о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
Часопис «L`Osservatore Romano» опублікував статтю кард.Раньєро Канталамесси, Чину. Кaпуцин, вислуженого проповідника Папського дому, де він ділиться роздумами про важливість Нікейського Собору для християн різних конфесій та деномінацій. За його словами, цьогорічний ювілей відзначення 1700-ліття Собору в Нікеї спонукає переосмислити основні постулати віри в Ісуса Христа в контексті сучасних викликів для християнства.
Необхідність голосити Божество Христа
На початку чернець-капуцин пригадує причини скликання Собору у Нікеї, пов’язані із вченням Арія, який заперечував, що Христос був Богом. Зокрема, у способі міркування Арій спирався на тогочасну грецьку філософську схему «середнього платонізму», яка включала існування вищого буття, проміжного буття (другий бог, deuteros theos) і створеного буття. «Нікейський собор здійснив катарсис цього міфічного бачення, встановивши єдину горизонтальну лінію на вертикалі буття, яка відокремлює Творця від творіння, рішуче поставивши Слово на місце Творця», – зауважує кардинал Канталамесса, пояснюючи, що Христос, як воплочене між людьми Боже Слово, є істинним Богом.
Відзначаючи особливості Собору у Нікеї, автор зазначає, що філософський термін «єдиносущний» (homoousios) не був засобом для примирення віри в божественність Христа з біблійним монотеїзмом. Термін утвердився згодом, у дискусії, ставши «візитною карткою» цього Собору. За словами кардинала, примирення було досягнуто найперше завдяки тому, що Христос є Словом, «що через Нього все сталося (пор. Ів 1,3), і є насамперед «Сином Божим» і, як такий, є «народжений, а не створений» («genitum non factum»). Собор у Нікеї – «це не еллінізація християнства в його найгострішій фазі, а радше її криза та її подолання».
Звертаючись до сьогодення, кардинал Канталамесса стверджує, що в силу своєї догматичної цінності, Нікейський Символ віри вимагає, щоб у кожній культурі та мові Ісус Христос був проголошений Богом, однак не в якомусь похідному значенні, а в найсильнішому значенні, яке слово «Бог» має в цій культурі, без жодного розриву між Христом та Богом, між «Богом» і «божественним», а так як проголошує Собор: «істинний Бог від істинного Бога».
Вказуючи на важливість особи Ісуса Христа, чернець Ордену Братів Менших Капуцинів звертає увагу на три типи діалогу в суспільстві: міжрелігійний діалог, діалог між наукою і вірою та діалог між вірою та розумом. За його словами, не може бути так, що у діалозі між релігіями обговорюються теми миру, бідності, навколишнього середовища, а Ісус Христос є повністю відсутній. Подібно в діалозі між наукою та вірою, який обмежується дискусіями про те, чи мав світ початок і свого творця. «Реванш теорії Великого вибуху над початковим скептицизмом і утвердження теорії постійного розширення Всесвіту зробили вчених менш чутливими до ідеї Бога, а от Ісус Христос і проблема спасіння залишаються поза діалогом про науку і віру», – зауважує вислужений проповідник Папського дому. Зрештою, у діалозі між вірою й розумом розгортається полеміка навколо метафізичних понять, а не навколо історичних та контекстуальних реалій, яким є Христос у своєму воплочені.
Христос – камінь спотикання у боротьбі між вірою та атеїзмом
Аналізуючи типи діалогу, кардинал Канталамесса зазначає, що у них християнство виступає з позиції релігії, яка в історії виявилась слабкою категорією для співвідношення з наукою. «Вольтер, Гегель, Фейєрбах, Маркс, Фройд: всі вони вийшли (або думали, що вийшли) переможцями з цього протистояння. Аж поки не з’явився той, хто зрозумів, що це була піррова перемога, битва проти вітряків, бо ворог, якого треба перемогти, – не релігія, а Ісус Христос!» – пише о. Раньєро, маючи на увазі Фрідріха Ніцше. Філософ чітко розумів, що його мішенню у боротьбі між вірою та атеїзмом є особа і вчення Христа і запропонував замінити Христа фігурою грецького бога Діоніса.
Кардинал Канталамесса зауважує, що спроба Ніцше не залишилася поодинокою, про що свідчить епізод з відкриття минулорічних літніх Олімпійських ігор в Парижі. Йдеться про постановку «Тайної вечері», де організаторам спало на думку поставити на місце Ісуса Діоніса. «Звідусіль критика цієї вистави була зосереджена на символах квір-теорії, які були присутні в сцені. При цьому недостатньо бралося до уваги те, що було чітко зазначено самим режисером постановки, а саме те, що центральним персонажем, який перебуває на передньому плані, є поганський бог Діоніс. Задекларований намір полягав у тому, щоб повернути Олімпіаді її первісний характер поганського свята», – пише вислужений проповідник Папського дому.
За його словами, спроба Ніцше позбутися Христа приховує в собі також позитивний елемент, адже вона викриває гризню, схожу до колотнеч, які влаштовують на війні, щоб відволікти ворога від головного фронту, тобто від центрального питання: «Ким є Христос» (пор. Мт. 16, 15). «Про те, ким є Бог, можна говорити все, що завгодно, але не в тому випадку, коли йдеться про Ісуса Христа. Він не ідея, якою можна маніпулювати як завгодно; Він – реальність “з плоті і крові”. Він наважився сказати (для нас не має значення, чи як жива людина своїми устами, чи як воскреслий устами свого Духа): “Бога, якого ніхто ніколи не бачив: Син Єдинородний, що є Богом і перебуває в Отцевому лоні, той об’явив Його” (пор. Ів. 1, 18). Христос не займає місце “Бога релігії”, лише Він остаточно відкриває її справжнє обличчя», – наголошує Канталамесса.
У цьому контексті автор згадує філософа Еммануїла Канта, який виключив раціональну демонстрацію існування Бога з можливостей «чистого розуму» і доручив це завдання «практичному розуму». За словами о. Раньєро, ми можемо погодитися з Кантом лише за умови, що вважатимемо особу Ісуса Христа – а не «моральний імператив» – справжньою і найсильнішою «практичною причиною» для віри в Бога. Ба більше, християнська віра «випливає з відкриття дару, а не з усвідомлення обов’язку». «Моральний закон у ньому (разом із зоряним небом над ним) наповнювали душу самого Канта все новим і зростаючим захопленням й шануванням. Однак ще не вірою!» – підкреслює чернець-капуцин.
Нікейський собор і Пресвята Трійця
Як зазначає кардинал Канталамесса, Собор у Нікеї досяг більшого результату, ніж передбачалося, оскільки у підсумку він не тільки обґрунтував божественну природу Ісуса Христа, а й визначив саму ідею християнського Бога, знаменуючи перехід від суворого старозавітного монотеїзму до тринітарного монотеїзму. Однак він зауважує, що Собор не ознаменував собою народження віри в Пресвяту Трійцю, а лише став можливістю її усвідомити та догматично сформулювати, оскільки цю віру вже містили в собі хрещальна формула (Мт 28) і апостольський символ віри. Тому після Собору у Нікеї не було необхідності скликати ще один Вселенський собор, щоб визначити догмат про Пресвяту Трійцю, як це зробив для Святого Духа Константинопольський собор у 381 р.
«Божественність Христа і Трійця Бога – це два нероздільні таїнства, двоє дверей, які відкриваються або закриваються разом. Якщо Христос не є Богом, то ким би постала Трійця?» – пише о. Раньєро. Він додає, що думка про те, щоб зробити християнство більш сприйнятливим, винісши за поля Пресвяту Трійцю, це те саме, як вважати, що спортсмен зможе бігати швидше, якщо прибрати з його тіла хребет.
Чернець-капуцин підкреслює, що християнська віра у Пресвяту Трійцю сповідує не числову єдність Бога, а єдність любові, адже Бог є любов’ю (1 Ів 4,8). «Це єдина єдність, яка може моделювати єдність не лише Церкви, а й кожної людської спільноти, починаючи з єдності між чоловіком і жінкою у шлюбі. Це завжди і обов’язково буде єдність у різноманітності, як, власне, і єдність Пресвятої Трійці», – зазначає він.
Стверджувати своїм життям спільну віру
На завершення кардинал Канталамесса зазначає, що Собор у Нікеї має важливі наслідки для християнського екуменізму, який об’єднує всіх тих, хто вірить, що Ісус є Сином Божим, і що Богом є Отець, Син і Святий Дух. «Всі численні історичні, богословські та екуменічні ініціативи, які відбуватимуться з нагоди ювілею Нікейського собору, будуть – для Бога і для Церкви – майже марними, якщо вони не служитимуть тій меті, для якої служила Нікея – підтвердити і, де необхідно, знову пробудити в християнах віру в божественність Христа і в Божу Трійцю», – підсумовує він. За його словами, недостатньо повторити Нікейський Символ віри, необхідно відновити той сплеск віри в божественність Христа, який був тоді.
«Був час, коли Нікейська віра чинив опір, в серці однієї людини, Атанасія Олександрійського; але цього було достатньо, щоб він вистояв і переможно продовжив свій шлях. Навіть сьогодні кілька віруючих, які готові покласти своє життя за цю віру, можуть зробити багато для того, щоб переломити нинішню тенденцію – міркувати про Бога «etsi Christus non daretur» (так, наче Бога не існувало б). Або, що ще гірше, незграбно намагатися замінити Христа Діонісом!» – пише кардинал Канталамесса.
У понеділок, 20 січня 2025 р., Папа Франциск прийняв у Ватикані екуменічну делегацію з Фінляндії, яка прибула до Риму з традиційним паломництвом з нагоди вшанування небесного покровителя цієї скандинавської країни святого Генріха Упсальського.
Ікона надії
Вітаючи представників католицької, лютеранської та православної Церков, Єпископ Риму зауважив, що ми «крокуємо разом як “паломники надії” цим Святим Роком 2025», і на цій «мандрівці віри», за його словами, нас утверджують слова з Послання до Євреїв: «Тримаймося непохитного визнання надії, бо той, хто обіцяв, гідний довіри». «Святий Генріх є, так би мовити, іконою цієї надії, яка знаходить свій надійний і міцний фундамент у Бозі. Як посланець миру, святий Генріх закликає нас ніколи не переставати підносити свої молитви за дорогоцінний, але крихкий дар миру. Ми повинні молитися за мир! Водночас покровитель Фінляндії є символом Богом даної єдності, адже його день пам'яті не перестає об'єднувати християн різних Церков і церковних спільнот у спільному прославленні Господа», – додав Святіший Отець.Партитура віри
Далі Папа відзначив той факт, що це паломництво супроводжують хорові колективи, які «прославляють Триєдиного Бога своїм співом», і це є «прекрасним знаком доксологічного екуменізму». Тримаючись музичної віри, в контексті 1700-річчя Нікейського собору, Наступник святого Петра зазначив, що нікейський Символ віри, який поділяють усі присутні, є «надзвичайною “партитурою” віри», а цією «симфонією віри» є сам Ісус, «втілена Істина, істинний Бог і справжня людина, наш Господь і Спаситель».
«Хто слухає цю “симфонію правди”, не тільки вухами, але й серцем, того торкнеться таїнство Бога, Який наближається до нас, сповнений любові, в Своєму Сині. І на цій вірній любові ґрунтується надія, яка не розчаровує! Ніколи не забувайте цього: надія не розчаровує. Бо “ні смерть, ні життя, ні анголи, ні начальства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше якесь інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любові в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим 8, 38-39)», – мовив Папа, підкреслюючи, що «свідчити цю втілену любов – це наше екуменічне покликання».
Екуменічне паломництво до джерел віри
19-20 січня Католицька та деякі протестантські Церкви вшановують пам’ять св. Генріха, єпископа Упсальського, місіонера на Скандинавському півострові, який загинув мученицькою смертю з рук язичників. Цей святий вважається Небесним покровителем Фінляндії. Щороку, згідно з майже сорокарічною традицією, екуменічна делегація цієї країни, яка об’єднує представників католиків, православних і протестантів, з нагоди літургійного спомину святого Генріха здійснює прощу до Риму, яка збігається з Тижнем молитов за єдність християн.
Джерело https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2025-01/papa-ekumenichne-palomnytstvo-z-finlyandiji.html
Житіє св. Генріха з Упсали
Святий Генріх жив у 12 ст. і став апостолом Фінляндії. Родом з Англії, він працював у Швеції, борючись проти язичництва, хоча, на жаль, ми не знаємо точно, коли він прибув до Скандинавії. У середині 12 ст. він з'являється як єпископ Упсали, де, згідно з місцевою традицією, він урочисто відкрив новий собор, побудований святим Еріком IX, королем Швеції. Пізніше він супроводжував короля в хрестовому поході з метою християнізації Фінляндії та зупинився в цьому регіоні, щоб продовжити розпочату роботу. Розгромивши місцевих вождів, він насильно охрестив їх біля джерела Куппис, поблизу Або. Однак відомостей про його місіонерську діяльність залишилося небагато: за переказами, він дійшов до села Ілістаро, що в районі Кумо, де й сьогодні збереглися руїни будинку, в якому проповідував святий єпископ.
Генрі був убитий першої зими після прибуття до Фінляндії рукою мешканця на ім'я Лаллі, якому він наклав покаяння за попереднє вбивство. Вбивство сталося в болоті Кьюло, і, згідно з легендою, Лаллі також відірвав великий палець єпископа, на якому був пастирський перстень, на якому була вигравірувана його печатка. Навесні палець із перснем був знайдений на шматку плаваючої крижини, і до сліпого відразу ж повернувся зір, потерши очі реліквією. Капітул собору Або у Фінляндії прийняв і досі зберігає зображення безіменного пальця як свою особливу печатку.
Кажуть, що Генріх заздалегідь передбачив свою смерть і дав вказівки товаришам, щоб його тіло було запряжено в пару волів і що б там, де вони випадково його затягнуть, його слід поховати та побудувати церкву. Це сталося в Нуї, але пізніше його останки помістили в дорогоцінний релікварій і перенесли до нового собору Або. Під час російської окупації Фінляндії цар Петро I наказав відправити релікварій до Росії в 1720 р., і відтоді він зник безвісти. Його первісна гробниця в церкві Нуї продовжувала вважатися священним місцем, настільки, що через століття там було споруджено пам’ятник із зображенням святого та деякими сценами з його життя.
Офіційно здається, що Генріх Уппсальський ніколи не був канонізований, але титул «святий» здавна ставився перед його іменем. Його закликали як особливого захисника Фінляндії, свята 20 січня та 18 червня були присвячені йому, а його статуї були розміщено в багатьох фінських і шведських церквах. Сьогодні християнство у Фінляндії розділене між католицизмом, лютеранством і православ’ям, але з деякого часу стало звичаєм, що кожного року 20 січня, свято, яке за провидінням припадає на Тиждень молитов за єдність християн, екуменічна делегація з Фінляндії їде відвідати єпископа Риму.
Джерело - https://www.santiebeati.it/dettaglio/38360 о. Фабіо Ардуіно
Немає коментарів:
Дописати коментар