В готелі «Москва», у столиці СРСР, 4 лютого 1963 року ієромонах Василій Величковський ЗНІ одержав із рук Патріарха Йосифа Сліпого єпископську хіротонію і фактично очолив Греко-католицьку церкву в Україні. Ця подія стала відчайдушною спробою зберегти архиєрейське спадкоємство в УГКЦ – і вона увінчалася успіхом.
Місія неможлива
Наприкінці 1950-х єпископська ієрархія підпільної
Греко-католицької церкви в Україні опиняється під загрозою повного зникнення.
Церква, що вже понад десять років попри жорстокі репресії не припиняла таємного
служіння, втрачає єпископа Миколая Чарнецького, а Глава Церкви, митрополит
Йосиф Сліпий, перебуває на засланні.
На практиці здійснити нову хіротонію неможливо. За
священниками, монахами та монахинями, і навіть за активними мирянами УГКЦ
стежать спецслужби: будь-які контакти, участь у богослужіннях, розповсюдження
друкованих матеріалів загрожує серйозними наслідками – обмеженням громадянських
прав, штрафами, звільненням з роботи, арештом, або ж фізичною розправою.
Однак у 1959 році сталося справжнє чудо: катакомбна Церква
отримала єпископа, і сталося це, з людського погляду, за неймовірних обставин,
майже на Красній площі, за дві хвилини від Кремля.
Перше чудо
Ніби у паралельному світі, того ж 1959 року починається
підготовка до XXI Вселенського собору Католицької церкви, який скликав Папа
Іван ХХІІІ. Цей Собор, відомий під назвою ІІ Ватиканського, розпочинається у 1962 році; участь у ньому беруть тисячі
єпископів з цілого світу. Отож Папа звертається до очільника СРСР Нікіти Хрущова
з проханням звільнити митрополита Йосифа Сліпого для участі у Соборі. Прохання
понтифіка виконали: владику Йосифа вирішили звільнити і відправити за кордон.
1963 рік. По дорозі до Рима митрополита Йосифа затримують на
три дні в Москві та селять в готелі з такою ж назвою в самому центрі радянської
столиці. Митрополит використовує можливість і телеграмами викликає сюди трьох
кандидатів у єпископство, серед яких і о. Василій Величковський. Його мета – зберегти
архиєрейську ієрархію в Україні.
«Та голова вже під мітрою»
Задум Патріарха Йосифа став справжньою «спецоперацією». Про
неї нам відомо зі спогадів сучасників владики Василія, зокрема сестер-монахинь,
яким він особисто переповів подробиці цієї унікальної події. Варто зазначити,
що ці згадки зібрані в книзі спогадів про блаженного священномученика, яку
можна придбати у його львівській квартирі-музеї на площі Соборній.
«Кир Йосиф, щоб не залишити свою Церкву без глави, висилає
три телеграми до трьох священників в Україну, одну із них – до отця Василія
Величковського. Він просить, щоб вони прибули до Москви, вказавши адресу
готелю, де він зупинився. Два інші священники не поїхали, причини я не знаю, тільки
о. Величковський поїхав на зустріч із Блаженнішим Йосифом. В готелі Кир Йосиф
висвячує його таємно в своєму готельному номері на єпископа і він стає єдиним
на той час єпископом. Блаженнішого Кир Йосифа вивозять до Риму, а підпільною
Церквою керує владика Величковський».
«Коли о. Василій приїхав до нас до Тернополя після
повернення з Москви, то с. Арета сказала мені: “Знаєте, сестричко, та голова
вже під мітрою, він вже єпископ”. Після Служби Божої всі обідали, а я почала
випитувати в о. Величковського: “Прошу отця, як там було? Де поїхав владика
Сліпий?” А він каже: “Ти так мене випитуєш, як КГБ”, але розказав, як вони
правили Службу Божу в кімнаті в готелі, як Сліпий його там висвятив», — згадує
сестра Йосифа Савка ЧСВВ.
Єпископська хіротонія владики Василія відбулася 4 лютого
1963 року, на той час йому йшов шістдесятий рік. Сталося це ще й тому, що отець
Василь, не знаючи достеменно про причини виклику Блаженнішого, виявив послух та
ревність і миттєво відгукнувся на його заклик: приїхав до Москви і в номері
однойменного готелю, просто навпроти Кремля, був хіротонізований і призначений
місцеблюстителем Греко-католицької церкви в Україні.
Зворушливим свідченням поділилася сестра Миколая Пандрак зі
Згромадження сестер милосердя святого Вінкентія, яка допомагала о. Василю в
побуті в квартирі на тодішній площі Возз’єднання у Львові, де він мешкав.
