середа, 23 лютого 2022 р.

За молитвами до Слуги Божого о. Йосифа ваcиліянина

 

Сьогодні минає 111 років від дня народження Слуги Божого о. Йосифа Завадяка і у цей час випробувань пропонуємо звертатись у молитві за його посередництвом. А життєвий шлях розпочав у хрещенні Василь у селянській родині у селі Новоселиця, повіт Міжгірря на Закарпатті. У 1927 р. вступив до Чину св. Василія Великого, у 1937 р. рукоположений в єреї. Був ігуменом Боронявського монастиря. Після закриття монастиря та заборони здійснювати священичі обов’язки - служив підпільно. Арештований і жив у таборах на засланні у Воркуті де душпастирював в 1950-1956 роках. Після повернення продовжив служіння вірним. Вбито отця Йосифа 4 грудня 1958 року: він був смертельно травмований в організованому владою ДТП помер у лікарні.

...Удосвіта о. Йосиф, ігумен Боронявського монастиря, поспішав до греко-католицької громади ближнього села. В цей же час брати-ченці ранковою молитвою розпочинали новий день. Повернувшись за кілька годин, священик потрапив у зовсім іншу дійсність. Обитель спорожніла, скрізь хазяйнували радянські зайди, підбираючи все, що їм до вподоби. На очі ігумена, якого всі знали як людину із крицевою волею, набігли сльози. Немов дитина, плакав під монастирськими стінами...

Майбутній мученик зростав у побожній багатодітній селянській родині, де діяла справжня домашня церква: щодня, ввечері і зранку, всі десятеро дітей разом із батьками збиралися на спіль­ну молитву. І дух тут панував особливий - мирний, світлий. Оця впаяна з малих літ у дитяче серце любов до Бога, звичка все в житті віддавати у Його руки - і добре, і важке - поєдналася в малому Василеві зі жвавим розумом та запалом до науки. Тому його єди­ного з-поміж усіх дітей батьки віддали здобувати освіту

Хлопець закінчив гімназію у Хусті. Поміж тим, у молодому сер­ці визріло покликання до чернечого стану, і хлопець вступає до монастиря отців василіян на Чернечій горі у Мукачеві. Склавши у 1929 році перші обітниці, він розпочинає свою богословську формацію у василіянських монастирях Лаврова, Добромиля, Кристинополя. У 1937 році складає вічні обіти й висвячується у священичий сан. Це були непрості для Закарпаття 40-ві, коли край опинився у складі Угорщини й до того ж наближалася радян­ська окупація. Із нестабільною політичною і релігійною ситуацією були пов’язані його часті переведення у різні монастирі. Отець ва- силіянин одразу ж проявляє себе як добрий проповідник і сми­ренний чернець.

У 1941-1942 роках отець Йосиф разом з іншими греко- католицькими священнослужителями відбуває заслання у Руму­нії, щоправда, воно не було тривалим і виснажливим. Після по­вернення отець Завадяк приймає посаду економа у Боронявському монастирі. Тоді стає яскраво помітним і відчутним у реальному житті ще один хист отця Завадяка, господарський: в обителі на­стають стабільніші, ніж досі, часи, село потрохи розвивається. Зарадний отець василіянин вчить ченців та селян розумно госпо­дарювати на землі. А коли Друга світова війна принесла у село не­впевненість і нужду, отець Йосиф став тим, хто завжди міг роз­радити й заспокоїти засмучене серце і пригаслий дух. Він завжди чітко розставляв пріоритети і робив саме те, чого вимагала від нього конкретна хвилина.

У 1947 році отця Йосифа призначено ігуменом Боронявського монастиря. Та недовгим виявилося його служіння на цій посаді. Уже наступного року в одну з неділь Великого посту офіційна вла­да закриває монастир. Робить це доволі несподівано і брутально. Молодий ігумен спостерігає плачучи, як плюндрують Боже місце.

Дивом уникнувши арешту, отець розпочинає своє подвиж­ницьке підпільне служіння. Ходить по закарпатських селах - спо­відає, причащає, вінчає та хрестить... У народі його глибоко ша­нують. Розповідають, що до нього звозили з усього закарпатсько­го краю недужих, і молитви праведника часто ставали дієвими там, де інші методи були безрезультатними.

Коли у 1949 році комуністична влада заборонила йому викону­вати священичі обов’язки та запропонувала перейти на право­слав’я, отець Йосиф відповів: «Я давав присягу Богу і Папі. Своєї присяги не зречуся». Врешті-решт, після неодноразових і завжди невдалих розмов із отцем, у 1950 році його заарештовують і засу­джують до двадцяти п’яти років каторги (згодом цей термін змен­шили до десяти). Влада звинуватила його в «активній антирадян- ській пропаганді та підтримці угорських фашистів», що сам отець Йосиф цілковито спростовував. Шість довгих років він працював на шахтах Воркути, не припиняючи священичого служіння. Як згадують очевидці, був дуже уважним до кожної людини, умів розрадити занепалого на дусі, підтримати й потішити. Всіх огор­тав своїм душпастирським теплом, серед іншого й сектантів. Са­мому ж отцеві довелося пережити на засланні страшні миті - на­приклад, коли вділяв стікаючому кров’ю отцю Чейпешу останнє благословення: товариша розстріляли на його очах.

У 1956 році отець Завадяк потрапляє під амністію, приїжджає в Хуст і влаштовується на «державну» роботу на бензозаправці. Між тим, триває його підпільне служіння при закритих шторах, скрізь, де люди потребують Божої вістки. Душпастирює не лише в Хусті, айв навколишніх селах. Влада здогадується про його свя- щеничу діяльність. Вкотре пробує натиснути на нього, аби перей­шов на православ’я. Зрозумівши, що лише марно витрачає час, вирішує просто фізично його знищити. План розроблено про­стий. Щоранку отець їздив до бензозаправки на велосипеді, його незмінний чорний плащ розвівався на вітрі, тож впізнати свяще­ника було зовсім неважко.

...4 грудня 1958 року, на празник Введення у храм Пресвятої Богородиці, ледь живого отця Йосифа знаходить на дорозі випад­ковий водій і відвозить до лікарні. Невдовзі отець помирає. І хоча за офіційною версією з отцем Завадяком стався нещасний випа­док, мовляв, покалічився під час падіння з велосипеда, рани на тілі свідчили про заплановане вбивство: на священика наїхала вантажівка, а потім, ймовірно, його добивали залізними прутами.

Поховали отця дуже тихо й поспішно на хустському цвинтарі: влада боялася розголосу, знала, яку любов та шану проявляли до мученика закарпатські греко-католики. І щойно у 2000 році тлінні останки отця Йосифа Завадяка було урочисто перенесено в Боронявський монастир. Він повернувся в обитель, яку пів століття тому покинув зі слізьми на очах...

Катерина Лабінська, Вірні до кінця, Львів 2015 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар