четвер, 18 березня 2021 р.

Арешт о. Йосифа Осташевського - душпастиря Підберізців

Слуга Божий Йосиф Осташевський, народився 1889 році. Його дружина п. Теофіля Лискун, була вчителькою. В сім'ї, крім дочки Марії було три молодші брати. Як згадує його дочка Марія висвятився
отець Йосиф у 1916 р. і був сотрудником в селі Завидовичі у отця Харламповича, який жив при своїй доньці, так як був вже зовсім хворий. Батько вів  парохію сам років чотири і після того дістав парохію окрему у селі Курники Яворівського району, де зараз полігон. Там було дуже село забите, малокультурне, був тільки вчитель, поляк; люди жили серед лісів, серед пісків, дуже були бідні. Там був у 1923 році ураган, а до того церква їхня була побудована 1650-х років, дерев'яна і страшенно протікала. Як той ураган повалив багато моргів ліса громадського, то, щоб того ліса не розікрали, батько заключив з Союзом повітовим кооператив таку угоду, що вони купують той ліс і за той ліс дають матеріали на будову церкви. Дійсно, церква там була збудована, велика, досить гарна церква, дуже багато положено було труду, дуже тяжко було, але на кінець увінчалося, але батько вже був хворий і вже був у селі малім, Підберізцях, коло Львова. Приїздили люди, возили його на посвячення тої церкви і з тріумфом везли його через цілі Курники до Стари
ч, де була станція залізно-дорожна, ціле село їхало і йшло за ним, як його прощали там, вивозили після того, як він від'їздив додому.  Багато працював в Підберізцях. Так як село було мале, працював він багато над проповідями, над рефератами. Тут його використовували, його дар проповідника і то, що він добре промовляв, всі: "Просвіта" і у Львові всякі організації. Читав реферати на святі "Української Молоді Христові", на всяких з'їздах – всюди він промовляв і читав свої доклади. Співпрацював також, вже при німцях, у Духовній семінарії. До того вів реколекції для священиків, для академічної молоді, використовували його яко такого проповідника всюди. Проповідував і на відпустах, і в церквах.  Митрополит Андрей Шептицький бачив невтомну працю, «повну вірність св. вселенській Церкві та несхитну синівську відданість» цього ревного священика й у 25-ту річницю священства, 1941р., надає о. Осташевському право носити т. зв. «крилошанські відзнаки: фіолетовий колпак і пояс». У 1943 р. о.Йосифа  призначено професором Богословської Академії у Львові, де він став викладачем педагогіки й катехитики. 

Отець Осташевський мав авторитетних приятелів єпископа Іван Бучко, з яким часто і радо стрічались; знався з о.Гавриїлом Костельником, який теж був добрим проповідником, і не раз їм доводилось проповідувати разом. Приятелював з о. ректором Йосифом Сліпим, з яким товаришував ще з часів навчання в гімназії. Ректор о. Йосиф Сліпий ніколи не поривав приязні з о.Осташевським. А цей, хоч був на два роки віком старший, поважав о. Йосифа Сліпого і слухав його як ректора. Доволі часто отець-ректор приїжджав до Підберізець, особливо традиційними були його приїзди на другий день Різдвяних свят, в день св. Йосифа. Згодом у подячному слові Кардинал Кир Йосиф (Сліпий) згадує о.Йосифа Осташевського, як такого, що особливо був прихильним та мав позитивний вплив на формування його особистості.

Слуга Божий о.Йосиф є зразковим і як душпастир. Вража
ючою є його знання з парохією, а також організація ним пасторальної праці в Підберізцях. У статті про с.Підберізці у часописі „Мета“ у 1933 р. о. Осташевський розповідає про участь парохіян в організаціях що діяли в селі — Братство Найсв. Тайн і Апостольство молитви; читальня „Просвіти“, при якій діють мистецька, освітня, господарська та жіноча секції; кружок „Рідна Школа“; „Луг“; ремісниче товариство „Зоря“; споживча кооператив „Єдність“; „Добробут“; кружок „Сільського господаря“ та „Союз Українок“. Таку рясну діяльність підберізчан редакція „Мети“ завдячує доброму парохові й активному громадянину о.Осташевському.

З приходом радянських війсь розпочалася особиста Голгота о. Йосифа адже крок за кроком влада почала контролювати а згодом обмежувати діяльність духовенства. Працював викладачем ЛБА о. Йосиф до квітня 1945 р., коли радянські війська арештували о. ректора Й. Сліпого і визначних душпастирів Галичини в рамках репресивної праці по ліквідації УГКЦ органами НКВД по плану Г. Карпова.

 18 березня 1946 р. у Львові влада видала постанову на арешт Осташевского Иосифа Антоновича, 1889 года рождения уродж. Бродского р-на, Львов. Обл., имея святи с подпольем ОУН, оказывал помощь в боротьбе за создание «самостийной» Украины с буржуазно-националистическими формами управления. Укрывал у себя на квартире одного из членов центрального «провода» ОУН и принимал его связных из оуновского подполья. Своих синовей добровольно отправил  в дивизию «СС-Галичина» для боротьбы против Красной армии. ОСТАШЕВСКИЙ в антисоветской деятельности.

