вівторок, 9 березня 2021 р.

75 річниця початку Голготи УГКЦ в СРСР

8-10 березня 1946 р. відбувся збір греко-католицького духовенства під проводом Ініціативної групи Г. Костельника, М. Мельника і Г. Пельвецького, які уже фактично перейшли в клир РПЦ МП. Цей збір організували і курували працівники органів НКВС Г.  Карін Даниленко, Савченко, Г. Карпов, які здійснювали план по ліквідації
УГКЦ. Греко-Католицька церква в СРСР розглядалася як «ворожий агент»  держави Ватикан, тому переслідування були  неминучими. Свідомий долі Церкви Кир Андрей Шептицький ще 22 грудня 1939 р. єпископом-наступником на митрополичому престолі у Львові поставляє Кир Йосифа Сліпого, якого рукоположив разом з єп. Микитою Будкою і єп. Миколаєм Чарнецьким та вручив дерев’яний посох Кир Йосифа Боцяна, єп. Луцького. Кир Йосиф згадував цей момент: «Сприйняв я це як поклик таємного голосу Божого, що словами Христа кликав Іди за мною, бо в час гоніння свячення не є честю, а тягарем»[1]. Спецслужби НКВС вже через тиждень 30 грудня 1939 р. розпочали збирати інформацію про діяльність УГКЦ відкривши агентурну справу "Ходячиє", яка стала первинною у агентурній розробці  «Рифи», яку провадили органи НКВС у СРСР з перервами від 1939 по 1964 р. щодо духовенства УГКЦ наслідком якої були репресії, очорнення і делегітимізація УГКЦ в СРСР.

 Кир Андрей у 1939-43 р. провів 5 архиєпархіальних соборів скріплюючи духовенство у вірі, а його наступник Кир Йосиф Сліпий у 1940 р приготував практичні вказівки Сучасні правила душпастирства, дороговказ духовенству щодо душпастирства у час

гонінь Церкви, а саме: «… А лучше надіятись на Бога, ніж на людей. (Пс.117). … Св. Дух – це третя особа Божа Пресвятої Трійці. Він той сам Бог, що Отець і Син… він має ту саму Ббожу  суть і природу – словом, те саме Божество, що і дві перші особи…. Коли загрожували Церкві вороги, а перед усім єретики голошенням ложної віри, Святий Дух висказував устами зібраних єпископів … науку правдивої віри і додавав силу до її проповідування вірним. … Продовж 20-ти століть від самого існування церкви виводив він її  своїми тернами не раз  із найжахливіших нещасть і  упадків. Він надавав раду, а за радою і поміч. Св. Дух подасть подасть і нашій церкві, обезсиленій воєнними страхіттями  та повоєнними лихоліттями, світло і силу, усуне всі упередження до неї, які  ви двигають сьогодні вороги, та їх самих просвітить Божою правдою. … Прийміть, дорогі,  це слово поучення і потіхи, як і я сам, пишучи його находив полегшу горю…, коли знаходився  серед безупинних погроз, позбавлення здоров’я і утрати життя». 

Кир Йосиф перестерігав перед лжедушпастирями і вказував на Святого Духа як провідника Церкви: «Коли загрожували Церкві вороги, а перед усім єретики голошенням ложної віри, Святий Дух висказував устами зібраних єпископів … науку правдивої віри і додавав силу до її проповідування вірним. …Продовж 20-ти століть від самого існування церкви виводив він її  своїми тернами не раз  із найжахливіших нещасть і  упадків». «Правила» були вказівкою для «опірних» отців» щодо душпастирства в умовах переслідування, а для влади стало причиною його першого арешту 11 квітня 1945 р. Сьогодні ми знаємо що органи НКВС вже 30 грудня 1939 р. розпочали агентурну справу «Ходячиє» яку завели для нагляду за 180 душпастирями і вірними УГКЦ діяльність яких органи НКВС розцінювали, як антирадянські. У справі агентурної розробки після Кир Андрея і архимадрита Климентія Шептицького, Кир Йосиф третій у списку, як архієпископ Униатской Церкви з правом наследства[2]. Матеріали лише агентурної справи по УГКЦ у ГДА СБУ об’єднанні під назвою «Рифи» були розсекречені у 2010 р.

