ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - СВІТЛА ПАМ‘ЯТЬ ВІРИ ВОВК

Знаменно, що 24 серпня, саме на День незалежності України, минає 40 днів із дня відходу до вічності української поетеси з Бразилії, людини слова, чину і посвяти, похресниці митрополита Андрея Шептицького — Віри Вовк. 

Пригорни мене, моя Україно,

Пригорни мене, однокриле святе кохання,

Я з твого ребра чорноземного ліплена...

                                             (Віра Вовк)

Віра Вовк (Віра Остапівна Селянська) народилася 2 січня 1926 р. в Бориславі на Львівщині. Початкову освіту здобула в Кутах і Львові. Згодом продовжила навчання в Німеччині (Дрездені й Тюбінгені), куди під час Другої світової війни вимушено емігрувала з батьками. Після трагічної смерті батька-лікаря Остапа, який віддав життя, оперуючи хворого під час бомбардування, Віра з матір‘ю  переїхала до Бразилії. Там оселилася в Ріо-де-Жанейро, де прожила понад 70 років.  

Саме в цьому місті відбулося її становлення як письменниці, науковця і педагога (викладацькій праці в Державному університеті Ріо присвятила 50 років). Як учасниця літературних ПЕН-клубів побувала в багатьох країнах світу, ознайомилася з мистецькими надбаннями різних народів. Воднораз незмінною основою і орієнтиром її творчості завжди була Україна, її культура та християнські духовні вартості...

Тобі, єдина, я раніше співала, потім кричала, згодом благала й тихо молила.

Тепер мовчу, й закритим ротом кричу, благаю, співаю, молю: будь собою в усіх подробицях, не зичена в сусіда,
ні в пірата заморського,
ні від гендляра перлами,
ні від царя, ні від кесаря.
Тільки від Бога
із соняшниковим німбом
та серцем пробитим шипшиною (поезія зі зб. «Зеніт», присвячена Україні). 

Віра Вовк — авторка понад 100 видань поезії, прози, драматургії, перекладів класиків вітчизняної і світової літератури, член Нью-Йоркськоі групи й об’єднання українських письменників «Слово», лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008), літературознавець, науковець, перекладач, натхненниця справи її розвитку на Батьківщині і

популяризувала українську літературу за кордоном. Листи і твори поетеси були «віконцем у вільний світ» для українських митців з-під «залізної завіси», про що свідчить багатолітня творча дружба з Іваном та Надією Світличними, Василем Стусом, Іриною Стешенко, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Іриною Жиленко, Галиною Севрук… Згодом, у роки незалежності України, нові твори Віри Вовк, мистецьки оформлені нею, видані і вислані за власний кошт, чи не щороку поповнювали бібліотеки близько 50 українських адресатів… Кожна її книга, як і уся її 75-літня творча праця — яскравий зразок кріпості духу, щедрості серця, діяльного патріотизму і щирої любові.

Дай мені, Господи, ласку любови,

Більше любити, ніж утішатися нею,

Бо вогненна прикмета найбільш притаманна

Творчій природі, якою Ти наділив

Вибранців свого Духа.

Дай мені, Господи, страждати з любови,

Бо страсті  — то дар благодаті.

Найстрашнішою карою є порожнеча,

Що замикає від Твоєї присутності Пламенне серце. 

До останньої хвилини авторка була вірною своїм духовним ідеалам і своєму письменницькому покликанню, і як колись, у юності, так і тепер, усім серцем вболівала за долю України.

Про це її нова книга «Героїка», над якою працювала в ці липневі дні перед своїм відходом до вічності 16 липня 2022 р., зокрема поезія «Ялиця» та вірш «Герої». 

...Герої не відходять, вони над насліддям світять,

Наче щорічні весни, зачаровують квіттям.

Пахощами завдання у висоти підносять,

Відроджують нашу землю у промінні та росах («Герої»).

Герої духу, слова і чину не відходять. Вони світять увічності, живуть у вдячних серцях і пам‘яті, зоріють у слові…

Вічна пам‘ять і безмежна дяка пані Вірі — за тепло її серця, за багатолітню жертовну працю на ниві української культури, за світле слово віри, правди і любові.

                                  

Автор к. філ. наук п. Юлія Григорчук