У день Першого листопада зберуться по наших церквах українці, віруючі християни-католики, щоби перед престолом Всевишнього предложити свої молитви, подяки та прохання. Виславляючи передовсім усемогучу силу Спасителя нашого і Царя Христа, будемо складати Йому подяку за всі «даянія блага» і за всі «совершенні дари» що задля заслуг Його життя і смерти спливають на наш нарід кожної днини. Будемо благати Христа Спасителя за милосердя для всіх тих, що терплять, будемо поручати Його милосердю душі всіх померших, а особливим способом – тих, що поклали буйні голови на полях слави і сповненого обов’язку.
Церква й
церковні установи стали практикою віків і, силою Божої установи, до того ступеня осередком життя та
джерелом світла й сили, що навіть ті, котрі відчужилися від правди, яку Церква
голосить, і від принципів, яких боронить, – у великі національні річниці стають
у ряди з українцями - християнами і лучаться з ними як не вірою, надією та
молитвою, то бодай зовнішньою приявністю в наших храмах.
Хвилина
торжественних молитов і сердечних усенародних благань за милосердя зворушує часом і тих, що – чужі Христовій благодаті – все-таки
оцінюють, чим є релігія і Церква для народу.
Однак
бувають, на жаль, і люди, що до того ступеня затратили християнську віру і до
того ступеня відчужилися від християнської думки, що в торжественну хвилину всенародних молитов приходять у наші храми, щоби святощі наші святотатським поведенням топтати. З храму Божого і з храму
молитви роблять арену крикливих і нерозумних політичних демонстрацій, якими
зневажають Усевишнього та ображують християнські почування свого народу. Перед
таким зловживанням нерозумних і засліплених, для яких Богослуження є тільки
зовнішньою формою, а патріотизм полягає тільки на словах і криках, мусимо двері
наших храмів замкнути.
(1934
р., жовтень, Львів. – Із пастирського послання митрополита Андрея до
духовенства і вірних про релігійне вшанування національних річниць)
Немає коментарів:
Дописати коментар