— Сюжет цієї картини я замислив ще на початку дуже великих
буремних подій — у 2022 році, коли почалась війна. Саме тоді, коли я прийшов у
музей Шептицького та церкву Климентія Шептицького на Кривоноса, познайомився з
отцем Севастіаном. Ми тоді вирішили зробити для музею велику картину, де могли
б поєднати ту верству інтелігенції того часу, яка надихалась ідеями митрополита
Андрея. Це початок XX століття, перші десятиліття і наступні.
Я не прив’язувався до часу, бо, скажімо, Іван Франко помер у
1916 році, Перша світова почалась у 1914-му. Мені хотілося показати період до
війни, час війни і трішки поза часом Першої світової. Саме тоді дуже активно
почалася діяльність Митрополита Андрея в культурологічній, просвітницькій
сфері. Наприклад, відкриття у 1905 році збірки ікон, що переросла в майбутній
Національний музей імені Шептицького. Також — народна лікарня.
На картині зображені видатні особистості того часу, які жили
і творили у Львові та Галичині: Олекса Новаківський, якого запросив Шептицький
до Львова очолити мистецьку школу, Соломія Крушельницька, Іван Франко, Михайло
Грушевський, Богдан Лепкий, генерал Олександр Тернавський, Василь Вишиваний —
всього 18 фігур. Та головним акцентом є передній план: послідовники Церкви, які
зображені в композиційному колі. Це символ об’єднання.
Тут немає одного простору і часу. Ви бачите представників не
тільки того часу, а й Климентія Шептицького, Леличковського, Йосифа Сліпого —
тих, хто разом із Митрополитом Андреєм Шептицьким творив суспільну думку і
працював для народу і Церкви, а також послідовників, які жили ближче до нас —
наприклад, владика Володимир Стернюк, кардинали Мирослав Любачівський і Любомир
Гузар. Я мав честь спілкуватися з ними.
Мене особливо цікавило, як інтелігенція в ті часи
співпрацювала з Церквою. Бо саме поєднання зусиль творить національну ідею
української держави. І хоча ці постаті сидять, ніби разом із Андреєм
Шептицьким, — це образ духовної близькості, незалежно від часу.
Друге півколо — представляє інтелігенцію того часу. Вони
символізують єднання Греко-Католицької Церкви з найкращими представниками
інтелігенції. Вони могли мати різні думки, але були патріотами, вірили в наш
народ і церкву, а церква допомагала в об’єднанні зусиль для розбудови України.
Це головна ідея моєї картини.
Отець Юстин Бойко подякував митцеві, зазначивши:
— Я сердечно дякую панові Володимиру Слєпченку за його
творчість, особливо за те, що в ній завжди присутні мотиви віри і церкви,
зокрема Української греко-католицької. Його донька є монахинею-редактористкою
контемплятивного монастиря. Це свідчить про велике виховання. Щоби щось
створити — треба глибоко пережити віру, випробування і тоді це проявиться у
творчості.
Пан Володимир — для мене приклад інтелігента і художника,
який сам зберіг віру і передає її іншим. Священники передають віру словом, він
— мистецтвом. Його картина показує людей, які пройшли випробування ХХ століття:
фашизм, радянський режим, переслідування церкви. Але вони перенесли вогонь віри
і передали нам. І як казав Папа Франциск — треба передати вогонь, а не попіл.
Кожен це робить по-своєму. Пан Володимир — мистецьки.
Дякуємо йому особливо в рік 160-ліття Митрополита Андрея, коли справа його
беатифікації вийшла на фінальну стадію. Маємо надію на проголошення його
святим. І кожен з нас готує до цього дорогу на своєму місці.
Пан Володимир також додав:
— Вітаю свою доньку Марію, і всіх нас із величезним
досягненням: вона перемогла у найпрестижнішому конкурсі композиторів у США.
Було 20 країн-учасниць, зокрема Японія, Нова Зеландія, Китай, європейські держави.
У всіх номінаціях вона отримала найвищий бал. З благословення нашого
архієпископа Ігоря вона вирушає в Америку по нагороду — золоту медаль і диплом
переможця гран-прі. Це як перемога Усика в боксі! Я закликаю всіх, хто думає
про монаше покликання — не відкидайте тієї думки. Вона може бути від Бога.
Приклад є — Марічка. Вона здобула перше місце в Європі, друге — і гран-прі в
Америці. Усі медалі. І хай світ бачить, що Україна — найкраща у мистецтві. І
вона готується достойно представити нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар