фальшивої тези і ствердження мотиву помсти мафії Каморри за працю з молоддю та відверте викриття злочинних дій і поверхневу релігійність мафії Каморристів

четвер, 29 лютого 2024 р.

Папа Франциск: нехай ті, хто ризикує життям задля Євангелії, надихають відвагою Церкву

У березні Папа запрошує молитися, щоби приклад і свідчення мучеників спонукали Церкву до місіонерського пориву, відкриваючи на благодать вірності аж до кінця. Папа присвячує оприлюднене Всесвітнім Апостольством молитви відео тим, хто живе вірою, незважаючи на переслідування та відсутність свободи: їхнє свідчення «це ознака того, що ми на правильному шляху».

«Ми молимося, щоб ті, хто в різних частинах світу ризикує своїм життям за для Євангеліє, надихнули Церкву своєю відвагою та своїм місіонерським поривом. Відкритися до благодаті мучеництва»: це запрошення Франциска у березневому відео, оприлюдненому Всесвітньою молитовною мережею на різноманітних медіа ресурсах. День молитви і посту за мучеників місіонерів, які пошановуються 24 березня, Папа наголошує: «мученики завжди будуть серед нас. Це знак того, що ми на правильному шляху», і що «мужність мучеників, свідчення мучеників є благословенням для кожного».

понеділок, 26 лютого 2024 р.

Початок процесу прослави святим Блаженнішого Любомира

26 лютого 2024 року Блаженніший Святослав урочисто проголосив про початок підготовки беатифікаційного процесу Блаженнішого Любомира. Проголошення відбулося під час подячного Молебню з нагоди завершення Року Блаженнішого Любомира, у 91-річчя від дня його народження.

У Декреті проголошення зазначено, що упродовж шести років від переставлення до вічності світлої пам’яті блаженнішого Любомира Гузара, сила його слова і духу слугує людям підтримкою та орієнтиром у щоденному житті, особливо під час цієї страшної війни.

31 травня 2017 року патріарх Любомир спочив у Господі в м. Києві і 5 червня його тіло було поховане в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового.