«Зі сумом повідомляємо, що Папа-емерит Бенедикт XVI помер сьогодні о 9:34 у монастирі Mater Ecclesiae у Ватикані.
Духовний заповіт Папа-емерит Бенедикт XVI
Мій духовний заповіт
Коли в цю пізню годину свого життя оглядаюся назад на десятиліття, які я прожив, перше, що бачу, як багато причин маю для того, щоби дякувати. Дякую, перше, ніж будь-кому іншому, Самому Богові, подателеві кожного доброго дару, що дарував мені життя та провадив мене через різні моменти розгубленості, завжди підводячи мене кожного разу, коли мені трапилося посковзнутися та завжди наново даруючи мені світло Свого обличчя. Оглядаючись, бачу й розумію, що також темні відрізки цієї дороги були для мого спасіння і саме в них Він мене добре провадив.
Дякую моїм батькам, які у важкий час дарували мені життя і які ціною великих жертв, своєю любов’ю приготували для мене чудовий дім, що немов ясне світло досі освітлює всі мої дні. Сяюча віра мого батька навчила нас, його дітей, вірити, і немов вказівник, була завжди міцною під час моїх наукових здобутків; глибока побожність і велика доброта моєї матері становлять спадщину, за яку я ніколи не зможу достатньо подякувати. Моя сестра протягом десятиліть безкорисливо та з великою турботою підтримувала мене; мій брат, завдяки ясності своїх суджень, своєю стійкою рішучістю та спокоєм серця завжди прокладав мені дорогу; без цього його постійного прямування попереду та супроводу я б ніколи не знайшов правильний шлях.
Від щирого серця дякую Богові за численних друзів, чоловіків і жінок, яких Він завжди ставив поруч зі мною; за співробітників на всіх етапах моєї дороги; за учителів й учнів, яких Він мені дав. Всіх їх з вдячністю ввіряю Його доброті. І хочу подякувати Господеві за мою прекрасну батьківщину в Баварських Преальпах, в якій я постійно бачив, як проглядається сяйво самого ж Творця. Дякую за людей моєї батьківщини за те, що в них міг завжди наново відчути красу віри. Молюся, щоби наша земля залишалася землею віри та прошу вас, мої земляки: не дозвольте відволікти себе від віри. Нарешті, дякую Богові за все прекрасне, яке міг досвідчити на всіх етапах моєї дороги, особливо в Римі та в Італії, що стала моєю другою батьківщиною.
В усіх тих, кого якимось чином скривдив, від щирого серця прошу прощення.
Те, що спочатку я сказав своїм землякам, кажу тепер усім тим, хто у Церкві був ввірений моєму служінню: залишайтеся стійкими у вірі! Не піддавайтеся розгубленості! Часто здається, що наука – з одного боку природничі науки, а з іншого боку історичні дослідження (особливо екзеґеза Священного Писання) – спроможні запропонувати неспростовні результати, суперечні з католицькою вірою. Я пережив перетворення природничих наук від давніх часів і можу ствердити як навпаки, розвіялися очевидні на перший погляд визначення проти віри, показуючи, що це не наука, а філософські інтерпретації, лише на перший погляд приналежні до науки; так само, як з іншого боку, саме в діалозі з природничими науками також віра навчилася краще розуміти обмеженість обсягу своїх стверджень і, отже, свою особливість. Ось уже шістдесят років супроводжую богословський шлях, зокрема, біблійні науки, і через чергування різних поколінь я бачив падіння тез, які здавалися непохитними, виявившись просто гіпотезами: ліберальне покоління (Harnack, Jülicher тощо), екзистенціаліське покоління (Bultmann, і т.д.), марксистське покоління. Я бачив і бачу, як з клубка гіпотез вийшла на яв і наново являється раціональність віри. Ісус Христос – насправді дорога, істина та життя – а Церква, з усіма своїми недоліками, є насправді Його тілом.
Врешті, смиренно прошу: моліться за мене, щоби Господь, незважаючи на всі мої гріхи та недоліки, прийняв мене у вічних покоях. За всіх тих, що були мені ввірені, день за днем з мого серця підноситься молитва. Benedictus PP XVI
Джерело https://www.vaticannews.va/en/vatican-city/news/2022-12/the-spiritual-testament-of-pope-emeritus-benedict-xvi.html
Майже восьмирічний понтифікат Папи Венедикта XVI тривав від 19 квітня 2005 року по 28 лютого 2013 року. Ось його основні моменти:
2005
19 квітня. Обраний Папою, менше, ніж через 24 години від початку найчисленнішого в історії Церкви Конклаву (115 виборців) та взяв ім’я Венедикт XVI.
24 квітня. Урочистий початок понтифікату.
28 квітня. Звільнення від приписаних термінів для відкриття беатифікаційного процесу Івана Павла ІІ, якого особисто беатифікує 1 травня 2011 р.
14 травня. Перші беатифікації з відновленням звичаю, діючого до 1971 року, згідно з яким Папа очолює не беатифікації, які відбуваються в дієцезіях, а лише канонізації на площі Святого Петра для проголошення святих. Такі канонізації відбулися 23 жовтня 2005 р., 15 жовтня 2006 р., 11 травня 2007 р. (Сан-Паоло, Бразилія), 3 червня 2007 р., 12 жовтня 2008 р., 26 квітня 2009, р. 11 жовтня 2009 р., 17 жовтня 2010 р., 23 жовтня 2011 р., 21 жовтня 2012 р.
29 травня. Візит до італійського міста Барі з нагоди завершення 24-го Національного Євхаристійного Конгресу.
24 червня. Офіційний візит до Президента Італії Карло Чампі.
28 червня. Motu proprio про затвердження Компендіуму Катехизму Католицької Церкви
18-21 серпня. Подорож до Кельну, Німеччина, на ХХ Всесвітній День Молоді.\
2-23 жовтня. Очолює ХІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про Пресвяту Євхаристію. Вперше впроваджено вільні дебати. За її підсумками опубліковане Апостольське Повчання Sacramentum caritatis (22 лютого 2007 р.)
18 грудня. Перші відвідини римської парафії з нагоди Великого Посту чи Адвенту інші відвідини відбулися: 26 березня і 10 грудня 2006 р., 25 березня і 16 грудня 2007 р., 24 лютого і 30 листопада 2008 р., 29 березня 2009 р., 7 березня і 12 грудня 2010 р., 20 березня і 11 грудня 2011 р., 4 березня і 16 грудня 2012 р.
22 грудня. Промова до Римської Курії про Другий Ватиканський Собор.
25 грудня. Енцикліка Deus caritas est.
2006
24 березня. Перша консисторія з проголошенням 15 кардиналів. Інші чотири: 24 листопада 2007 р. (23 кардинали), 20 листопада 2010 р. (24 кардинали), 18 лютого 2012 р. (22 кардинали) і 4 листопада 2012 р. (6 кардиналів).
25-28 травня. Подорож до Польщі.
8-9 липня. Подорож до Валенсії, Іспанія, на 5-ту Всесвітню зустріч сімей.
1 вересня. Візит до Маноппелло (Італія).
9-14 вересня. Подорож до Баварії, Німеччина, де 12 вересня читає лекцію в Реґенсбурґському університеті.
19 жовтня. Відвідини Верони (Італія) з нагоди Четвертого Національного конгресу Італійської Церкви.
28 листопада - 1 грудня. Подорож до Туреччини.
2007
16 квітня. Публікація першого тому праці «Ісус з Назарету». Другий побачив світ 10 березня 2011 р. а третій – 21 листопада 2012 р.
21-22 квітня. Визит до Віджевано і Павії (Італія) Молитва біля мощей святого Августина.
9-14 травня. Подорож до Бразилії. 13 травня – відкриття в Апаресіді П’ятої Загальної Конференції латиноамериканського єпископату.
27 травня. Лист до китайських католиків.
11 червня. Motu proprio про відновлення традиційної більшості двох третіх голосів для вибору Папи.
17 червня. Візит до Ассізі (Італія).
7 липня. Motu proprio Summorum pontificum про служіння римської літургії, що служилася перед реформою 1970 року.
1-2 вересня. Візит до Лорето (Італія).
7-9 вересня. Подорож до Австрії.
23 вересня. Візит до Веллетрі (Італія).
21 жовтня. Візит до Неаполя (Італія).
30 листопада. Енцикліка Spe salvi.
2008
5 лютого. Публікація нової молитви Oremus et pro Iudaeis для видання Missale Romanum 1962 р.
15-21 квітня. Подорож до США. 18 квітня – виступ під час Генеральної Асамблеї ООН.
17-18 травня. Візит до Савони і Ґенуї (Італія).
14-15 червня. Візит до Санта-Марія-ді-Леука та Бріндізі (Італія).
28 червня. Відкриття Року святого Павла, який завершився 28 червня 2009 р.
12-21 липня. Подорож до Сіднею, Австралія, на ХХІІІ Всесвітній День Молоді.
7 вересня. Візит до Кальярі (Італія).
12-15 вересня. Подорож до Франції, святкування 150-річчя об’явлень у Люрді.
4 жовтня. Офіційний візит до Президента Італії Джорджо Наполітано.
5-26 жовтня. Очолює ХІІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про Боже слово. За її підсумками опубліковане Апостольське Повчання Verbum Domini (30 вересня 2010 р.).
19 жовтня. Візит до Помпеїв (Італія).
2009
21 січня. Відкликання екскомуніки з чотирьох єпископів, висвячених 1988 року архиєпископом Лефевром без мандату Апостольської Столиці. Відповідний лист до єпископів світу (10 березня).
17-23 березня. Подорож до Камеруну та Анголи.
28 квітня. Візит до Абруццо (Італія) після землетрусу.
8-15 травня. Подорож до Святої Землі (Йорданія, Ізраїль, Палестина).
24 травня. Візит до Кассіно і Монтекассіно (Італія).
19 червня. Відкриття Року священства, який закінчився 11 червня 2010 р.
21 червня. Візит до Сан-Джованні-Ротондо (Італія).
29 червня. Енцикліка Caritas in veritate.
2 липня. Motu proprio Ecclesiae unitatem якою Папська Комісія Ecclesia Dei включена до складу Конгрегації Віровчення.
6 вересня. Візит до Баньореджіо (Італія) Молитва біля мощей святого Бонавентури.
26-28 вересня. Подорож до Чеської Республіки.
4-25 жовтня. Очолює другу спеціальну для Африки Асамблею Синоду Єпископів. За її підсумками оприлюднене Апостольське Повчання Africae munus (19 листопада 2011 р.), вручене африканським єпископатам під час подорожі до Беніну.
4 листопада. Апостольська Конституція Anglicanorum coetibus про встановлення Ординаріятів для англіканців, які приступають до повної єдності з Католицькою Церквою.
8 листопада. Візит до Брешії та Кончесіо (Італія).
21 листопада. Зустріч з митцями в Сикстинській каплиці.
2010
17 січня. Візит до римської синагоги.
15-16 лютого. Зустріч з ірландськими єпископами в справі сексуальних зловживань духовенства. Лист до католиків Ірландії 19 березня.
14 березня. Візит до лютеранської парафії Риму.
17-18 квітня. Подорож на Мальту.
2 травня. Візит до Торіно (Італія) з нагоди виставлення Туринської плащаниці.
11-14 травня. Подорож до Португалії.
4-6 червня. Подорож на Кіпр.
4 липня. Візит до Сульмони (Італія).
26-31 липня. Інтерв’ю для німецького журналіста Петера Севальда про понтифікат, Церкву, знаки часу для книги «Світло для світу», яка побачила світ 22 листопада 2010 р.
5 вересня. Візит до Карпінето Романо (Італія).
16-19 вересня. Подорож до Сполученого Королівства. 17 вересня – виступ в осідку Парламенту в Лондоні, 19 вересня в Бірмінґемі – беатифікація Джона Генрі Нюмена.
21 вересня. Motu proprio Ubicumque et semper про створення Папської Ради сприяння новій євангелізації.
3 жовтня. Подорож до Палермо (Італія).
10-24 жовтня. Очолює Спеціальну Асамблею Синоду Єпископів для Близького Сходу, за підсумками якої побачить світ Апостольське Повчання Ecclesia in Medio Oriente (14 вересня 2012 р.), вручене єпископатам регіону під час подорожі до Лівану.
18 жовтня. Лист до семінаристів.
6-7 листопада. Подорож до Іспанії, де 7 листопада посвячує храм Пресвятої Родини в Барселоні.
30 грудня. Motu proprio в справі запобіганню відмиванню грошей та фінансовим злочинам.
2011
17 березня. Послання до Президента Італії з нагоди 150-річчя об’єднання Італії.
27 березня. Візит до меморіалу Fosse Ardeatine (Рим).
7-8 травня. Візит до Аквілеї та Венеції (Італія).
4-5 червня. Подорож до Хорватії.
19 червня. Візит до дієцезії Сан-Маріно–Монтефельтро.
29 червня. Шістдесятиріччя священства.
18-21 серпня. Подорож до Мадрида (Іспанія) на 26-ий Всесвітній День Молоді.
11 вересня. Візит до Анкони (Італія) з нагоди завершення 25-го Національного Євхаристійного Конгресу.
22-25 вересня. Подорож до Німеччини. 22 вересня – промова в Рейхстазі.
9 жовтня. Візит до Ламеція-Терме і Серра-Сан-Бруно (Італія).
11 жовтня. Через Motu proprio Porta fidei проголосив з нагоди 50-річчя Другого Ватиканського Собору Рік віри, від 11 жовтня 2012 р. до 24 листопада 2013 р.
27 жовтня. Візит до Ассізі (Італія) на День молитви і призадуми з представниками релігій світу в наміренні миру у 25 річницю такої зустрічі, організованої блаженним Іваном Павлом ІІ (27 жовтня 1986 р.).
18-20 листопада. Подорож до Беніну.
18 грудня. Відвідини римської в’язниці Ребіббія.
2012
23-29 березня. Подорож до Мексики та Куби.
10 травня. Канонізація Гільдеґарди Бінґенської, пізніше проголошеної разом з святим Іваном Авільським учителями Церкви (7 жовтня).
13 травня. Візит до Ареццо і СанCеполькро (Італія).
1-3 червня. Візит до Мілана (Італія) на 7-му Всесвітню зустріч сімей.
26 червня. Візит до постраждалих від землетрусу в регіоні Емілья-Романья (Італія).
9 липня. Візит до Отців Вербістів в Немі (Італія).
15 липня. Візит до Фраскаті (Італія).
14-16 вересня. Подорож до Лівану.
4 жовтня. Візит до Лорето (Італія), на згадку 50-річчя візиту блаженного Івана ХХІІІ.
7-28 жовтня. Очолює ХІІІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про нову євангелізацію.
11 жовтня. Відкриття на плоші Святого Петра Року віри.
11 листопада. Motu proprio Intima Ecclesiae natura про харитативне служіння.
12 грудня. Відкриття акаунту в Твіттері 8 мовами, до яких 20 січня додано латинську.
22 грудня. Відвідини у в’язниці колишнього камердинера, засудженого за викрадення конфіденційних документів з повідомленням про помилування.
2013
11 лютого. Наприкінці Консисторії повідомляє кардиналам про своє зречення.
22 лютого. Motu proprio Normas nonnullas про деякі зміни в правила обрання Римського Єпископа, оприлюднене 25 лютого.
