Як відбулася Ваша зустріч з блаженним Василем Величковським?
Моя зустріч з владикою Василієм була несподіваною. Це було в Римі, ми приїхали з університету, а тут він — нам представляють його. Він був дуже змордований тими «ліками», йому тяжко і писалося, і говорилося. Я не був з ним дуже довго, але мав то щастя, що він разом з Блаженнішим (Йосифом Сліпим, ред.) мене святили. Так що це був перший раз (після звільнення з радянської тюрми, ред.), що владика Василь виступав як єпископ. Це було в Кастель-Гандольфо 1972-го року, 2 квітня.
А після того він був у нас ще до червня, а тоді поїхав до
Канади. Він поводив себе як монах — завжди у себе в кімнаті сидів. Він рідко
коли появлявся. Це зрозуміло, враховуючи те, що з ним зробили (йдеться про
тортури над владикою в комуністичній тюрмі, ред.). Так що ми мало спілкувалися
з ним – не тому, що ми не хотіли, а тому, що він був цілий час на відлюдді.
Дуже приємна, чемна людина. Знав, що хотів. І як його не приймали до Ватикану,
до Папи, то він поставив їм ультиматум: або до 10 днів ви мене приймаєте, або я
забираюся з Рима. І його прийняли. Так що він умів своє сказати. Міг собі дати
раду.
То такі речі, які я ще пам’ятаю, але, люди добрі, то було 50
років тому. Це не вчера. Бо якби то було вчера, то може щось більше би
запам’ятав.
Чи знали Ви, що блаженний Василій буде на ваших свяченнях?
Ні, я того не знав. Ніхто не знав. Покійний Блаженніший
Сліпий робив, що хотів, коли хотів і як хотів. Він нічого мені не сказав. Я
здогадався тільки тоді, як ми вже виходили в процесії. Бо ми збиралися в залі
збоку, а підійшли процесією в церкву. Тоді я здогадався, і він (Василій, ред.)
тоді мав перший раз панагію на грудях. Я не сподівався, що буду всі обряди виконувати
перед кожним з них. Мої товариші потім сміялися і казали: тебе вже відразу і на
єпископа висвятили. Мені тоді було 22 роки.
То Вас теж швидше висвятили, ніж того вимагають
канони*? (Згідно з канонічним правом,
рукоположення дозволялось лише з 25-річного віку. Величковський отримав
свячення у віці 22 років, для цього був потрібний спеціальний дозвіл церковної
влади, ред.)
Так, швидше. Але, як я казав, Блаженніший Сліпий висвячував
кого хотів і коли хотів.
Які Ви емоції переживали тоді, як Вас висвячувало двоє
єпископів?
Не було часу на емоції. То треба було все виконувати (обряди
при хіротонії, ред.). Бо Блаженніший був дуже чіткий – або все робиш відразу,
або дістанеш. Так що там не було часу на емоції. Емоції приходять пізніше.
І яке у Вас було усвідомлення пізніше?
Дуже приємно було. Приємно було, що я одинокий мав таку
нагоду. Я ще по нинішній день тим хвалюся. Я одинокий священник, свячений двома
ісповідниками віри! Ніхто того не мав. А я цим можу похвалитися (сміється).
Що ви відчули, коли владика помер? (Це сталося трохи більше,
ніж через рік після того, як владика Василій виїхав з Рима до Канади, ред.).
Ми знали, що той час вже підходить. Прямо тому, що він був
спрепарований (тут: підданий дії певних препаратів сповільненої дії для
подальшої шкоди здоров’ю, ред.). Так само як спрепарували покійного
Блаженнішого Сліпого. Тільки в нього це вчасно знайшли і його спасли. А
(владика Василій) рівно рік після того, як виїхав з Радянського Союзу дістав
інсульт, а пізніше, в червні, він вже помер. Ми в цьому переконані, бо це дуже
добре видно по датах.
Але на Йосифа Сліпого це не подіяло?
Та ні, воно подіяло. Він лежав хворим два роки. Це було в
міжчасі, коли помер Іван XXIII і папою став Павло VI. То він (Папа) приходив
його часто відвідувати. Але врятувати його вдалося випадково, завдяки
польському лікарю. Блаженніший до нього мав «набожність». Як той лікар сказав,
що ви здорові – то ви здорові. І чомусь Блаженніший був переконаний, що я
нездоровий. Післав мене до нього на обстеження. Я кажу, що мені того не треба,
бо я здоровий. Ні, каже, йдіть. Післав нас двох, і другому пощастило менше – в
нього щось знайшли. А в мене взагалі нічого не знайшли. І Блаженніший тоді
сказав: якщо вже він (той лікар, ред) сказав, що ти здоровий, то ти – здоровий.
Чи під час Ваших свячень блаженний Василій Величковський мав
якесь слово?
Ні, слова він не мав. Там взагалі в церкві слова ніхто не
мав. Тільки Блаженніший говорив коротку проповідь. Всі пізніші слова були на
обіді. А чи говорив там (Василій), я не пам’ятаю.
Також Ви свідчили, що владика Василій Величковський підписав
Вам Служебник. І, можливо, щось тоді приватно Вам сказав.
Нічого такого. Він весь час сидів у кімнаті і молився. Він
вже був не в тім стані. Навіть на літургії – то треба було разом з ним комусь
правити, бо часом він міг «застрягнути». Але то не диво, що він був у такім
стані після того всього, що в нього «напічкали».
Але на його духовності це не позначилось?
Я не можу порівнювати, бо не знаю, яка його духовність була
перед тим. Та й він не був з нами довго.
Приїхав десь в половині чи кінці березня, а вже 2 квітня мене святили, а
в червні він поїхав до Канади.
За цей час він не мав проповідей?
Ні, і публічно він сам не служив. Якщо служив у нас в
каплиці, а він робив це з нами щодня, то це було у співслужбі з іншими. Бо сам
він був вже не спроможний.
Як відгукувався Патріарх (Йосиф Сліпий) про майбутній приїзд
Величковського до Рима?
Він нічого не казав. То для нас була тайна несподівана. Він
взагалі нічого не говорив. То була його метода — «мовчи язичку… будеш кашку
їсти».
Підготував Андрій Толстой
Джерело: Духовна велич Львова
Немає коментарів:
Дописати коментар