Ювілей Василіян вшанування свідків віри

15 вересня провідні науковці розповідали про віхи історії Василіянського чину. Перша секція мала назву «Священомученик Йосафат Кунцевич. Мартирологія Чину», а друга "Організаційна структура та внутрішнє життя Чину.

Конфренцію розпочав виступ о. д-ра Павла Кречуна, ЧСВВ про постать св. Йосафата Кунцевича. Молодим хлопцем Іван Кунцевич відзначався особливим даруванням. «Уже в юності майбутній Архиєпископ вивчив напам’ять Утреню, Вечірню та інші богослужіння церковного правила». Коли молодий юнак Іван вступив до монастиря у Вільно (теперішня Литва), то основними зацікавленнями ченця були храм та освіта. Доповідач підкреслив його вірність покликанню, відзначив чесноти священомученика та його героїчну поставу в непростих умовах служіння для Унійної Церкви. Особливо о. Павло підкреслив чесноти доброчесності, лагідності та добродушності. Спираючись на свідчення свідків із беатифікаційного процесу доповідач зазначив про св. Йосафата: «Був людиною думки, доброї пам’яті та бистрого ума, пильно віддаючись роздумуванню… І це виконував із смаком і любов’ю».

Наступна доповідь на тему «Фунеральний панегірик Лева Кревза 1625 року на честь Йосафата Кунцевича» лунала з уст професора Леоніда Тимошенка. Він зазначив, що полеміст Кревза був близьким знайомим св. Йосафата. Існує також думка, що він був співавтором твору св. Йосафата «Наука ієреям», але запам’ятався завдяки особистому твору «Оборона церковної єдності». У панегірику василіянина Лева Кревзи зустрічається польська, подекуди латинська мови. Немає серйозних досліджень цього документа українських вчених, однак польські історики вивчають такого типу документи. Доповідач зазначив, що це багаті джерела ранньомодерної культури, а «панегірик є перехрестям риторичної та біблійної традиції». Особливо п. Леонід зупинився на біблійному аспекті даного документа. Зокрема, йшлося про використання мудрості царя Соломона, зібрано цитування псалмів, пророків, Євангелія та послання Апостолів. Тому доповідач підкреслив високий богословський рівень автора та його знання Святого Письма.

Про культ св. Йосафата розповів професор із Любліну Анджей Гіль. Він назвав священомученика Йосафата обличчям Унійної Церкви та образом Христової правди. «Культ був настільки живим, що Церква повинна була жити» - зазначив доповідач. Він же спровокував жваву дискусію, яка продовжилася під час перерви на каву.

Згодом професор Йоліта Ліскевічєнє (Вілюнюс) виголосила доповідь на тему: «Іконографія та панегірична традиція почитання блаженного Йосафата Кунцевича у Великому князівстві Литовському в ХVІІ столітті». Презентацію звеличили наочні зображення, які відображали традицію почитання священомученика Йосафата.

Цю лінію продовжив професор Юрій Ясіновський зі Львова. Він розповів про літургійно-музичну діяльність Йосафата Кунцевича в контексті церковного співу його доби. Говорячи про джерела п. Юрій познайомив присутніх із знахідкою мелодії Херувимської пісні на Болгарський мотив, яку написав св. Йосафат, а також розповів про інших талановитих василіянських композиторів та музикантів ХVІІ століття.

Говорячи про майбутні віхи Чину професором Валентиною Лось виголошено доповідь на тему «Ліквідація василіянських монастирів та переслідування унійного чернецтва на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ століть). Було наголошено на мужніх визнавців віри, які не перейшли на московське православ’я.

Крім того, зазначалось і про інші сторони, що свідчили про нищення Унійної Церкви.

Про феномен мучеництва василіян, як приклад благовоління віри християн, які чинять опір репресіями атеїстичного тоталітарного режиму СРСР розповів о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, голова Місії Постуляції  беатифікації і канонізації святих УГКЦ.