28 лютого о 20:00 римського часу закінчення понтифікату.
Папа і виклики Церкви
Перед обличчям скандалів та церковного кар’єризму Венедикт XVI не переставав закликати до навернення, до покаяння та покори, пропонуючи образ Церкви, вільної від матеріальних привілеїв, щоби бути дійсно відкритою для світу.
ANDREA TORNIELLI
Від 1417 р. не було так, щоб смерть (екс) Папи не означала завершення понтифікату. Це сталося з відходом Венедикта XVI, в миру Йозефа Ратцінґера, сьогодні у Ватикані, через кілька років після зречення, про яке він несподівано оголосив 11 лютого 2013 року, зачитавши перед остовпілими кардиналами коротку заяву латинською мовою. Ніколи протягом двох тисяч років історії Церкви Папа не залишав Петрову катедру через те, що вже не почувався фізично спроможним нести тягар понтифікату. Зрештою, у відповіді, даній журналістові Петеру Зеервальду в книзі-інтерв’ю «Світло світу», що побачила світ три роки перед тим, він уже деякою мірою на це натякав: «Коли Папа досягає чіткого усвідомлення того, що вже неспроможний фізично, ментально та духовно виконувати довірені йому обов’язки, то має право, а в деяких обставинах, навіть і обов’язок, подати у відставку». Його зречення – дуже важливий історичний прецедент, але пригадувати Венедикта XVI лише через це було би невеликодушним.
Молодий богослов на Соборі
Народжений 1927 р., син жандарма, виходець з простої й дуже побожної баварської сім’ї, Йозеф Ратцінґер належав до головних дійових осіб Церкви останнього сторіччя. Висвячений на священика 1951 року разом зі своїм братом Ґеорґом, через два роки захистив докторат з богослов’я, а 1957 р. склав габілітацію для викладання догматичної теології. Викладав у Фрайзінґу, Бонні, Мюнстері, Тюбінґені та Реґенсбурзі. Він – останній із Римських Архиєреїв, що були залучені до праці ІІ Ватиканського Собору. Вже в молодості здобувши визнання як богослов, Ратцінгер зблизька переживав Собор як експерт при кардиналі Кьольна Фрінґсу, що належав до реформаторського крила. Рішуче критикував заздалегідь приготовані Римською Курією проекти, відкинені пізніше рішенням Отців Собору. На думку молодого богослова Ратцінґера, тексти повинні «були давати відповідь на найнагальніші запитання, й робити це, наскільки можливо, не тавруючи та засуджуючи, але промовляючи по-материнському». Ратцінґер також підтримав літургійну реформу та причини її провидінної невідворотності. Він тоді стверджував, що для того, аби віднайти справжню природу літургії, необхідно було «пробити стіну латини».
На сторожі віри разом з Войтилою
Але майбутній Венедикт XVI є також безпосереднім свідком післясоборової кризи, спротиву в університетах та на богословських факультетах. Він стає свідком піддавання сумнівам суттєвих істин віри та диких експериментів у літургійній сфері. Вже у 1966 р., через рік після Собору, стверджує, що бачить просування «християнства зі знижкою».
Святий Павло VI 1977 р. призначає 50-річного Ратцінґера Архиєпископом Мюнхена, а через кілька тижнів вводить його до Колегії Кардиналів. У листопаді 1981 року святий Іван Павло ІІ ставить його на чолі Конгрегації Віровчення. Це початок міцного союзу Папи-поляка і баварського богослова, який розірве лише смерть Войтили, який до останнього подиху відхиляв прохання Ратцінґера про відставку, не бажаючи позбавляти себе його присутності. Це був час, коли Конгрегація розставила крапки над «і» в різних питаннях: вона зупиняє теологію визволення, що використовувала марксистський метод, та займає чіткі позиції перед обличчям появи великих етичних проблем. Найважливішим ділом, без сумніву, є Катехизм Католицької Церкви, плід шестирічної праці, що побачив світ 1992 року.