У рамках протоколів допиту його кримінальної справи П – 31472 з ДАЛО дізнаємось що йому інкримінували приготування антирадянських тез на Архиєпархіальних соборах у Львові. Отець мусів звернути увагу слідчого що участь він у Соборах приймав, як декан з уряду, але текст постанов напрацьовували Синодальні комісії а їх виконання мало обовязковий характер для усіх душпастирів: "Да, действительно как декан я соборы что проводились в резиденции Юра митрополита Шептицкого, по четвергам каждой недели посещал, но редко. И участие в совместных посланиях и воззваниях к верующим – я не принимал. Это делали Комисии что были при Соборе. Они на своих заседаниях готовили материалы которые проходили через Шептицкого. А потом эти материалы Шептицкий докладывал на Соборе, где они принимались и утверждались. Членом комиссии я никогда не был. Все воззвания, послания к верующим и духовенству, выработанные и принятые Собором Львовской епархии, помещались в журнале «Архиепархиальные ведомости» с которым я был хорошо знаком и всегда был в курсе работы Собора. Каждое послание, воззвание указание консистории и митрополита ШептицкогоАндрея

священники  а также деканы, в том числе и я обязаны были выполнять, какой бы характер они не носили".     

Допити о. Йосифа Осташевського тривали з квітня по липень 1946 р. слідчі випитували усе про його зв'язки зокрема йому інкримінували зв'язок з Василіянами і вимагали розповісти кого він приймав у парохії про що він знаючи що ця інформація нікому не пошкодить розповів на допиті 29 червня: "В 1936 г. ко мне в с. Подберезцы приезжал монах  священник Ордена Василиан (Юліан) Манько. Он жыл у меня в доме три дня. И за эти три дня ежедневно два раза читал в церкви проповеди-реколекции. Это было перед Пасхой. Одновременно же был исповедовал верующих. В 1942 г. за период немецкой оккупации ко мне в дом проездом ыз г. Золочева заезджал священник монах Золочевского монастыря Шуплат".

У липні 1946 слідчі випитували його про участь в Католицькій Акції мирянській організації вірних про що він розповів що вірні мають повне право на участь в будь яких законних організаціях визнаних державою: "Католическая Акция была организация  по инициативе Пия ХІ, она была международной организация. Украинский Католический Союз организован митрополитом Униатской Церкви последняя не являлась международной, а была только распостранена на територии Львовской епархии. Необходимость создания вишеназваных организаций вызывались тем обстоятельством что к 30-м годам идеи коммунизма, а вместе с тем антисемистические идеи стали все глубже проникать в европейские государства и следовательно шатать устои католической веры. В г. Львов президентом Католической Акции являлся доктор Дзерович, по специальности врач. Украинским Католическим Союзом в г. Львов руководил Модест Каратницкий, по специальности юрист. Католическая Акция с первых дней организации стала издавать ежемесячный журнал Католическая Акция, кто был редактором этого журнала я не знаю. УКС выпускал газеты под названием «Мета», и «Христос наша сила», последняя предназначалась для народа, а первая главным образом для интелигенции. Редактором «Меты» был Петр Козицкий, а «Христос наша сила» Годунько Йосиф". 

Для допитів і пошуку в чому отця Йосифа звинуватити влада залучала також вірян як от Заруму Степана якого звинувачували у діяльності як ОУНівця, але й ого свідчення не дали слідчим підстави для звинувачень. Але є переконливим свідченням його вірності Католицькій Церкві: "Осташевский мне лично сказал: «Я тридцать лет своему укр. Народу проповедываю униатское вероисповедание, а сегодня меня заставляют проповедывать православную веру – этого я делать никогда не буду. Умру тем кем я родился». В отношении воспитания молодежи в нац. Духе со стороны священника Осташевского мне ничего неизвесно, за исключением того что при церкви селя Подберезцы есть организация под названием «Церковное братство» эта организация существует давно и ее задачи мне кажется чисто религиозные в год несколько раз их собирает священник, проводит с ними сборы, но по чисто религ. Вопросам, поэтому я не думаю и также не знаю, чтобы Осташевский использовал «Духовное братство» в целях а/совецких и воспитывал молодежь в националистическом духе. Антисоветских молебнов со стороны священика Осташевского, я также не знаю".

  Однак все ж таки НКВДсти звинуватили о. Йосифа у антирадянщині і засудили на позбавлення волі. Оскільки він уже був старшою людиною а здоровя його підірвало увазнення помер він у тюрмі м. Харків 2 жовтня 1948 р. але його ісповідь віри стійкість і людяність о. Йосифа залишається у серцях вірних які пам'ятали про його стійкість у вірі.

Детальніше  про о. Йосифа у розділі - Життєписи Слуг Божих.

о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ



Немає коментарів:

Дописати коментар