Навів приклад братів Василіян, які ще у час І світової війни у шпиталях ризикували житттям щоб рятувати поранених і надавати духовну потіху. Невідомі ісповідники віри ХХ ст. це виклик адже потрібно повертати суспільству приклади і моделі життя християн, які зблизять сучасниній людині можливу модель покірного житттяприка Отець   вказав що память про василіянських новомучеників намагалися затерти і зараз існує прірва між дійсністю і минулим тому треба терпеливо збирати док3ументи і свідчення щоб передати сучасникам правду про переслідування.  

Опісля відбулася загальна дискусія за участю дискутантів: д-ра Оксани Карліни та д-ра Юрія Зазуляка.

Після обіду розпочалась третя сесія, яка присвячена організаційній структурі та внутрішнього життя Василіянського Чину. Секцію розпочала доповідь аспіранта УКУ Івана Альмеса, який розповів про книжкові архіви у василіянських монастирях. Зокрема, було висвітлено тематику книг та їхню чисельність у монастирях Львівської єпархії ХVІІ-ХVІІІ століттях. Найбільша книгозбірня у ХVІІІ столітті була у Львівському Святоюрському монастирі, який нараховував близько 700 книг. В середньому у монастирських бібліотеках Львівської єпархії зберігалось 200-300 книг. Якщо у ХVІІ ст. лідирувала кирилична мова, то вже у ХVІІІ ст. переважала латинська. Це пов’язано із навчанням студентів василіян у західноєвропейських колегіях, які доповнювали монастирські бібліотеки із цих терен. Доповідач на прикладі Золочівського монастиря проаналізував тематику книг, де найбільше спостерігалося проповідницької літератури.

Наступною доповідачкою стала професор Йоанна Гетка (Варшава). Вона висвітлила тему «Суспільне значення руськомовних видань василіянських друкарень ХVІІІ століття». При тому вона послуговувалася підручниками морального богослов’я цього періоду.

Натомість о. д-р Пантелеймон Трофімов продовжив напрям дослідження підручників ченців вже у галузі догматичного богослов’я. Про це він розповів у доповіді під назвою: «Трактати "De Deo Uno et Trino" василіянських богословів Свято-Покровської провінції ХVІІІ століття».

А професор Лариса Довга з Києва виступила з темою «Богословія нравоучительная» з Почаєва: василіянські редакції другої половини ХVІІІ століття».

Після невеличкої перерви третя сесія продовжилась доповіддю професора Олега Духа, що розповів про молитву і працю у жіночих василіянських спільнотах ХVІІ-ХVІІІ століть. Було зазначено також аскетичні практики та діяльність черниць, а саме: ниткарство, свічкарство і випікання просфор. Присутні змогли пізнати освітню діяльність сс. Василіянок і їх внутрішню культуру.

Натомість професор із Тюбінгему Наталія Сінкевич зосередила свою увагу на доповіді під назвою: «Василіянський монастир у Києві та віднова митрополичого собору Святої Софії (1622-1632 роки)». Науковець відзначила факт збільшення богослужінь у Соборі після приходу ченців василіян та їх намагання створити в Києві семінарію. Відзначено також графіті молитовного характеру, які містяться у вівтарній частині храму. Ці рисунки могли належати саме унійним ченцям, які в той час трудилися при соборі св. Софії, адже про це свідчать наведені історичні докази, проілюстровані п. Наталією.

Останньої доповіддю п’ятниці став виступ науковця Юрія Стецика, який розповів про Василіянське чернецтво Перемишльської єпархії (кінець ХVІІ-ХVІІІ ст.). Говорячи про цю тему, доповідач намагався відтворити «колективний портрет» ченця василіянина у Перемишльській єпархії завдяки його діяльності, побуту та аскезі.
Джерело - http://osbm.in.ua/news/400-litnii-yuvilei-vasyliyanskogo-chynu-iosafata/mizhnarodna-naukova-konferentsiya-pro-chyn-sv-vasyliya-velykogo-den-drugyi/