середа, 23 квітня 2014 р.

Святі Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ - закорінені у молитві

У чому секрет почуття симпатії, яке викликав Папа Ронкаллі в людях різних країн, соціального стану, інших релігійних і політичних поглядів? Народився у малому італійському містечку Сотто-іль-Монте, Папа завжди гордився що походить з сім'ї селян і буквально роззброював великих і малих своєю добротою, яка виявлялася у його спонтанних жестах любові, як у вечері відкриття II Ватиканського Собору, коли він, звернувся до людей на площі св. Петра, і попросив їх, щоб вони, повернувшись додому, поцілували своїх дітей, і сказали їм, що це «ласка від Папи». Людство потребує доброти, любові, людського тепла, і коли бачить ці цінності, які Папа проявляв з властивою йому глибиною і щирістю, відповідає захопленням і симпатією.
Доброта, з якою Папа Іван XXIII завоював світ, сприяв його щасливий, спокійний і оптимістичний характер, але не можна забувати, що цей характер було результатом неперервних зусиль на дорозі чеснот у школі Євангелії. Іншими словами, його спосіб буття був плодом глибокої молитовного життя і аскези самовдосконалення, чого він навчився в сім'ї ще в дитинстві. В своє буття нунцієм в Болгарії він писав батькам: «З тих пір, як я пішов з дому, коли мені було біля десяти років, я прочитав багато книг і взнав багато речей, яким ви могли навчити меня. Але ті з небагатьох, що я взнав від вас, і є самим цінним, важливим, і підтримкою яка дає значення тому що я навчився пізніш».
Крім того, доброта Папи має великий вплив тому, що вона супроводжується мудрістю і здоровим змістом. Це була доброта, просвічена дальновидним розумом. 

Ронкаллі як Папа, положив початок ініціативам, які схитнули світ: в першу чергу було оголошено про проведення Собору. Він завжди старався підтримувати дружні відносини з людьми, далекими від Церкви і християнської віри. В житті він був як будівельник тільки не стін а мостів. 
ІІ Ватиканський Собор став великим мостом у сучасний світ. Також відомі його дві памятні енцикліки, Mater et magistra і Pacem in terris, на теми економіки, праці, соціальної справедливості та миру. Ці твори є мостами для всіх людей доброї волі де Папа ствердив що мир – це не просто відсутність війни, але захист гідності та прав людини а обовязком влади є пошук спільного добра та захист найслабших, і виконання міжнародних угод по забезпеченню прав і свобод людини. Своєю добротою – як апостольському нунцію, Патріарху Венеції і Папі йому вдавалося вирішувати численні проблеми, адже його доброта відкривала двері діалогу, і це допомагало знаходити правильні рішення. Він був переконаний, що, наскільки б людська особистість не була схильна до  зла, в ній завжди залишаеться промінь добра і частичка людяності. В кожному чоловіку і жінці – говорив він – є щось добре, навіть в тих, які здаються втіленням зла. Тому він вірив не тільки в Бога, але й в людей. Зокрема у 1961 році  у енцикліці «Mater et Magistra», підкреслював: «Ми мусимо урочисто проголосити, що людське життя повинно передаватися у родині, заснованій на одному і нероздільному подружжі, піднесеному для християн до гідності Святої Тайни», адже «право і обов’язок» батьків виховувати свої дітей. У 1962 році, у Посланні з нагоди свята Пресвятої Родини, писав, що «коли подружжя буде великодушним та зразковим», тоді й діти будуть «слухняними та старанними».
В той час як Церква проголошує Папу Івана ХХІІІ святим, з серця линуть слова подяки: Наше шанування Папі, який скликав Собор; дав світу приклад доброти і показав всім, що єдиний шлях до кращого майбутнього – це шлях істини, справедливості, солідарності і любові. Папа що навчив світ - людство потребує передусім любові і добра. 