«Смиренний робітник у винограднику»
Після смерті Івана Павла ІІ, Конклав 2005 року менше ніж за 24 години від початку обрав його наступником уже 78-річного на той час Йозефа Ратцінгера, якого шанували й поважали навіть супротивники. З лоджії базиліки Святого Петра він представився як «смиренний робітник у Господньому винограднику». Далекий від будь-якого «геройства», він стверджує, що не має жодних «програм», але бажає зайняти «з усією Церквою поставу слухання Господнього слова та Його волі».
Аушвіц та Реґенсбург
На початку сором’язливий, він не відмовляється від Апостольських подорожей. Також і його понтифікат, як і попередника, буде «мандрівним». Серед найзворушливіших моментів – візит до колишнього нацистського концтабору Аушвіц у травні 2006 р., де Папа-німець сказав: «У місці як оце бракує слів, по-суті, можна перебувати лише в розгубленій тиші, в мовчанні, яке є внутрішнім воланням до Бога: Чому Ти зміг стерпіти все це?». Але 2006 рік – це також рік «Реґензбурґського випадку», коли один стародавній вислів про Магомета, процитований Папою в університеті, в якому він викладав, піддають маніпуляції, викликаючи протести в ісламському світі. З того часу Папа помножить знаки уваги до мусульман. Венедикт XVI брався за важкі Апостольські подорожі, старався ставити чоло швидкозростаючій секуляризації дехристиянізованих суспільств та внутрішньому спротивові Церкві.
Енцикліка про радість
Хоч як Префекта Конгрегації Віровчення його нерідко таврували «бронекардиналом», ставши Папою, Венедикт XVI постійно говорить про «радість буття християнами» та присвячує свою першу енцикліку «Deus caritas est» Божій любові. «Початком християнського буття не є етичне рішення чи велика ідея, але, радше, зустріч з подією, зустріч з Особою». Він також знаходить час, аби писати книгу про Ісуса з Назарету, що побачить світ у трьох томах. Серед рішень, які варто згадати, є Апостольські листи Motu proprio про лібералізацію використання дособорового римського месалу та встановлення Ординаріятів для колишніх англіканців, які повертаються до сопричастя з Римом. У січні 2009 року Папа вирішив відкликати екскомуніку з чотирьох єпископів, незаконно висвячених архиєпископом Марселем Лефевром, між якими був також Річард Вілльямсон, який прилюдно заперечував Голокост, що викликало полеміку в єврейському світі. Це спонукало Папу написати окремого листа до всіх єпископів світу.
Відповідь на скандали
Останні роки понтифікату були позначені повторним вибухом педофільських скандалів, а також так званого скандалу «Vatileaks», пов’язаного з викраденням конфіденційних документів з папського робочого стола, які були оприлюднені. Венедикт XVI проявляє рішучість і суворість у підході до проблеми внутрішньої «мерзоти» в Церкві. Він впроваджує суворі правила проти зловживань неповнолітніми, вимагає від Курії та єпископів змінити ментальність. А навіть стверджує, що найважче переслідування Церкви приходить не від зовнішніх неприятелів, але від гріха всередині неї. Ще однією важливою реформою була фінансова. Саме Папа Ратцінґер ввів у Ватикані закони проти відмивання грошей.
«Церква, вільна від грошей та влади»
Перед обличчям скандалів та проявів церковного кар’єризму Папа-німець не припиняє закликати до навернення, покаяння та покори. Під час останнього візиту до Німеччини у вересні 2011 р. заохочує Церкву бути менше світською: «Історичні приклади показують, що місіонерське свідчення “знесвітченої” Церкви є дедалі очевиднішим. Визволена від матеріальних і політичних тягарів та привілеїв, Церква може краще й дійсно по-християнському посвятитися всьому світові, може стати дійсно відкритою для світу».
Немає коментарів:
Дописати коментар