неділя, 3 листопада 2013 р.

Памяті ієромонаха василіянина Атанасія Великого

о. Атанасій Великий, ЧСВВ
3 листопада у с. Туринці, Жовківщина громада парафії Св. Параскеви Пятниці пригадали і увіковічнили у меморіальній таблиці пам'ять 94 річниці від дня народження,  свого  односельця, василиянина  о. Атанасія Великого, ЧСВВ. Після Літургії отці та вірні вишли на подвір'я храму, де освятили меморіальну таблицю о. Атанасію. Адже його життєвий шлях розпочався у цьому храмі адже сина Теодора і Пелагії Великих, який щойно народився у тому ж дні було охрещенно 5 листопада 1918 року у цьому храмі. Виховання в сім'ї міцно закарбувалося у його серці. Хоч отець був малослівним і надзвичайно рідко писав листи, однак збереглися кілька листів до матері сповнені синівської теплоти і турботи за рідних виселених в Якутію.  Навчався у місцевій школі, а згодом в гімназії в Жовкві, де його вчителем був професор Іван Крип’якевич, можливо саме він автор Історії України Руси привив юнакові любов до історії. О. Панкратій Нюнька, який також вчився з ним у гімназії так його описує: «У науці був дуже пильний. Не раз допомагав молодшим чи слабшим в науці, у завченні лекцій. Пам’ятаю його шкільну збірку рисунків, в якій дбайливо було виконано акварельне отінювання кубічних фігур. Не пам’ятаю ні одного випадку, щоб він комусь докучав, насміхався з когось, або чинив якусь прикрість. Не мав ворогів між громадою».Згодом юнак вирішує стати на шлях посвяти у чернечому стані і 31 серпня 1933 року вступа до новіціату  оо. Василіан  у Крехові, де його вихованням займається о.Павло Теодорович.
Навчання гуманістики у монастирях Добромиля, Лаврова, Кристинополя був часом приготування до священства, однак війна зламала його плани. Щоб продовжити навчання у 1940 р. чотирьох клириків василіян відправляють до Оломоуц, Моравія, однак незабаром семінарію ліквідують і він переїзджає до Праги де у Карловому університеті, де він настійливо вчить богослов'я і паралельно брат Атанасій є слухачем філософського факультету Українського вільного університету в Празі, де студіює історію та українознавчі предмети до 1944 року який закінчує з титулом доктора філософії УВУ. У 1944-1945 роках один семестр навчався у Вюрцбурзі (Німеччина), де  вивчає іноземні мови – грецьку, латинську, німецьку, а згодом в Римі (Італія)  англійську, іспанську, італійську мови. Хоч знання боголівя давало йому можливість висвятитися у Празі, однак свячення він бажав отримати з рук греко-католицького владики тому 1 грудня 1946 року в Римі в храмі Сергія і Вакха, осідку Генеральної Курії прийняв дияконські свячення, а 8 грудня 1946 р., у 28 років, в каплиці Колегії св. Йосафата  був висвячений Преосвященним владикою Іваном Бучком.
 У 1946-1948 роках о.Атанасій відбув курс архівістики та історії у Папському Східному Інституті, де отримав ліценціат, та у Ватиканській Палеографічній Школі, які дали йому потрібну підготовку до наукових пошуків у архівах Ватикану.
У роках 1948-1953, 1955-1960 рр. був віце-ректором, а згодом проректором (1961-1963 рр.) Української папської колегії Св. Йосафата в Римі.
Його багаж знань, спостережливості, уважності та любов до історії, яку плекав з часів гімназії в Жовкві стали причиною того що крім виконування уряду в колегії він у 1948 року стає редактором відновлених у Римі «Записок ЧСВВ», які почали виходити в Галичині у 1925 році. Знайомство з документами по історії християнства на українських землях в фондах Ватикану лягли в основу «Записок ЧСВВ». Із «Записками, ЧСВВ» о.Атанасій познайомився ще на Україні, колибудучи студентом, написав рецензію, на 5-ий том. Знаючи його великий потяг до старовини та історії, всі українські докторанти в Римі радо передавали йому свої записки й нотатки, які вони збирали для своїх дисертацій, розуміючи, що їхні дослідження будуть надруковані в «Записках ЧСВВ». Він був видавцем «Римських документів Католицької церкви України та Білорусії». Літопис документів архіву Ватикану про історію української Церкви вийшов у вигляді монументальної  праці у 55 томах та у близько 30 томах наукових праць що свідчить про нього як про надзвичайно працьовитого археографа.
Протягом (1948-1976 р) він працював в Українській секції радіо Ватикан, був її керівником. Він дуже цінив і дорожив можливістю промовляти по радіо до вірних в СРСР за залізною завісою. Програми були тричі на тиждень, окрім недільних Богослужінь з проповіддю. У 1950 році священик мав цикл програм про переслідування Української католицької Церкви.  Усні розповіді про історію християнства він передавав у вигляді передач на радіо у рубриці історичної тематики «З Літопису Християнської України». «Наша ціль, збудити інтерес до цих історичних явищ і подій, формувати історичний світогляд» - писав сам о.Атанасій.
У 1955 році написав Послання для Української католицької Єпархії з нагоди ювілею хрещення святої Ольги, а також заяву Українському Єпископату про звільнення з Сибіру Митрополита Йосипа Сліпого. З 1957 по 1960 рр. очолював комісію по перекладу Св. Письма на українську мову. 16 жовтня 1959 року на 12 Конференції Католицької церкви на пропозицію архієпископа Івана Бучка, головою Українського Богословського Наукового Товариства було обрано о.Атанасія Великого, яку він обіймав до 1964 року.
Ще одним творчим надбанням о. Атанасія став «Василіянський вісник» на 90 сторінок, який він започаткував у 1963 році, а в в 1966 році - «Василіанський помяник», в якому зібрано 320 імен померлих отців та братів Василіанського Чину.
Належно оцінюючи величезні заслуги перед цілою Церквою, знання і досвід, 23 жовтня 1965 року Папа призначив о.Атанасія Великого консультантом Конгрегації для Східних Церков, відновлюючи це призначення кожні п’ять років, аж до 1978 року. А з 17 квітня цього року став також Консультантом для ревізії церковного права для латинської Церкви. Пізніше, 15 вересня 1973 року був іменований консультантом для перевірки східного церковного права. В 1976 році Блаженний Йоан ХХІІІ призначає отця Атанасія секретарем Соборної Комісії Східних Церков.
З діяльності о.Атанасія слід згадати три його доповіді для Згромадження Сестер Служебниць. У 1968 році він також очолював їхню Генеральну Капітулу, а на початку 1969 року написав і видав монографію «Нарис історії Згромадження Сестер Служебниць».
  Працював тижнями – роками, без відпочинку. Бувало місяцями сидів біля друкарської машинки. І така праця далася взнаки у 1969 році дістав перші ознаки паралічу, з якого ніколи не вилікувався. о.Атанасій Великий був великим ідеалістом, криштально чистого характеру, який ніколи не шукав себе самого, а жив, посвятивши себе науці і тим спільнотам, до яких належав.
Вперше його підвело здоров'я у 1969 році на 51 році життя він переніс інсульт. Спочатку його наслідки не були великі, але з того часу здоров’я погіршилось. Помер в Римі в надвечір’я Христового Різдва – 28 грудня 1982 року на 65 році життя. Похований на цвинтарі Кампо Верано в Римі.
За не повних 30 років, залишив по собі в одній лише науково-видавничій діяльності понад 150 наукових праць з історії, мовознавства, теології.
За словами директора Українського Інституту при Гарвардському університеті професора Олексія Пріцак, «о.Григорій Великий став не тільки великим археографом України, але й гордістю української і світової науки».
Стаття підготовлена за матеріалами зібраними о.Артемієм Новіцьким, ЧСВВ, м.Жовква та myzhovkva.com/news/1023
 

Немає коментарів:

Дописати коментар