понеділок, 15 січня 2018 р.

Інокентій Тимко - душпастир Срібної землі

 Брат Інокентій, Кристинопіль, 1929 р. 
Покрита мороком забуття, постать о Інокентія Тимка, ЧСВВ – ісповідника віри ХХ-го століття, впродовж останніх  десяти  років стала предметом дослідження о. Василя Носи, голови Рахівського філіалу, Інституту Історії Церкви Мукачівської греко-католицької єпархії.
Ідучи за порадою св. Папи Івана Павла II збирати свічення та документи про новомучеників, по крупинках шукав матеріали про цю постать в архівах, каталогах, історичній літературі та  польових дослідженнях. Знайдене нами подаємо нижче і нехай послужить воно  для прослави ісповідника віри о. Інокентія Тимка, ЧСВВ. 
Спогади про молодість і покликання 
Февронія Тимко, 14.01.1923 р. н., в заміжжі Федорко розповіла що батько о. Інокентія - Іван Тимко походив із Галичини, а матір Марія Шандор походили із Закарпаття, і переселилися до села Коцура, краю Воєводина (Бачка), Югославія в числі багатьох переселенців за розпорядженням австрійської цісарівни Марії Терезії (1740-1780). В боголюбивій сім`ї Івана та Марії Тимків народилося в цьому селі 8 дітей: Іван 1906, Онуфрій 1908, Іриней 1913, Марія 1917, Серафима 1919, Агафія 1921,  Февронія 1923 та Володимир 1928 р.н. Батька Івана Тимка в 1914 р. забрали на фронт Першої Світової війни, де він скоро попав у російський полон. 

Мама, маючи трьох дітей, і не маючи вістки від свого чоловіка (повернувся з полону лиш через два роки), за порадою та сприянням сестер-Василіянок віддала  старшого сина Івана, як побожного та здібного до навчання, в гімназію отців-василіян до м. Бучач в Галичині. До дому в с. Коцур приїжджав рідко, і сестра тільки запам’ятала, що був дуже добрим і гарно співав побожних пісень разом із родиною.

Згодом автор цих рядків, шукаючи в архівах, з’ясував, що ця гімназія офіційно називалася: «Місійний Інститут О.О. Василіян імені св. Йосафата в Бучачі», а згодом відшукав і шкільні свідоцтва о. Інокентія. Заснований в 1911 р. першим Протоігуменом зреформованого ЧСВВ Платонідом Філясом, цей навчальний заклад переважно виховував сиріт і школярів, які згодом ставали семінаристами, а дехто вступав у новіціят отців–Василіян. Навчальною програмою цього інституту закладалися основи для місійної діяльності майбутніх священиків Василіянського Чину. З цього закладу вийшло немало визначних людей. У час навчання Івана Тимка  тут професорами були: Йосафат Лабай, Порфирій Луцик, Сильвестер Журавецький, Йосафат Хома, Платон Мартинюк, Юліян Манько, Януар Розумний і Мирон Калинець. Отримавши добре виховання та успішно закінчивши навчання в  цьому інституті, де розвинув і  неабиякий музичний талант, Іван Тимко  19 серпня 1922 р. поступив на новіціят у Крехівському монастирі ЧСВВ.

Інокентій Тимко 2-й з права в 3-му ряду. Кристинопіль, 1930р .
На новіціаті  разом із ним навчалися Палинкаш Тит, Саварин Ніль, Тимчук Єронім, Назарко Іриней, Ваврик Михайло, о. Максим Атанасій та інші. Викладачами на новіціяті тоді були отці-Василіяни: Лиско Микола - магістр, Бойчук Рафаїл, Демчук Павло, Камінецький Микола, Лутак Мар’ян та Партика Арсеній.
5 лютого 1923 р. був облечений в монашу рясу з іменем Інокентій.
Перші  тимчасові обіти склав 7 квітня 1924 р. в Крехові і переведений до Лаврівського монастиря на студії гуманістики (1924-1926), та риторики (1926-1927).
Богослови, Інокентій Тимко 1-й зліва. Кристинопіль 1930

Філософію студіював під керівництвом о. Йосифа Загвойського: перший рік у Кристинопільському монастирі (1927-1928),
а другий у Добромильському монастирі (1928-1929). Богослов’я вивчав у Кристинопільському монастирі (1929-1932), де його професорами були отці-Василіяни Ісидор Луб, Теодозій Липський, Ігнатій Тисовський, Йосафат Федорик та Йоан Лікі.


Інокентій Тимко, стоїть 3-й справа 3-й ряд зліва.
Крехів, 1931
7 серпня 1931р. склав вічні обіти, а  23 серпня 1931 р. Перемиським єпископом Йосафатом Коциловським  був висвячений  на священика у Крехові. Того дня разом із Інокентієм Тимком із рук того ж єпископа тут отримали пресвітерські свячення Родіон Барабаш, Веніамин Бараник, Володимир Гайдук, Павло Гевко, Тит Палінкаш, Йосафат Шандор, Ніл Саварин, Олександр Савчук, Амвросій Сенишин, Теодор Сіртез і Єронім Тимчук. Останній із них дуже радо і мило розповідав автору цих рядків про свого студентського приятеля о. Івана Тимка при наших зустрічах у часи Катакомбної церкви.
Крехів, 23.08.1931р. 
Архівні документи, наведені нижче підтверджують, що після ієрейськихсвячень іще продовжував теологічні студії в Кристинополі до весни 1932 р. І вже квітні того року (щойно по створенню провінції св. Миколая Декретом від 2 квітня 1932 р. Конгрегації для Східної Церкви) разом із своїм товаришем по студіях о. Єронімом Тимчуком приїхав до Мукачівського монастиря для допомоги на  новіціяті.
В кінці квітня вже приймає екзамен у новиків в Мукачеві. А  28.06.1932 р. Протоігумен
НовоПресвітер о. Інокентій Тимко (стоїть 4-й з права у3 ряді). 
Крехів, 23.08.1931р. 
 Галицької Провінції ЧСВВ Степан Решетило дав письмове направлення о. Інокентію Тимку до Мукачівського монастиря для допомоги Магістру о. Кінаху Глібу на новіціяті. Тут він у серпні того ж року був призваний на військову службу, яку проходив у Югославії в Нові Саді. Каталоги Провінції св. Миколая за 1933-1937 роки засвідчують, що о. Інокентій Тимко  виконував різні обов’язки в Мукачівському монастирі. Був соцієм магістра новіціяту, префектом студентів, навчав братів-новиків латини, грецької мови, катехизму, церковного співу та церемоній, і керував хором та мандоліновим оркестром новиків, а на гуманістиці і риториці викладав грецьку, українську мову  й літературу, угорську мову, світову історію та історію України і географію.
Про діяльність о. Інокентія Тимка знайдено відомості в багатьох номерах місячника Мукачівського монастиря «Вісти з Чернечої гори» (1934-1935), в яких зазначено про ведені ним реколекції, місії та керівництво духовним хором. Зокрема, про його допомогу в організації урочистостей в Ужгородському монастирі при проводах до Бразилії о. Йосафата Роги в 1934 році.  
Світло його чеснот світило  іншим людям. Глибока побожність, успішне навчання та добре виховання у Василіанських закладах монаха Інокентія Тимка стали  захоплюючим прикладом і для його трьох рідних братів, які теж вслід за старшим братом, маючи здібності до навчання, поступили на теологічні студії (Онуфрій до Львова, Іриней до Риму, Володимир до Загребу) і стали священиками. Благородні батьки, колись заможні земельні господарі, витратили весь маєток, щоб дати дітям освіту, бо вслід за синами і дочки потяглися до освіти - стали вчительками. Наймолодша із них - Февронія стала жінкою священика Степана Федорка на Закарпатті і народила та разом із о. Степаном виховали 14 дітей. Саме о. Степан Федорко і познайомив мене із духовним подвигом отців-Василіян у Катакомбній церкві, із якими він разом із о. Іваном Маргітичом тісно співпрацював. А їх енциклопедичні знання, глибока духовність, святість і аскетика життя та жертовна душпастирська праця у небезпеках  переслідування - так яскраво виражені у постатях найбільш мені знаних о.о. А. Мондика, І. Сатмарія, І. Сідея, М. Шепи та апостолуючого підпільного місіонера о. Павла Мадяра настільки захопили мене, що додали мужності і рішучості розпочати свої духовні студії у катакомбний період Церкви.
Про успішне навчання, ґрунтовний музичний талант, багатосторонню освіченість та добру місіонерську підготовку о. Інокентія Тимка автору цих рядків при нагідних зустрічах розповідали отці – Василіяни, які вчилися із ним на Галичині: Єронім Тимчук, Дам’ян Богун, Іван Сатмарій та Антоній Станканинець. А також ті, яких він навчав у Мукачеві: Микола Шепа, Юрій Краснобродський, Антоній Мондик, та Іван Сідей. Також його  рідні брати – священики о. Онуфрій Тимко і о. Володимир Тимко у Вербасі в Югославії в 1987 році. З їх розповідей випливала  захоплююча ніжність цієї людини і аж проривався вигук святої любові, ангельського милосердя та безкорисного альтруїзму.  
Про о. Інокентія Тимка залишив милий спогад та світлину із його навчання в Бучацькому Місійному інституті його товариш іще з новіціяту- відомий історик та письменник Василіянського Чину о. Михайло Ваврик, ЧСВВ у книзі «По Василіянських монастирях.»
Доречно відмітити, що о. Др. Іван Музичка у Римі дуже схвально відзивався автору цих рядків про високу цінність музичних духовних творів  отця Інокентія Тимка. Зокрема, до хорового супроводу Літургії східного обряду, якими він користувався на час нашої розмови із ним у 1996 році. 
Дослідження архівних документів

 В державному архіві Закарпатської області у м. Берегово (Україна) (скорочено-ДАЗО) автором цього дослідження знайдено і опрацьовано слідуючі документи, що стосуються особи  о. Інокентія Тимка. Всі вони знаходяться у Фонді № 64 “Монастир Ордена Василиан г. Мукачев”.
1.Фонд 64. Опись 3. Справа 1571. ”Личние письма монахов.” На 17 листах. 
На листі 10 цієї справи, датованому: Львів 28/6.1932. Протоігумен Галицької провінції Степан Решетило повідомляє ігумена Мукачівського монастиря Онуфрія Бурдяка про направлення до Мукачівського монастиря о. Інокентія Тимка. Це сталося скоро після проголошення 2.04.1932р нової провінції Св. Миколая отців-Василіян із осідком Протоігуменату в Ужгородському монастирі ЧСВВ. Першим Протоігуменом Провінції Св. Миколая було обрано о. Полікарпа Булика, який разом із о. Єронімом Маліцьким, ЧСВВ та о. Глібом Кінахом, ЧСВВ від 1920 року успішно трудилися над реформою Василіянського чину на Закарпатті.
2. Ф.64. Оп. 3. Справа 1573 “ Переписка с монахами по церковным и личным вопросам”.  На 74 листах.
 На листах 17-18 цієї справи є особистий лист о. Інокентія Тимка до о. Протоігумена в Ужгороді Полікарпа Булика про його призив на військову службу, на яку мусить відбути до Югославії, і при цій нагоді просить дати можливість йому заїхати до родини в Коцурі та відправити службу Божу на храмове свято Успіння Пр. Богородиці у цьому селі, замість не відправленої там Приміції минулого року, ”що дуже сильно тоді пригнобило і прибило родичів”.  Дати написання листа не поставив, та, очевидно,  цей лист написаний ним на початку серпня 1932р.
На листах 70-71 цієї справи є особистий лист о. Інокентія Тимка   до Високопреподобного о. Протоігумена  Полікарпа Булика із військової служби в Нові Саду, датований ним 6/10.1932р. В цьому листі дуже комічно описані обставини його побуту на військовій службі.
3. Ф.64. Оп.3. Спр.1610. “Дневник монахов Мукачевского монастыря”. На 94 листах.
Цей щоденник охоплює 1932–1933 рр. із детальним описом щоденної програми  новіціяту. Вели щоденник клерики - майбутні монахи. В ньому вказані всі викладачі новіціяту. Зокрема, на листі 14 записано, що  9. 04. 1932р. на Квітну неділю ранішню читану Службу Божу відправив у каплиці монастиря о. Єронім Тимчук, а  о 10 год. святкову Службу Божу в монастирському храмі відправив о. Інокентій  Тимко. Це перша згадка про о. Інокентія в Мукачеві.
На листі 45 щоденника записано, що 30.06.32р. іспит із науки у новиків приймали о. Ігумен Онуфрій Бурдяк, о. Єронім Тимчук та о. Інокентій Тимко.
На листі 51 щоденника записано, що 1.10.32р. брати новики із філософами на Службі Божій співали пісні до Серця Ісуса на три голоси під проводом о. Інокентія Тимка.
На листі 59 щоденника записано, що 21.11.32р. (празник Св. Арх.. Михаїла) святкову літургію служив Преосвященний єпископ Павло Гойдич під спів монастирського хору новиків на 3 голоси, яким диригував о. І. Тимко, і перед причастям братів у Владики «пустилася кров із носа», через що о. Інокентій мусів опустити хор і пішов причащати братів.
На листі 62 щоденника записано, що 13.12.32р.о. Інокентій Тимко розпочав 8-денні реколекції для новиків.
На листі 91 щоденника є запис від 10. 12. 32р. про те, як о. І. Тимко вчив новиків разом із братами Схоластиками співати колядки на 4 голоси.
4. Ф.64. Оп.3. Спр. 1600. ”Ведомость учета личного состава Мукачевского монастыря 1933г.” на 4 листах.
На  1 –му листі цієї справи наведений список монахів на Чернечій горі. В загальному числі списку є 63 особи. На початку списку є викладачі та виховники монахів. Під № 1 у цьому списку є Ігумен Бурдяк Онуфрій, №2- священик Кралицький Методій, №3- свящ. Кінах Гліб, №4- свящ. Легеза Теодор, №5– свящ. Станканинець Антін, №6- свящ. Станканинець Маріян. №7- свящ. Тимко Інокентій, №8- свящ Ликі Еміліян. Від №9 до №63 слідують прізвища та імена монахів.
5. Ф.64. Оп.3. Спр.1636 “Ведомость учета личного состава Мукачевского монастыря, 1934г.” На 2 листах.
Тут наведено список священиків–викладачів (Бурдяк Онуфрій., Кінах Гліб, Миськів Христофор, Палинкаш Тит Теодор, Тимко Інокентій та Величко Василь Віталій), а також список монахів без нумерації із зазначенням дати народження та дати вступу на новіціят. Отцю Інокентію Тимку призначено бути соцієм Магістра новіціяту, кантором хору, екзаменатором, префектом студентів, реколектантом та місіонером. а також викладати мови та історію.
6. Ф.64.Оп.4. Спр.553. ”Распоряжения Протоигумената о проведении церковних служб, список должностных лиц и монахов монастиря” в 1935/1936рр. У цій справі 9 листів.
На 9-му листі цієї справи наведено список викладачів, монахів та новиків. Серед викладачів: Бурдяк О., Кінах Г., Тимко Інокентій, Станканинець Й., та Ваврик В. Найбільше предметів викладання закріплено за о. Тимком Інокентієм, а саме: грецька мова, латинська мова. українська мова і література, всесвітня історія та географія. Також він призначений префектом схоластів, консультором дому, реколектантом та місіонером.
7. Ф. 64. Оп. 3. Спр. 1560. “Дневник философов – монахов Малоберезнянского, Мукачевского та Ужгородского монастырей”. На 142 листах. Охоплює період 1932-1937рр.
В цьому щоденнику зазначено викладання різних предметів отцем Інокентієм Тимком студентам філософії. Зокрема на листах: 67 дня 26.12. 1936р., 105 датами 6.03. та 9.06. 1936. Остання згадка про о. Інокентія Тимка у цьому щоденнику є на листі 123 датою січня 1937року, число дня не читабельне.
8. Ф.64. Оп.5. Спр.469. “Частная кореспонденция монахов”. На 77 листах.
На листі 53 цієї справи знаходиться розклад Місій на 1935р. Згідно нього о. Інокентій Тимко проводив Місії у с. Пилипець від 17 до 22 січня 1935р., 15.02.35р. в с. Лучки, 14.07.35 в с. Солочин,   та м. Гуменне разом із ігуменом Онуфрієм Бурдяком (дата не зазначена).
9. Ф.64. Оп.3. Спр.1678. “Распоряжения Протоигумена в Ужгороде 1937-1939гг.” На 30 листах.

о. Інокентій Тимко. 1 ряд крайній справа
Загреб (Югославія), 24. 03.1939 р.
  На сторінці 6 цієї справи знаходиться лист Протоігумена П. Булика до Ігумена Мукачівського монастиря о Онуфрія Бурдяка за №10/37 від 4. 01. 1937р., яким отця Інокентія Тимка перенесено до Югославії і після цього більше згадки про його перебування на Закарпатті в архіві не знайдено.
В Каталозі Провінції святого Миколая на 1938 рік вказано, що о. Інокентій Тимко – префект Загребської греко-католицької семінарії, сотрудник адміністратора Загребської греко-католицької парафії, дає духовні науки для монахинь–василіянок, духівник хору святих Кирила і Методія, проповідник, сповідник та місіонер. Тут застала його хуртовина Другої світової війни та комуністичного перевороту, у вирі якого і загинув мученицькою смертю -  13 серпня 1945 року, був розстріляний у в’язниці Загреба опричниками того перевороту.
         Складаю сердечну подяку всім, хто допоміг вивести із забуття постать отця Інокентія Тимка. Найперше  отцю Єроніму Гріму, ЧСВВ за знайдені матеріали та світлини і ідентифікацію постатей на них, та о. Луїсу Касьяно, ЧСВВ за пошуки у Римі. Рівно ж складаю подяку о. Полікарпу Марцелюку, ЧСВВ та о. Роману Тереховському, Олександру Маслянику, Петру Шкраб’юку і Володимиру Гаюку та працівникам Львівського Музею Історії релігії, родинам о. Степана Федорка та о. Інокентія Тимка за їх терпеливість і допомогу у проекті збирання матеріалів для беатифікації.
Зібрані дослідження яскраво засвідчують, що життя цього благородного священика-Василіянина  сповна відзначилося трьома євангельськими радами: досмертної чистоти, добровільної убогості та досконалого послуху. З часом він побачив себе зайвим у Загребі, і просився у Протоархімандрита перевести його до заморської провінції (у Римі зберігся лист о. Інокентія із цим проханням), та не отримавши виразного дозволу на це, залишився   послушним до кінця своєму  проводу і не емігрував без дозволу, а  завершив життя мученицькою смертю з рук молоха атеїзму.

о. Василь Носа,
голова Рахівської філії Інституту Історії Церкви

1 коментар:

  1. Прекрасний текст! У самим центру нашого села Коцур єст памятнїк погинутим у ІІ шветовей войни на котрим мено о.Тимка.

    ВідповістиВидалити