пʼятниця, 28 жовтня 2016 р.

Свщмуч. Олексій Зарицький - день памяті

30 жовтня річниця смерті свщмуч. Олексія Зарицького, мощі якого спочивають біля храму св. Димитрія у с. Рясна Руська. Вшановуючи пам'ять блаженного  вірні і духовенство на Божественній Літургії молилися за його посередництвом не лише на Рясній, але і студентському храмі свщмч. Олексія Зарицького у Львові по вул. Лукаша, 3а та на новіціаті сестер Василіянок у смт. Брюховичі, де мати Констанція,  ЧСВВ яка слухала катехизи свщмуч. Олексія готуючись до Урочистого Причастя у 1947 р.
Слуга Божий народився у 1912 р. на зорі ХХ століття, яке блаженний Іван Павло ІІ окреслив як століття мучеників. Зростав Олексій у с. Більче (Заплатин) біля Меденич на Львівщині у великій родині, де мати Марія дала життя шістьом дітям. Перш за все на вибір дороги священства вплинула приклад батька Василя, який виконував у церкві служіння дяка. Олексій з малих літ долучався до молитви у колі сім'ї і виробив звичку з суботи готуватися до недільної Літургії. З вечора чистив взуття щоб з самого ранку першим приходити до храму, молитва захоплювала юнака і він останнім виходив з храму. Батьки дали можливість Олексію здобути освіту у державній гімназії м. Стрий. Шкільні свідоцтва показують що Олексій наполегливо взявся за навчання, був прикладом взірцевої поведінки та відзначався знаннями релігії та катехизму. 
Наступним кроком Олексія був вступ у Львівську Богословську академію. Справді глибоке життя віри нуртувало у Слузі Божому якщо він молодий богослов у час коли у суспільстві поширювалися ліберальні ідеї та захоплення радикальними ідеологіями, робить рішучий крок у житті на користь посвяти життя єдиному Господеві і приймає в 1936 р. Св. Тайну священства у целібаті.  Перше призначення отця Олексія на парафію с. Струтин він радо приймає і цілковито посвячується виконанню душпастирської опіки. Його ідея просвіта молоді виливається у створені початкової школи для дітей, а більш здібні мають можливість навчатися в «Рідній школі» у Золочеві. Під час пасторального візиту до однієї родини, де батько був інвалідом австрійської війни він взнав що дитина не має можливості ходила до школи і сказав: Завтра ти йди до школи і директору скажеш: Я від отця Зарицького. Мене прийняли і звільнили від оплати за науку. Отець особисто готував діточок до Урочистого святого Причастя. Для покращення добробуту селян отець організовує кооператив по збору і переробці молока. А для молоді збудував читальню де Романишин Григорій так запам’ятав блаженного Олексія Отець був скромний, особливо дбав про моральну чистоту. Часто закликав людей на поминав. В школі він учив дітей, також після вечірні навчав і запитував молодь у церкві. Я довіряв отцю як собі самому, більше, ніж своїм батькам. Отець як Добрий пастир не залишає парафії і переживає з вірними лихоліття війни і зустрічає радянську владу. Влада намагається схилити духовенство до переходу на православ’я. Він як священик греко-католицької церкви перед лицем випробування робить вирішальний крок – Я є своїй вірі і Церкві незраджу! Урядовці і воз’єднане З РПЦ духовенство  у 1945 р. намовляють його до переходу на православ’я погрожуючи втратою права душпастирювати у Струтині. До осені 1947 р. отець Олексій опікується вірними, як про це згадує Кардинал Марія: В 1947 р. на Успіння отець прийшов до нас додому і сповідав. О. Зарицький казав до мене: «Марисю, не ходіть до православної церкви, та не беріть участі».
Отець щоб не йти на компроміс залишає с. Струтин і переїжджає до Рясної Руської біля Львова. У роки коли Церква є офіційно скасована під час Львівського псевдособору за духовенством пильно стежать органи влади отець далі душпастирює. Свідчить с. Констанція Сенюк, ЧСВВ яка знала отця Олексія як душпастиря у Рясній Руській: «Я вже може, більше довго не втримаюся, але я ніколи не підпишу православя». Заохочував людей до витривалості і віри. «Тримайтеся віри своїх батьків». У цих умовах зберігав рівновагу духа говорячи: «Якщо така воля Божа – то я готовий». 
Ув’язнений і очікуючи на вирок суду блаженний Олексій був переведений до тюрми у Золочеві, тут він гуртував у молитві людей вселяючи в їхні серця надію. Свідчить Злунко Володимир Увечері того ж дня, коли ми прибули отець проводив молитву. Він голосно молився, всі люди мали вервички з хліба. Щодня відправляли вечірню, деколи молебен, рано, в обід і ввечері молилися. Отець Олексій завжди ділився їжею зі всіма. Розказував історію нашої церкви, про православіє і католицизм. Підтримував всіх на дусі, бо люди думали що це вже кінець. Отець Олексій був завжди спокійний, мав дар впливати на людей. 29 травня 1948 р. отець Олексій  отримав вирок  10 років позбавлення волі за те що був головою «Просвіти».
Спочатку покарання отець відбував у поселенні Потьма, у Мордовії. Нелегкі табірні будні отець переносив  терпеливо і разом з вірними молився просячи Бога сил щоб достойно нести свій хрест. Як розповідає п. Попович Іван отець у табірних умовах жив чеснотою віри: Отець був відданий вірі, спокійний, без спалахів і емоцій. Розмови з о. Зарицьким були про майбутнє, як себе поводити, як бути добрим християнином.
У листопаді 1948 р. блаженного Олексія було вивезено до Караганди. Степлаг так називалися табори ГУЛАГу у Казахстані, мали погану славу серед ув’язнених, відомі свавіллям наглядачів: «Москва далеко а для вас ми власть!». До таборів Степлагу відправляли непоправних кримінальних і політичних злочинців. У суворих умовах степу, отець Олексій мужньо ніс хрест душ пастиря пройшов дорогу випробувань.
В умовах табору було важко знайти можливість відправляти Літургію, допомагала винахідливість і вірні. Зокрема сімя Лиликів родом зі с. Струтин які жили в с. Нова Узенка,  Шахтинського р-ну, Карагандинської обл. у 1951 р. коли довідались що їх парох поряд радо прийняли свого душ пастиря. Отець Олексій який жив на поселенні і працював у магазині сторожем у вільний час у їх квартирі відправляв св. Літургію. 
Про отця Олексія згадує римо-католицький священик блаженний о. Владислав Буковинський (1904-1974). Божий Промисел подбав що долі цих двох отців ревне служіння яких привело їх на заслання об’єдналися. А що може підтримати у тяжку хвилину краще як плече побратима. Блаженний Олексій запам’ятався Слузі Божому о. Владиславу як ревний душпастир. Після звільнення у о. Владислав пише мемуари «Воспоминания с Казахстана» які були опубліковані у Лондоні у 1979 р. Він описав зустріч простими словами: Мы с отцом Алексием познакомились в 1955 году в Караганде, где уже в следуюшем году он открыл церковь для украинцев. Отец Алексий знал и латинскую мессу и служил для украинцев на церковно-славянском языке, а для немцев и поляков — по- латински. Это был очень старательньїй и трудолюбивий священник. Кроме очень интенсивной работы в Караганде, он еще совершал миссионерские поездки в близлежащие местности.
26 жовтня 1957 р. отця було реабілітовано і він був звільнений. Він мав можливість  повернутися на Україну. Отець відвідав родичів і вірних у с. Рясне, зустрівся з підпільними отцями яким передав намірення на Службу Божу і повернувся до Казахстану. Невідомо що притягало отця повернутися на місця його заслання. Можливо отець відчував моральну відповідальність і чув покликання провадити духовну опіку вірних у Казахстані а також їде у місійну подорож у Сибір, де збирає у громади вірних, та митрополита Йосифа Сліпого. Отець переїзджає з міста у місто нові знайомства нові люди але отець Олексій у кожному місці і при кожній нагоді займається духовною опікою вірних.
Отець Олексій і не думав про лавровий вінець, ні німб святих, але цілим серцем рвався до праці серед вірних. Однак його бажанню поїхати до Таджикістану не судилось здійснитись. 12 травня 1962 р. в Караганді отець Олексій був заарештований. Офіційним приводом арешту була стаття 202 Крим. Кодексу РСФСР про тунеядство за якою його засудили на два роки ув'язнення. Строк він до кінця не відбув і наприкінці 1963 р. у віці 49 р. помер як мученик за віру в с. Долінка де його і похоронили. На могилі отця поставили хрест а згодом у 1990 році мощі бл. Олексія перевезено на Україну і перезахоронено на Рясному біля Львова. Справді Пам'ять мучеників триває вічно і пам'ять про отця живе як в Україні так і в Казахстані адже ще за життя його називали душехватом. А душі людей які жили в умовах комуністичного безбожжя зігріті словом і прикладом жертвенного життя згідно Христових заповідей блаженного отця Олексія і до сьогодні з вдячністю згадують світлий образ невтомного душ пастиря який за віру віддав своє життя.

Боже Отче Вседержителю, Ти що поручив священомученику Олексію душпастирське служіння у таборах Казахстану, який скріпляв вірних сильною вірою, геройською відвагою та милосердною Любов’ю, уділи й мені ласки, потрібних в сучасному світі для життя згідно Євангелія за молитвами священомуч. Олексія. 
о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
Олексій Зарицький і Пласт - Стаття і відео http://100krokiv.info/2012/10/do-100-littya-bl-svschmch-oleksiya-zarytskoho-video/

Немає коментарів:

Дописати коментар