четвер, 27 грудня 2012 р.

У Місію Постуляції завітав о. Василь Говера, апостольський делегат для українців греко-католиків у Казахстані. Отець Василь чотринадцять років опікується вірними у м. Караганда. Поселення Караганди було засноване як один з виправних таборів ГУЛАГу де примусово працювали на радянську вугільну індустрію тисячі німців, литовців, українців, поляків, росіян. У сьогоденні це містом залишається індустріальним центром. Українська громада Караганди створена жертвенною працею священиків УГКЦ  о. Олексія  Зарицького, о. Павла Чехута, о. Василя Вербовецького, о. Маряна Шабана, та Степана Пришляка є живою і діяльною. У сімях колишніх переселенців плекається мова і звичаї, є українська школа, а катехизу ведуть Сестри Служебниці НДМ.

пʼятницю, 14 грудня 2012 р.

Святитель Миколай Чудотворець

У перші дні грудня які віють холодом Церква ставить нам до вшанування Святого Миколая, архиєпископа міста Мири у Лікії. Память про добрі вчинки Святого зігріває теплом дитячих спогадів, адже він вважається опікуном убогих, оборонцем покривджених, великим чудотворцем постать, якого шанує увесь світ. Безумовно, що найбільшою чеснотою св. Миколая була його милосердна любов до ближнього. Однак стрижнем цієї чесноти було – розуміння, розуміння  потреб бідних та нужденних. Св. Миколай хоча й походив із багатої родини, однак із дитинства плекав любов до ближніх, а особливо до тих, які жили у злиднях, бо саме у них він вбачав Христа. Існує відома всім приказка, що ситий голодного не розуміє, але як бачимо св. Миколай поступає цілком по-іншому. Саме завдяки чуйності до потреб інших він діяв за покликом свого серця. Ніколи не чекав, щоб хтось із нужденних до нього приходив та просив помочі, а сам випитував про потреби інших, шукав бідних, щоб їм допомогти.

понеділок, 3 грудня 2012 р.

1 листопада 2012 р. Моління у Спаську біля Караганди (Казахстан) на символічній могилі українців - жертв сталінських репресій Карлагу. учасників конференції «Не відрікайтеся від віри батьків» присвячена бл. свщмуч. Олексію Зарицькому. Древні римляни мали звичай вшановувати полководців, які перемогли у війні як героїв. Тріумфальну процесію  очолював імператор на білому коні, з золотим вінцем на голові у пурпурних шатах. На честь цих героїв будували Тріумфальні арки, базиліки та амфітеатри. Сьогодні архітектура Риму німий свідок минулих перемог. Христос вїхав у Єрусалимі на осляті і люди вітали його як Месію. Глузуючи римські вояки, вклали на голову Христа терновий вінок, а на плечі  пурпуру.