Біблійні основи святості

Святе Письмо про святість


Завіт Мойсея  
 Старий Завіт
У єврейській мові «святість» є виражена через слово “qdš” «кадеш», що означає «відділення від мирського». Це слово “qdš” виражає характеристику всього, що має відношення до місця поклоніння Богу чи культу. В класичних мовах, як грецької так і латинської, це слово немає жодного  морального навантаження. Поняття святості у Старому завіті зазвичай було застосоване до  місць поклоніння Богу-Ягве. Бог, як особа був тотожним слову «святість» (qādȏš).

Вже пророк Амос являє Ягве як того, який «поклявся святістю своєю» (Амос 4.2) тобто  святість з чисто ритуальної форми набуває значення морального, а у Псалмах святість злучена з поняттям божественого.  Ізраїль стає Божим народом, через зустріч Бога з Мойсеєм на Синаї. Бог з’єднаний з народом через укладення Завіту залишається постійно присутній серед вірних. Ізраїль як частка Господа стає народом вилученим з поміж інших племен, святим народом «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш» (Левіт 19,2).
Пророки далі вживають святість по відношенню до Бога, але вводять тему морального прагнення святості. Так пророк Ісая описує святість Господа Бога у молитві, яку Церква ввела у Літургію Жертви: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» (Іс. 6, 3). Описуючи зустріч з Господом пророк свідомий свого гріха восклицає:  «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил.» (Іс. 6, 5). Господь приходить йому на зустріч і очищає від нечистоти гріха «взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій» (Іс. 6,7).
Поняття святості у Старому Завіті вживається у відношенні до Господа Бога, як Пресвятого. Господь Бог кличе до святості і чинить святою людину, яка святості бажає і вказує що святість місце зустрічі з Богом, залежить від моральної досконалості особи.

Апостоли свв.  Петро і Павло

Новий Завіт

Церква від часів апостолів вказує на злуку з Христом, як умову входження у життя у Божій благодаті. На початку цієї дороги Церква уділяє вірним, які бажають з’єднатися з Христом тайну Хрещення.
Дар жертви Христа кличе людину до відповідальності бути собою, бути християнином. Дарована у Хрещені благодать Спасіння діє в однаковій мірі у дитині, яка щойно прийняла Святу Тайну, та у аскеті який подвигом покаяння та ділами милосердя зростає у благодаті і досвіді Бога. Різниця полягає лише у тому що аскет прийняв дар Божої благодаті і у повноті відповів на цей дар, а дитина посідає дар святості, як і дар життя і покликана цей дар розвинути взоруючись на особу Ісуса Христа.
Важливо не змарнувати дар Божий вживши усіх сил щоб у власному житті реалізувати дар благодаті. Кожна людина реалізовує дар благодаті серед викликів свого часу у властивий їй спосіб. Апостол Павло повчає що християнин є вибраний Богом «А щодо нас, то ми за вас, брати, улюблені Господом, повинні завжди дякувати Богові, що Бог вибрав вас від початку, щоб ви спаслися освяченням Духа і вірою в правду, до чого він вас і покликав благовістуванням нашим, щоб ви придбали славу Господа нашого Ісуса Христа 2 Сол. 2, 13-14.  Християнин несе у собі образ Божий,  і хоч гріх підточує людську природу, однак у Христі людина отримує зцілення від отрути гріха. Апостол Павло звертається до спільнот християн закликаючи жити «як належить святим» (Еф.5, 3), вдянушись в нову (людину), яка обновляється, «вдягніться, як вибрані Божі, святі і возлюблені, в милосердя, благость, смиреномудря» Кол. 3, 10.   
Життя християнина який відповідає на дар благодаті, вплітається у мозаїку таїнства Спасіння, являючи людству живий приклад свідчення вірності жертві Христа. Апостол Павло звертається до солунян з наказом від Господа Ісуса: Воля Божа: святість ваша. 1 Сол. 4, 3. Християнин має пізнати волю Божу у власному житті. Вірний, який творить волю Отця, і вважає Його Волю «своїм хлібом» крокує до здійснення життєвого покликання до святості. Христос подає приклад згоди з Божою волею коли перед страстями в Оливному городі приймає волю Бога Отця «Але не як я хочу але як Ти» Мт. 26, 39

У нагірній проповіді Христос Спаситель представив програму життя для своїх учнів-послідовників. Суть того плану знаходиться у Блаженствах. У Блаженствах представлені вісім важливих засад, за якими можна здобути праведність – святість.

Блаженні вбогі духом …
Блаженні тихі …
Блаженні засмучені …
Блаженні голодні і спраглі справедливості …
Блаженні милосердні …
Блаженні чисті серцем …
Блаженні миротворці …
Блаженні переслідувані за правду.
Цього останнього блаженства Спаситель два рази повторив. Уважав його дуже важливим. І повторив його у прямій формі: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас (Мт.5:3-11).
У нагірній проповіді бачимо ще дві основні засади святости: «Будьте досконалі як Отець ваш Небесний досконалий. (5:48). «Шукайте перше Царства Божого та його справедливість, а все те вам докладеться». (6:33).
Усі ті блаженства знаходимо уособлені в житті Ісуса Христа і тому дорога до святості полягає в тому, щоб його наслідувати, уподібнитись до нього. Тим то Він нас запрошує: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим.» (Мт.11:29).
У проголошенні святих Церква послуговується мірилам християнських чеснот, головно богословських та моральних чеснот: віра, надія, любов,  мужність, побожність, повздержність,справедливість в житті Слуги Божого. Мучеництво - досконале слідування дорогою хресної жертви Христа, якщо було прийняте у добровільно і свідомо, тому Церква у беатифікації мученика не вимагає його потвердження через видимий знак чуда.
 
За матеріалами книги Антоніо Сікарі, Портрети святих, Мілан 1987, та  Le cause dei santi, Конгрегації у справах святих, Рим 2011.

Немає коментарів:

Дописати коментар