«Одного разу о. Величковський прийшов веселий, а я прибирала
в хаті і подумала, що могло статися, що отець все приходить понурий,
заклопотаний, а тут – веселий. Він почав збиратися, і каже: “Сестро, молися!
Якщо хтось прийде до мене, то скажете, що я буду через два дні. Я їду до
Москви. Йосип Сліпий вже є, або скоро буде в Москві. Я їду до нього. Молися,
сестро, щоб наша Церква вже повстала”. Коли отець повернувся, я якраз була в
нього в хаті і бачила, що він привіз просту паличку саморобну для ходьби, трохи
зігнуту зверху і сказав до мене: “Сестро, вгадай, що то є”. Я розуміла, що
отець не просто так поїхав до Патріарха Сліпого і запитала: “То ваш новий
жезл?” Він тоді каже до мене: “Сестро, як ти знаєш? То ж на вигляд звичайна
палиця” – “Якщо ви зустрілися з Митрополитом Сліпим, то вже є надія для нашої
Церкви. Я думаю, що Господь Бог вже в кінці кінців виведе нас з неволі”. Сліпий
привіз ту паличку з собою з заслання і передав владиці Величковському, як знак
його влади. Ми раділи, що вже сходить сонечко свободи і скоро вже закінчаться
ті страшні часи».
Справді, єпископським жезлом стала звичайна палиця, яку
згодом переховували, а пізніше передали до музею владики Василія у Вінніпезі,
де він похований.
Попри умови постійного стеження «спецоперація» відбулася
успішно. Щоправда, і сам митрополит Сліпий вжив для цього особливих заходів.
Сестра Миколая згадує:
«Владика був дуже піднесений і розказував мені: “Сестро,
коли ми зустрілися, то нашій радості не було меж. Блаженнійший був голодний і
спитав мене: “Василю, ти не маєш куска хліба коло себе?”, а я аж розплакався з
жалю, бо я не мав нічого і кажу: “Я не встиг нічого взяти з дому, лише
переодівся і поїхав”. Хоч йому давали їсти в готельному ресторані, але він з
обережності не їв. Владика Величковський потім купив якісь харчі для
Митрополита Йосифа, бо мав гроші, але, коли згадував про це, то завжди плакав і
казав: “Він мене просив хліба, а я не мав”».
Місію виконано
Після повернення до Львова новопоставлений єпископ продовжує
своє душпастирське служіння: його осідком і катедрою підпільної Церкви стає все
та ж однокімнатна квартира під номером 3 на площі Возз’єднання, 11. Знову ж
таки – в центрі радянського Львова, під пильним оком КДБ. Однак сюди приходять
на сповідь, розмову і молитву багато людей, відбуваються церковні Таїнства.
Також тут підпільно друкують молитовники, образки й календарі, а єпископ
Василій пише книгу «Історія чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі»,
за яку в 1969 році буде вдруге заарештований та відданий під суд.
Та до того часу владика Василій висвятив понад 40 підпільних
священників, а 2 липня 1964 року уділив єпископську хіротонію отцю Володимирові
Стернюку. Саме на його плечі пізніше і до виходу з підпілля лягли обов’язки
місцеблюстителя УГКЦ. На початку 1972 року, після трьох років катувань в
Комунарській (Алчевській) в’язниці, владику Василія Величковського вислали з
СРСР. Таким чином задум Патріарха Йосифа і Того, Хто допоміг здійснити цю
«спецоперацію», здійснився: ієрархія розіп’ятої Церкви вистояла під тиском
радянської системи, що зрештою дозволило УГКЦ блискавично та громогласно
відродитися ще напередодні проголошення Незалежності України.
Зустріч у Москві 4 лютого 1963 року стала одним з
найвизначніших моментів у історії не лише УГКЦ, але й України – безпрецедентною
і практично неможливою святою авантюрою, яка увінчалася успіхом цілої Церкви.
«Зараз я розумію, якби владика Величковський не поїхав на
зустріч в Москву із Блаженнішим Йосифом, не було б підпільної Церкви, не було б
монастирів і я не стала б монахинею! Які чудні Божі діла!», — згадує сестра
Модеста Сеник.
Дізнатися більше про життя і духовну спадщину блаженного
священномученика Василія ви можете у його львівській оселі за адресою: пл.
Соборна, 11, квартира 3. Відвідати її можна з вівторка по суботу з 10:00 до
16:00, а у неділю – з 13:00 до 16:00. Тут часто відбуваються цікаві зустрічі, а
працівники музею в будь-який час готові розказати вам подробиці історії владики
Василія, показати його особисті речі та артефакти підпільної УГКЦ. В музеї
можна придбати книги про священномученика та його праці, а також отримати
олійку, освячену на мощах блаженного, та реліквії ісповідника віри.
Джерело: Духовна велич Львова
Немає коментарів:
Дописати коментар