За даними  агентури за березень 1940 року, у структурі УГКЦ діють угрупування монахів, серед яких першими йдуть Василіани: «В галицьких монастирях василіани виховують молоде покоління монахів, і звідси вже відправляють їх на уряди в різні країни. Василіани є добрими агітаторами, там де вони мають церкви, мають великий вплив на населення. Зокрема, при василіанських церквах в різних містах організовують церковні братства… Василіани вели значну видавницьку діяльність. Вони, наприклад, видавали популярні релігійні місячники, котрі розповсюджувався в кілька тисячних екземплярах. В Галичині, на відмінну від інших українських видань, релігійні місячники мали в кілька раз більший тираж»[3]. Серед переліку впливових ченців знаходимо прізвище свщмуч. Северіяна: «Бараник – ігумен «Василіян» в Дрогобичі. Має вплив на населення Дрогобицького району і приймає активну участь в праці українських організацій»[4]. І радянська окупація Галичині завершилась у червні 1941 р. нападом нацистів на СРСР.

Більшовики перед відступом вдалися до масових страт української інтелігенції та духовенства. Свщмуч. Климентій Шептицький у листі 7 липня 1941 р. до брата Станіслава пише: «Точної кількості не можна було констатувати – бо трупи по підвалах, у викопаних ямах лежали купами по декілька метрів, а це спека, все розкладалося так, що санітарна служба мусила там, де вони лежали, їх замуровувати. Тисячі жертв у Бригідках, у в’язниці на Замарстинові, в давній жандармерії на вулиці Сапіги і Лонцького, в Інвалідах – також жінки і діти – 9/10 із них становили українці. З провінції також надходять жахливі звістки: в Стрию винищених близько 560, в Дубні, Луцьку – більш як півтори тисячі, багато наших священиків; у Дрогобичі цілий монастир Василіан…»[5]. Як знаємо, з монахів василіан у Дрогобичі у 1941 р. були закатовані свщмуч. Северіян Бараник і свщмуч. Яким Сеньківський. Свідчення про кількість закатованих та арештований у Львівській архиєпархії збирав Кир Андрей Шептицький, а опубліковані о. Романом Луканем, ЧСВВ у журналі «Місіонар» за вересень-жовтень 1941 р. налічує 40 священиків і монахів Львівської архиєпархії, у березні квітні 1942 перелічує 23 душпастирів Перемиської єпархії, а у червні 1942 вказує 12 репресований отців Станіславівської єпархії. Масові екзекуції, терор доказ безсилля влади у її спробі насадження ідей комунізму українському суспільству так і іспит на громадянську і християнську зрілість вірних і духовенства.

 Оскільки владі не вдалося ліквідувати греко-католицьку Церкву, віднова ієрархічних структур РПЦ  у 1943 р. створювала  політичний імідж СРСР, як країни у якій панує свобода віровизнання. Справжньою потребою віднови РПЦ історик Майнер вважає потребу реассиміляції громадян західних областей України, де домінувала УГКЦ. Зрештою план ліквідації підтверджує агентурна справа «Ходячие», яку НКВС у Львові відкрила 31 грудня 1939 р. по 14 ієрархам УГКЦ, включно з Кир Андреєм, Кир Никитою Будка, Кир Іваном Бучко, Кир Миколаєм Чарнецьким і Кир Йосифом Сліпим(!)[6]. У СРСР процес атеїзації та терору суспільства дозволяв закрити більшість церков, у Зах. Україні релігійна політика передбачала возз’єднання РПЦ з УГКЦ, для приборкання непідконтрольної державі Церкви. Свідомий долі Церкви після смерті Кир Андрея провід Церкви переймає Кир Йосиф Сліпий, його Правила сучасного душпастриства стають вказівкою душпастирям. 

У березні 1945 р. Кир Йосиф звертається з пастирським листом у часі Великого Посту: «Не раз теж і в Католицькій церкві накладали вірні піст собі самі, щоби переблагати Бога і щоб спинити Божі кари. Тай нині теж маємо дорогі браття і сестри, причину щоб постити і молити Господа за відвернення від війни і всіх нещасть, які на наш нарід спали. Треба відказати собі і їди і напоїв горячих і забав і розвеселень, а постом і покутою приготовитися до доброї сповіди, щоб відвернути Божий гнів і кари. На кінець християнський піст, то жертва Богові. Христос приніс себе цілого в жертву Отцю Небесному на Тайній Вечері. Терпів бичування, терневий вінок і хресну дорогу на Голготу і люту смерть. Вірні теж мають приносити свої тіла Богові в жертву… А ту жертву кожен з нас приносить тоді, коли поконує свої змислові пристрасти і умертвляє себе постом. Тоді коли постить він лучиться з терпіннями Христа і складає живу жертву із себе»[7].

