Як розповіла «Духовній величі Львова» співробітниця музею Лідія Гривна, така молитовна ініціатива відбувається в цьому місці вже третій рік поспіль – і це не випадковість.
Текстову основу вистави складають епістолярна повість
Григора Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» і
фрагменти спогадів Софії Шептицької, з роду Фредрів «Молодість і покликання
Романа Шептицького».
Сюжет зосереджується на переломному моменті, коли молодий Роман Шептицький, у майбутньому митрополит Андрей, приймає рішення йти духовним шляхом. Вистава може бути зрозумілою людині будь-якого віросповідання чи конфесії, адже йдеться в ній про пошук віри, про дорогу до Бога, про усвідомлення своєї місії в житті і її незречення. А ще — про високу культуру почуттів, як суто людських, так і релігійних. Виставу благословив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ.
Митрополит Андрей Шептицький, який розвивав і зміцнював українську Церкву та культуру, людина, для якої віра, молитва та служіння ближнім завжди стояли на першому місці. Особливо це важливо в умовах нинішньої війни. Тому необхідно повернутися до основних цінностей, що стали основою життя Митрополита. Підготовка до святкувань ювілею націлена на наголошення його внеску в становлення Церкви та боротьбу за незалежність України.
Проголошення праведним Слуги Божого Сальво Д'Аквісто відбувається в розпал ювілейного року, присвяченого чесноті Надії. У певному сенсі це випадковість, оскільки вона пов’язана з хронологічними термінами процесу беатифікації та канонізації; це також провіденційний збіг, щоб підкреслити заслуги цього молодого «героя» людських, громадянських і християнських цінностей. Нагороджений «золотою медаллю за військову звитягу», і це для італійської держави найвище визнання військової звитяги. Отже, для Католицької Церкви той факт, що його проголосили «гідним», також відноситься до героїзму в застосуванні християнських чеснот, вершиною та синтезом яких є милосердя, в якому ми повинні прочитати мотивацію, за якою Сальво Д'Аквісто ставив чуже перед своїм власним спасінням.
Особливість ювілейної пам’ятки полягає в тому, що вона є реплікою приміційного образка Василя Величковського столітньої давності. З лицевої сторони на образку зображена Богородиця та напис нідерландською мовою, з іншої — текст українською та пам’ятний напис.
Звертаючись зі словом, владика Йосиф Мілян наголосив на
словах патріарха Любомира щодо поведінки в непрості часи: «Свою роботу робіть
добре, незалежно від того, хто при владі і які виклики перед нами. Робіть свою
роботу і не тільки заради самих себе, робіть разом з іншими та для всіх. В
єдності сила. Вона дає змогу вистояти перед будь-якими посяганнями, чи то люди,
що прийшли відібрати нам шматок нашої землі, чи то люди, які прийшли вас
обдурити».
«Релігійна спадщина є спадщиною людства», так кард. Хосе Толентіно де Мендонса, префект Дикастерії з питань культури та освіти заявив на відкритті міжнародної зустрічі Sharing Hope – Horizons for Cultural Heritage, організованої у співпраці з Музеями Ватикану в конференц-залі Папських колекцій.
У зустрічі вшанування ювілею митців і світу культури, беруть участь понад 130 осіб, як директори музеїв, професіонали мистецтва, академічного світу
та культурних установ. Мета - дослідити нові мови та
стратегії для оцінки та передачі релігійної спадщини та підписати освітній
маніфест співвідповідальності. Перша думка учасників – про Папу Франциска.
«Він у наших серцях, — каже кардинал, сподіваючись на покращення свого
здоров’я: — Він з нами і підтримує проект, завдяки якому ми сьогодні
возз’єднуємося».
«Необхідна і термінова зустріч»
сьогодні, на думку кардинала, який, дивлячись на віддалення молоді від
релігійної практики, знову ставить перед собою виклик передачі культурного коду
християнства та інших релігій. «Релігійний досвід, — пояснює він, — дає життя культурній реальності у світі».
Перед обличчям соціальних змін необхідна творчість. «Нові технології є фундаментальними», – уточнює директор Музеїв Ватикану Барбара Джатта: «Суспільство, музеї та мистецтво радикально змінилися навіть після останнього Ювілею. Ми також хочемо використовувати штучний інтелект, соціальні мережі, щоб мати двосторонню перспективу: дивлячись на минуле, щоб жити теперішнім, спроектованим у майбутнє». Використання нових технологій може допомогти протистояти все більш поширеному незнанню релігійної іконографії, вважає Мігель Фаломір Фаус, директор Музею цивілізацій Риму між артефактами колишніх італійських колоній і громадами, присутніми в місті сьогодні.
Про формування свого покликання блаженний Василій розповів в
автобіографії, яку опублікувало видавництво «Голос Спасителя» в Канаді. Спогади
священномученика також увійшли до книги «Моя надія – Ісус і Марія! Життя
блаженного священномученика єпископа Василя-Всеволода Величковського
(01.06.1903 – 30.06.1973)», яку уклав о. Ігор Цар у 2013 році у Львові.
Для того, щоб краще зрозуміти покликання та особистість священномученика Василія, варто дізнатися про його предків та оточення в якому формувалися батьки блаженного і сам майбутній ісповідник віри.
В готелі «Москва», у столиці СРСР, 4 лютого 1963 року ієромонах Василій Величковський ЗНІ одержав із рук Патріарха Йосифа Сліпого єпископську хіротонію і фактично очолив Греко-католицьку церкву в Україні. Ця подія стала відчайдушною спробою зберегти архиєрейське спадкоємство в УГКЦ – і вона увінчалася успіхом.
Тетяна Сабодаш - людина епохи Відродження, видатний музейник і науковець. Понад 40-к років була берегинею одного з найбільших фондосховищ Європи – фондів Музею-заповідника «Олеський замок». Автор чисельних монографій, каталогів, путівників з історії Європейського мистецтва. Вона є сподвижниця Героя України Бориса Возницького.
Напередодні річниці мученицької смерті українських греко-католиків у Пратулині й околицях, на прохання адміністратора церкви Святих верховних апостолів Петрі та Павла у Тшеб’ятові, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, отримав для церкви мощі з митрополичого фонду.
Виставка розкриває важливі сторінки в історії Української Греко-Католицької Церкви, важкі роки переслідувань та вихід з підпілля. Особливістю є унікальні експонати з приватної колекції Митрофорного протоієрея отця-доктора, члена Наукового товариства імені Шевченка та Національної спілки краєзнавців України Андрія Івана Говери, колекції Владики Теодора та фондової збірки Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Ці речі стали свідками часів підпільного служіння та безстрашної боротьби за віру.
Чудо, що відкриває шлях до канонізації італійської блаженної, визнання мучеництва францисканців, убитих наприкінці XVI ст. у Флориді, та мучеництва швейцарського ченця Згромадження Малих Братів Марії, та проголошення геройської практики чеснот кандидатів на прославу. Такими є перші в 2025 р. декрети Дикастерії у справах святих.
Пратулинські мученики — 13 греко-католицьких мирян села
Пратулин, розстріляних 24 січня 1874 року сотнею царських солдат за відмову
передати сільську церкву православному священику.
У 1996 році, причислені папою Іваном-Павлом ІІ до лику блаженних.
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
Часопис «L`Osservatore Romano» опублікував статтю кард.Раньєро Канталамесси, Чину. Кaпуцин, вислуженого проповідника Папського дому, де він ділиться роздумами про важливість Нікейського Собору для християн різних конфесій та деномінацій. За його словами, цьогорічний ювілей відзначення 1700-ліття Собору в Нікеї спонукає переосмислити основні постулати віри в Ісуса Христа в контексті сучасних викликів для християнства.
Необхідність голосити Божество Христа
На початку чернець-капуцин пригадує причини скликання Собору у Нікеї, пов’язані із вченням Арія, який заперечував, що Христос був Богом. Зокрема, у способі міркування Арій спирався на тогочасну грецьку філософську схему «середнього платонізму», яка включала існування вищого буття, проміжного буття (другий бог, deuteros theos) і створеного буття. «Нікейський собор здійснив катарсис цього міфічного бачення, встановивши єдину горизонтальну лінію на вертикалі буття, яка відокремлює Творця від творіння, рішуче поставивши Слово на місце Творця», – зауважує кардинал Канталамесса, пояснюючи, що Христос, як воплочене між людьми Боже Слово, є істинним Богом.
У своїй проповіді кардинал, насамперед, підкреслив дар молитви, а також місіонерську діяльність блаженного. В цьому контексті кардинал Семерраро зацитував слова Папи Франциска, який навчає, що «мудрість серця полягає саме в тому, щоб вміти поєднати ці два елементи: споглядання і дію». За словами проповідника, блаженний був особливо наділений даром управління та чеснотою розсудливості, яка є найбільш необхідною для тих, хто має обов’язки керівника. Кардинал зазначив, що «ці аспекти життя і духовності нового блаженного Церква пропонує нам до наслідування».
Друге наукове дослідження про священичі родини, здійсне авторкою перша книга - «Габрусевичі. Священича родина». Родини Кравцівих і Габрусевичів рідні по материнській лінії, а їхні діти - це внуки отця Іполита Богачевського поки що тільки від двох дочок, Стефанії та Олени, але вже маємо два Крайових Провідники ОУН: Богдана Кравціва і Івана Габрусевича, ідеологів ОУН, що виховали молоде покоління національної еліти, яку згодом очолив Степан Бандера.