Світ вшановує постать Папи Івана Павла II, особливо за те, що він зробив за 26 з половиною років свого понтифікату, передусім за його молитву. Його життя було синтезом молитви і дії, але в душі пріоритетом була молитва. Кароль Войтила з юнацтва любив молитву і вона була частиною його буття. Можна також сказати, що молитва була істинним джерелом його динамізму і невтомної апостольської діяльності; молитва стала коренем дієвості його свідчення. Своїм покровителем він обрав св. Івана Віянея, пароха з Арс і від 1948 по 1966 виконуючи обов'язки пароха молитвою огортав усіх вірних. 

Тих, хто працював поряд з Папою Іванном Павлом II, вражала його впевненість: він був людиною твердих переконань, як також глибина його мислення, вміння говорити до великих аудиторій, легкість в засвоєні мов, гарне почуття гумору. Але над усе інтенсивність його молитви, як прояв глибокого єднання з Богом. Занурений у молитву було видно як він молився, єднання з Богом було для нього диханням душі і джерелом посвяти. Подиву гідна легкість і щвидкість, з якою він переходив від  контакту з людьми до зібрання на розмові з Богом. Він умів бути зібраним у молитві. На протязі дня переходив від одного заняття до іншого завжди супроводжувався молитвою. Приймаючи Горбачова в 1989 р., Папа почав розмову, з одкровення що він готувався до зустрічі, молитвою за нього і за зустріч.

Перед прийняттям важливого рішення Іван Павло II молився адже довіряв молитві, щоб знайти добрий шлях.

Через дві неділі після його обрання на Престіл Петра, він відправився в святині Ментореллі, шістдесят кілометри від Риму, і говорив про молитву і серед іншого, - перше завдання Папи в Церкві і світі в молитві, і що "молитва перша умова свободи духа: вона ставить людину перед живим Богом і надає сенс життю.

На зустрічі з священиками у 1995 р. він сказав: "Літургія є абсолютним центром мого життя, і кожного мого дня". Удома, на самоті в каплиці, він любив молитися хрестом на підлозі так сомо часто як він робив, це як священик і єпископ. Про його любов до молитви Хресної дороги розповів кардинал Інноченті, нунцій в Мадриді під час першого візиту Івана Павла II в Іспанію. В четверг тої неділі у Папи був напружений день, вечеряв він пізно в 9 год. вечера. Программапятниці передбачала сніданок у 6:30, і в 7 год. зранку, візїзд в Севілью. Нунций проснувся рано, в 5 год зранку був вже на ногах. Він спустився на первий поверх в 5:30, і замітив, що в каплиці нунціатури горить світло. Він подумав що вечером просто забули виключити світло. Він відкрив двері і побачив Папу на колінах у розважаннях Хрестної дороги. У 2000 році в п'ятницю, під час перельоту з Єрусалиму до Галилейского озера, Папа, з книгою в руці, молився Хресну дорогу на вертольоті. В той час він вже не мав здоров'я, інакше він, здійснив би Хресну дорогу рано до поїздки.

Іванн Павло II своєю молитвою охоплював весь світ, і не раз говорив про "географію молитви", признаючись, що під час молитви, він здійснював подорож по всьому світу, зупиняючись на найбільш нужденних країнах. Його молитва заступництва за людей завжди мала вселенський масштаб. Нема ніяких сумнів в тому, що Папа Іван Павло II був містиком. Містиком,  уважним до людей і ситуацій. Містиком, який влинув на хід історії; він був Папою, якого поважав світ за його нестрмний динамізм, за численні починання та поїздки направленні на те, щоб наш сучасний світ відкрив  двері своїх сердець Христу. Натхненним мотивом його діяльності було бажання привести людей нашого часу до Бога і дати Йому повноправно ввійти в наш світ.

В останньому посланні, з 2005 року, блаженний Папа залишив нам побажання: «Не дозволь, щоб зло перемогло, але перемагай зло добром». За його словами, зло не є «анонімною силою», але «завжди має обличчя та ім'я» Ці слова є немов закликом до розпізнання почуваннь власного серця - Моє серце поле битви де триває боротьба добра і зла.  Хто переможе залежить лише від мене! 




За матеріалами сайту Радіо Ватикан http://ru.radiovaticana.va та http://risu.org.ua/ua/index/all_news/catholics/vatikan/56155/


Немає коментарів:

Дописати коментар