четвер, 24 травня 2012 р.

Святість Христа у житті Церкви - вірні на дорозі освячення

У молитві Церкви на Літургії Івана Золотоустого і Василія Великого перед ламанням Агнця священик виголошує: Святеє святим а вірні відповідають: Єдин Свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь. У цих словах Церква, визнає що Христос єдине джерело святості, а святість вірних випливає з сопричастя з Христом. Таїнство Євхаристії причастя Тіла і Крови Господа Нашого Ісуса Христа є поживою для тіла Церкви, яка їй дає силу освячення.
Досвід життя людини, яка переходить через випробування і відчуває неміч тіла в яке вп’ялось жало гріха, підказує шукати опори у Господа який є Володарем і дателем життя. У Старому Завіті людина прагне злуки з Господом  і звертається до Господа словами молитви. Досвід молитви описує цар Давид, як досвід очікування вибраного народу Ізраїля на зустрічі з Господом Богом. Давид вживає прекрасний образ очікування Наречених. Читаємо у Псалмі 45: Я мовлю: Цареві моя пісня! Найкращий ти на вроду між людськими синами, краса розлита на устах у тебе; тому то Бог благословив тебе повіки.
Бог йде на зустріч людині, об’являє себе Авраамові даючи Обітницю нащадків та землі. Бог вірний обітниці благословив Авраам даючи йому сина Ісаака та виводить його у землю Ханаану яку дає йому і його спадкоємству у посілість. Яків вірний Обітниці продовжує отримую укладає  проходить через випробування. Невірність Ізраїля це наслідок гріха Адама, який ранить немов жало Месію. Наслідок цієї невірності є страждання. Говорить пророк Ісая про Месію як про вірного обітниці який жертвою життя скріплює злуку з Ізраїлем, Ісая 53, 2-3:  Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
У Воплоченні Христа Господь приймає людську природу. Зустріч Месії і Вибраного народу здійснюється у тайні вертепу. Царі і пастухи які шукають Господа за світлом Вифлеємської зорі зустрічаються з Христом. Ангели свідчать про радість зустрічі людини і Месії Христа, Лк. 2, 14 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. Ідилія зустрічі людини і Бога затьмарена несприйняття Христа людьми з закаменілим від гріха серцем. Життя Христа від Воплочення до Страстей знаменується злетами жертовності людини і падіннями у пропасті гріха. Христос вірний місії Відкуплення на Тайній Вечері відновляє Завіт любові через причастя свого Тіла і Крові і обіцяє апостолам послати Духа Утішителя Ів. 16, 13:  Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду. Христос скріплює Новий Завіт жертвою на Хресті.
У Воскресінні Христа – людство радіє перемогою над гріхом. Церква прославляє переможця Христа: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим що в гробах, життя дарував. У Зісланні Святого Духа Церква отримує силу свідчити Христа, Святий Дух який сходить на апостолів звершує Обіцянку дану Христом перед Вознесінням Діян. 1, 8: Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.

Прагнення бути вірним Христовій жертві на протязі тисячоліть потягають вірних Церкви до відповіді на заклик Христа: Будьте досконалі як Отець Ваш Небесний досконалий Мт. 5,48. У Христі людина черпає силу освячення. Апостол Павло який пережив досвід зустрічі з Богом, зберіг образ святості Христа у своєму серці, як досвід світла яке проганяє темряву, ІІ Кор. 4, 6: Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. Досвід просвітлення дія Духа у серці апостола Павла відкрило йому шлях до освячення. Апостол і усі хто пережив досвід зустрічі з Богом стають на дорогу наслідування Христа.

Життя Церкви перших століть збагачується досвідом пізнання Христа. Кожен з богословів в особі Христа бачить приклад до наслідування. Богослов Оріген у Дискурсі проти Цельса подає слова якими останній описує особу Христа:  «Цього часу Божий дух оселився у людське тіло (Христос), це тіло мало б обов’язково перевершити інші тіла величиною, красою голосом величністю і даром переконання. Однак своїм тілом він не відрізнявся він інших, але говорять; був малий не красивий і простий»[1].
Церква від початків підкреслювала внутрішню красу Христа. Красу жертвенної любові, яку явив Ісус Христос. Воплочення Божого Сина відкрило вірним дорогу освячення, якою крокує кожен християнин. Нехай краса лику Господнього потягує нас до подвигу віри у земному житті  щоб у Воскресінні ми були гідні осягнути блаженства святих і праведних. 


[1] Oріген, Contra Celsum, VI, 75.

Немає коментарів:

Дописати коментар