понеділок, 29 березня 2021 р.

27 березня 2021 р. відбулося 27 вшанування світлої пам'яті  о. Северина Симеона Гнатюка Літургією і академією у монастирі св. Онуфрія у Добромилі. Вірні і отці виховані о. Северіяном кожного року збираються щоб помолитись і пригадати життєвий шлях  Василіян, доля яких переплелася з історією монастиря св. Онеуфрія. Розповідаючи про о. Северіяна голова Місії о. Полікарп, ЧСВВ зазначив що при народженні 28 грудня 1918 року в с. Савчин на Сокальщині в сім’ї Василя Гнатюка і Катерини з роду Лоза йому дали ім'я Симеон хоча влада світське його ім'я вписувала як Семен. У парафії в с. Шмітків (тепер с. Гута) його охрестив його парох о. Юліян Криницький. Симеон був наймолодшим із шести дітей. Після початкової школи через його кмітливість і допитливість батьки дали його у гімназію м. Сокаль а 29 серпня 1935 р. він вступив на новіціат у Крехівський монастир, де 25 квітня 1937 р. склав перші 

монаші обіти і прийняв монаше ім'я Северіян. Навчався в Добромилі, Кристинополі трохи в Жовкві і знову в Кристинополі. 13 вересня 1942 року в Крехові склав торжественні монаші обіти. 27 грудня 1942 року в Перемишлі, в катедральному храмі Різдва Івана Хрестителя був поставлений в сан священства разом із отцями Мар’яном Чорнегою і Тарасом Бобковичем єпископом-помічником Перемиської єпархії свщмуч. Григорієм Лакотою. Як священик до 1944 р. продовжував студії богослов’я в Кристинополі. Весною 1944 року о. Северина було направлено в Добромильський монастир, де до приходу більшовиків у Галичину у липні надавав духовну опіку вірним довколишніх сіл П'ятниця, Тарнава і Поляна.

пʼятниця, 19 березня 2021 р.

Папа Франциск і прослава святих

 17 березня 2021 року Святіший Отець Франциск прийняв на аудиенції Високопреосвященнішого кардинала Марчелло Семераро, префекта Конгрегації у справах святих. Під час аудієнції Верховний Понтифік уповноважив Конгрегацію оприлюднити декрети

- героїзму чеснот Слуги Божого Меркурія Марії Терезі, архієпископа Монреалю; народився 10 жовтня 1742 р. в Монтемаджоре-Белсіто (Палермо, Італія) і помер у Монреалі (Італія) 18 квітня 1805 р.  у віці 10 років його відправили в Палермо на навчання в Вищу Колегію Єзуїтів. Вступив до семінарії та був висвячений на священика 21 вересня 1765 р. Для єпархії Чефалу. У 1766 році вступив до Товариства Ісуса, але вийшов з нього наступного року через вигнання єзуїтів із Сицилії. В єпархії був призначений до спільноти семінарії Чефалу як духовний провідник і професор моральної теології. У 1769 р. присвятив себе народним місіям, які протягом приблизно сорока років проводив в громадах Сицилії, щоб голосив Слово Боже і уділяв Св. Тайни. Для уділення Сповіді він отримав дозвіл єпископа слухати каяників обох статей і розрішати затримані гріхи. Видаавв книги з духовних, душпастирських та моральних питань. У 1796 році був призначений каноніком митрополичої церкви Палермо, а наступного року парафіяльним священиком Монтемаджоре Бельсіто.

четвер, 18 березня 2021 р.

Арешт о. Йосифа Осташевського - душпастиря Підберізців

Слуга Божий Йосиф Осташевський, народився 1889 році. Його дружина п. Теофіля Лискун, була вчителькою. В сім'ї, крім дочки Марії було три молодші брати. Як згадує його дочка Марія висвятився
отець Йосиф у 1916 р. і був сотрудником в селі Завидовичі у отця Харламповича, який жив при своїй доньці, так як був вже зовсім хворий. Батько вів  парохію сам років чотири і після того дістав парохію окрему у селі Курники Яворівського району, де зараз полігон. Там було дуже село забите, малокультурне, був тільки вчитель, поляк; люди жили серед лісів, серед пісків, дуже були бідні. Там був у 1923 році ураган, а до того церква їхня була побудована 1650-х років, дерев'яна і страшенно протікала. Як той ураган повалив багато моргів ліса громадського, то, щоб того ліса не розікрали, батько заключив з Союзом повітовим кооператив таку угоду, що вони купують той ліс і за той ліс дають матеріали на будову церкви. Дійсно, церква там була збудована, велика, досить гарна церква, дуже багато положено було труду, дуже тяжко було, але на кінець увінчалося, але батько вже був хворий і вже був у селі малім, Підберізцях, коло Львова. Приїздили люди, возили його на посвячення тої церкви і з тріумфом везли його через цілі Курники до Стари
ч, де була станція залізно-дорожна, ціле село їхало і йшло за ним, як його прощали там, вивозили після того, як він від'їздив додому.  Багато працював в Підберізцях. Так як село було мале, працював він багато над проповідями, над рефератами. Тут його використовували, його дар проповідника і то, що він добре промовляв, всі: "Просвіта" і у Львові всякі організації. Читав реферати на святі "Української Молоді Христові", на всяких з'їздах – всюди він промовляв і читав свої доклади. Співпрацював також, вже при німцях, у Духовній семінарії. До того вів реколекції для священиків, для академічної молоді, використовували його яко такого проповідника всюди. Проповідував і на відпустах, і в церквах. 

вівторок, 9 березня 2021 р.

75 річниця початку Голготи УГКЦ в СРСР

8-10 березня 1946 р. відбувся збір греко-католицького духовенства під проводом Ініціативної групи Г. Костельника, М. Мельника і Г. Пельвецького, які уже фактично перейшли в клир РПЦ МП. Цей збір організували і курували працівники органів НКВС Г.  Карін Даниленко, Савченко, Г. Карпов, які здійснювали план по ліквідації
УГКЦ. Греко-Католицька церква в СРСР розглядалася як «ворожий агент»  держави Ватикан, тому переслідування були  неминучими. Свідомий долі Церкви Кир Андрей Шептицький ще 22 грудня 1939 р. єпископом-наступником на митрополичому престолі у Львові поставляє Кир Йосифа Сліпого, якого рукоположив разом з єп. Микитою Будкою і єп. Миколаєм Чарнецьким та вручив дерев’яний посох Кир Йосифа Боцяна, єп. Луцького. Кир Йосиф згадував цей момент: «Сприйняв я це як поклик таємного голосу Божого, що словами Христа кликав Іди за мною, бо в час гоніння свячення не є честю, а тягарем»[1]. Спецслужби НКВС вже через тиждень 30 грудня 1939 р. розпочали збирати інформацію про діяльність УГКЦ відкривши агентурну справу "Ходячиє", яка стала первинною у агентурній розробці  «Рифи», яку провадили органи НКВС у СРСР з перервами від 1939 по 1964 р. щодо духовенства УГКЦ наслідком якої були репресії, очорнення і делегітимізація УГКЦ в СРСР.

 Кир Андрей у 1939-43 р. провів 5 архиєпархіальних соборів скріплюючи духовенство у вірі, а його наступник Кир Йосиф Сліпий у 1940 р приготував практичні вказівки Сучасні правила душпастирства, дороговказ духовенству щодо душпастирства у час

гонінь Церкви, а саме: «… А лучше надіятись на Бога, ніж на людей. (Пс.117). … Св. Дух – це третя особа Божа Пресвятої Трійці. Він той сам Бог, що Отець і Син… він має ту саму Ббожу  суть і природу – словом, те саме Божество, що і дві перші особи…. Коли загрожували Церкві вороги, а перед усім єретики голошенням ложної віри, Святий Дух висказував устами зібраних єпископів … науку правдивої віри і додавав силу до її проповідування вірним. … Продовж 20-ти століть від самого існування церкви виводив він її  своїми тернами не раз  із найжахливіших нещасть і  упадків. Він надавав раду, а за радою і поміч. Св. Дух подасть подасть і нашій церкві, обезсиленій воєнними страхіттями  та повоєнними лихоліттями, світло і силу, усуне всі упередження до неї, які  ви двигають сьогодні вороги, та їх самих просвітить Божою правдою. … Прийміть, дорогі,  це слово поучення і потіхи, як і я сам, пишучи його находив полегшу горю…, коли знаходився  серед безупинних погроз, позбавлення здоров’я і утрати життя».