Не відомо чи це послання Кир Йосифа почули вірні, адже влада намагалась очистити свідомість «радянської людини» від «релігійних забобон», а боротьбу з релігією кваліфікувала, як порушення статті 54 Крим. Кодексу УРСР, яка стосується контрреволюції, а зокрема зради Батьківщини. Так у межах чинного законодавства, яке гарантувало свободу віросповідування проводилася боротьба з «антирадянською агітацією» духовенства. Влада розглядала Церкву як інструмент домінування свідомості віруючих і у політиці Сталіна після 1943 р. РПЦ відводилося місце «релігійного управління» підконтрольного органам КГБ тому після окупації Галичини 1944 р. коли ієрархи УГКЦ на чолі з Кир Йосифом Сліпим відмовилися йти цим шляхом, органи НКВС «запустили» план «возз’єднання» з РПЦ, духовенство, яке чинило опір було репресоване. Політику поступової ліквідації церкви очолював НКВС у співпраці з Управлінням у справах культів та РПЦ. Комітет у справах культів виконував роль аналітичного центру репресивної системи. Збирав інформацію про місця проживання та працю греко-католицького духовенства, слідкував за їх душпастирською працею та зв’язками з ієрархією в СРСР та закордоном. Комітет співпрацював з управлінням НКВС, з 216 делегатів Собору 142 учасники були завербовані і під пильниим наглядом НКВС.
10 березня 1946 у храмі св. Юра  Президії собору вручили ікони Божої Матері Києво-Печерської лаври, що засвідчувало возз'єднання УГКЦ з РПЦ. Приймаючи цей дар з рук екзарха України, о. Г.Костельник промовив: "Ікона на століття буде живим свідком того, що наше возз'єднання з православ'ям є найбільшим торжеством не тільки України, але і всієї Русі після возз'єднання усіх наших земель завдяки героїчним перемогам Радянського Союзу". Під час богослужіння в храмі св. Юра, яке здійснив митрополит Іоанн (Соколов), із проповіддю, присвяченою возз'єднанню церков, виступив владика Макарій (Оксіюк). Завершуючи собор, православні ієрархи

благословляли віруючих з балкона митрополичих палат. Так можна сказати "молитовно" відбувся завершальний етап спецоперації НКВС, однак більша частина духовенства і численні вірні вибрали шлях вірності Апостольському Престолу і власній Церкві і так розпочалася доба Катакомбної Церкви в СРСР.
Церква у Катакомбах вистояла і кровю мучеників ствердилася у Правді, поширилася в СРСР і відродилася і ще в СРСР і 1 грудня 1989 р.  влада дозволила реєструвати греко-католицькі громади. Наш борг вдячності належить тим душпастирям і вірним, які життя віддали за вірність Христу.
Інститут Історії Церкви приготував презентацію - http://ugcc.ua/video/n%D1%96chogo_taiemnogo_shcho_b_ne_stalo_yavnim_u_kiiev%D1%96_v%D1%96dkrili_vistavku_do_75i_r%D1%96chnits%D1%96_lv%D1%96vskogo_psevdosoboru_92535.html

[1] Cyrille Korolevskij, Métropolite André Szeptyckyj, 1865-1944, Rome 1964, с. 356.

[2] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113 т. 19, агентурна справа Рифи, арк. 3.

[3] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113  агентурна справа Рифи, Звіт Целевича від 7 березня 1940 р., арк. 85-88.

[4] ГДА СБУ у Києві, ф. 16, Спр. С – 9113  агентурна справа Рифи, Звіт Целевича від 7 березня 1940 р., арк.. 88

[5] Терещук Галина, Невідомі листи архімандрита Климентія Шептицького – знахідка для дослідників, http://www.radiosvoboda.org/a/28146750.html  1.12.2016 р.

[6] ГДА СБУ, ф. 65, агентурно-оперативна розробка «Рифи» С-9113, том. 11, с. 10.

[7] ЦДІАЛ, Ф. 201 Оп. 1 р, Спр. 6 Пастирський лист Кир Йосифа Сліпого на Великий Піст, арк. 9.

Немає коментарів:

Дописати коментар