середа, 18 травня 2022 р.

Папа і нові святі: вчитися простоти Євангелія й універсальності братерства

 Зустрічаючись із представниками спільнот, натхнених духовністю канонізованого в неділю Шарля де Фуко, Папа Франциск наголосив на актуальності свідчення цього пустельника в сьогоднішньому часі, який потребує нагадування про простоту та універсальність віри.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Простота й універсальність віри в світлі досвіду святого Шарля де Фуко. Думками про ці два аспекти Папа Франциск поділився з представниками спільнот, натхнених духовністю цього пустельника, який у неділю, 15 травня 2022 р. був зарахований до лику святих. Зустрічаючись із ними в середу, 18 травня, перед загальною аудієнцією, Святіший Отець також згадав про те, що духовність Шарля де Фуко допомогла йому здолати особисту кризу, яку він пережив під час богословських студій, та знайти «більш просту й менш пелагіянську дорогу християнського життя».

Перше місце любові

Зауваживши, що в постаті цього святого можемо розгледіти «пророка нашого часу, який зумів висвітлити простоту й універсальність віри», Папа зупинився на кожному з цих аспектів. Щодо першого, він зауважив, що сенс віри можна підсумувати «двома простими словами», якими є «Ісус – Любов». Шарль де Фуко любив уявляти, як Ісус у Назареті ходить між людьми, терпеливо працює, живе щоденністю сім’ї та міста.

«Як же Господеві приємно бачити, що Його наслідують на дорозі незначності, покори, спільності з убогими!» – сказав Святіший Отець, цитуючи святого пустельника, який в одному з листів писав, що в той час, як ми «схильні ставити на перше місце діла, наслідки яких є видимими та відчутними на дотик, Бог віддає перше місце любові, а вже тоді жертві, натхненій любов’ю, та слухняності, що випливає з любові». «Як Церква, – наголосив Папа, – ми потребуємо повертатися до суттєвого, не губитися в багатьох другорядних речах, ризикуючи втратити з поля зору просту чистоту Євангелія».

Універсальне братерство

Переходячи до другого аспекту, Святіший Отець зауважив, що цей новопроголошений святий переживав своє християнське буття «як брат усіх, починаючи від найменших». Він писав: «Хочу призвичаїти всіх – християн, мусульман, євреїв та ідолопоклонників – сприймати мене як брата, загального брата». Для цього святий Шарль відчинив двері свого дому для всіх, аби він став «покрівлею доброго Пастиря». Тож Папа подякував його духовним послідовникам за те, що сьогодні наслідують його в цьому свідченні, що є дуже актуальним, коли «ризикуємо закриватися у фаворитизмах, збільшувати віддалі, втрачати брата з поля зору».

Про шлях віри свідчить св. Шарль деФуко Я дивився на Церкву яка живе і повільно, повільно проникався вірою ... моє серце було зворушене, і я повірив». На святкуванні нової десятки святих, канонізованих Папою Франциском, ми побачили «живуЦеркву», яка присутня на тій асамблеї, яку нині сформували багато братів і сестер з усього світу, зібраних навколо наступника Петра та численних єпископів та священиків, які брали участь в одній з урочистих подій, що належать до служіння Петра.

Це церковне життя, яке проявилося у співі, у вітаннях, у слуханні, у радості й мовчанні він показав найпрекрасніше обличчя Церкви, якою є святість. Знову ж таки, життя пяке являє, як Церква є собою лише тоді, коли вона здвйснює таємницю, яка живе в ній. Нові святі повернули нас до спілкування любові, яке Святий Дух щодня будує в душах охрещених.

Про це Папа нагадав у коментарі у проповіді заповідь царя, що проголошується в Євангелії п’ятої неділі Великодня. З надзвичайною ясністю пам'ятаємо, що слова, з яких складається Заповіт Ісуса «вони говорять нам, що означає бути християнами» і що основним критерієм розпізнавання, чи ми насправді є Його учні чи ні, знаходиться в слова Івана: «Як я любив ви теж любите один одного" (Ів. 13, 34). Як і на початку свого понтифікату, Франциск не припиняє це робити і сьогодні лунає в Церкві «головне проголошення, до якого треба завжди повертатися слухати різними способами і що ми завжди повинні повертатися, щоб проголошувати» (Evangelii gaudium, 164) у євангелізації, як у катехизація. Свідченнями с нові святі ще раз нагадали: «Нехай це свідчення стане центральним у істповіді та у виявах нашої віри».

Здивування, яке приходить від любові Бога, який передує нашій відповіді на Божу любов, є ідентичність і сила християнина. Це здивування на самому початку про те, що ми християни і про братерську любов, яка має богословське походження. Насправді Понтифік підтвердив, що любов Божа це те, що «відкриває наші серця і налаштовує нас до любові».

Житія новопроголошених святих

о. Яків Шумило, ЧСВВ - Ватикан

Тітус Брандсма – жертва милосердя і захисту правди

Народився 23 лютого 1881 р. на хуторі Уґокловстер, Нідерланди. Сім’я майбутнього святого налічувала шість дітей, п’ять з яких стало богопосвяченими особами. Спочатку Анно Сьорд бажав вступити до Францисканського Ордену, але через погане здоров’я отримав відмову. Маючи сильну марійську набожність, він вступив до Ордену Братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, взявши на честь свого батька монаше ім’я Тітус. 3 жовтня 1899 р. брат Тітус склав вічні монаші обіти, а після філософсько-теологічних студій 17 червня 1905 р. був рукоположений на священика. Отець Тітус проходив курси соціології та здобув ступінь доктора філософії у Папському Григоріанському університеті. Повернувшись на батьківщину, Тітус Брандсма присвятив себе журналістиці в різних її ділянках. Досліджуючи кармелітську містику, він переклав і видав твори святої Терези від Дитятка Ісуса голландською мовою. З 1923 року викладав філософію та історію містики в Католицькому університеті Неймегена. Чернець подорожував Європою та США, займаючись викладацькою діяльністю та беручи участь у наукових конференціях. Він був активним в екуменічному діалозі, маріології та був прихильником мови есперанто, яка була створена задля діалогу та взаєморозуміння між різними народами. Тітус Брандсма виступав проти неопоганства у формі нацизму і виступив на захист євреїв, засуджуючи антиєврейські заходи нацистського режиму. Він попереджав про небезпеку расової ворожнечі, використовуючи друковане слово та конференції. Як журналіст, він подорожував країною, щоб переконати католицьких журналістів не піддаватися тиску з боку нацистів, які окупували Нідерланди у 1940 році. 19 січня 1942 р. о. Тітус Брандсма був заарештований. Перебувавши деякий час у кількох місцях позбавлення волі, він опинився у німецькому концентраційному таборі Дахау. Після кількох тижнів тортур і знущань чернець був госпіталізований до табірного лазарету. 26 липня того року життя Тітуса Брандсми обірвалося після того, як табірний лікар зробив йому смертельну ін’єкцію. 3 листопада 1985 року святий Іван Павло ІІ проголосив Тітуса Брандсму блаженним мучеником за віру.


Лазар Девасагаям Піллаі – індійський проповідник Христової віри

Народився 23 квітня 1712 року в селі Натталам у королівстві Траванкор (південна Індія) в індуїстській родині. Свою кар’єру він розпочав у царському палаці із завдання скарбника. Згодом він одружився, став міністром королівського двору. У 1742 році він познайомився з місіонером Джованні Баттістою Буттарі, єзуїтом, який став його другом і духовним порадником. Через три роки він прийняв Святу тайну Хрещення, отримавши нове ім’я – Девасахаям, що відповідає біблійному імені Лазар. Його навернення сприйняли як зраду і загрозу для міцності королівства. Девасахаям Піллаі часто приступав до Святих Таїнств, проповідував Євангеліє і засуджував забобони та соціальну несправедливість.

23 лютого 1749 року, після неправдивих звинувачень, король наказав його арештувати. Він був ув'язнений і засуджений до смертної кари. Посадивши зі зв’язаними руками на буйвола, його прилюдно побили до крові, а потім посипали рани порошком перця чилі, який завдавав невимовного болю. Все це Лазар-Девасагаям переносив із терпеливістю і радістю серця. Опісля він зазнавав численних тортур та принижень; був кілька разів ув’язнений. Його приковували ланцюгами до дерева так туго, що він не міг ні сидіти, ні лежати. Однак його віра залишилася непохитною, і він перетворив місце тортур на оазис молитви, спілкування з Богом та євангелізації. Нарешті його відвезли на околиці королівства до міста Аралвайможі. Навіть тут його слава швидко поширилася, породивши численні навернення до християнської віри. Опівночі 14 січня 1752 року Девасагаяма Піллаі розбудили солдати та вбили п’ятьма пострілами з рушниці. Він помер, промовляючи імена Ісуса та Марії. Кати залишили його тіло непохованим як їжу для диких тварин. Через п’ять днів християни дістали останки Піллаі та поховали їх у гробниці в теперішньому соборі святого Франциска Ксаверія в індійському місті Коттар. З цього дня Девасагаяма Піллаі, одруженого мирянина і неофіта, почитали святим і мучеником. Папа Бенедикт XVI проголосив його блаженним 2 грудня 2012 року.

Сезар де Бю – на службі християнському вчення

Народився 3 лютого 1544 року в французькому місті Кавайон та походив із заможної родини, яка налічувала тринадцять дітей. У 1575 році він вирішив посвятити себе Господу. Пресвітерські свячення прийняв 1582 року, обравши святого Карло Борромео взірцем для життя та апостольської діяльності. У 1586-88 роках він усамітнився в скиті Святого Якова на пагорбі з видом на Кавайон. У цьому місці отець Сезар присвятив себе молитві та проповідницькій діяльності. 

29 вересня 1592 року він заснував Згромадження Отців Християнської Доктрини для проголошення Божого слова та катехизації, черпаючи зі скарбів Святого Письма й користуючись простою та доступною мовою. Згромадження було затверджено Папою Климентом VIII 27 грудня 1597 р., а святий Сезар був обраний його генеральним настоятелем. Де Бю розділив вчення християнської доктрини на т. зв. малу доктрину, яка адресована дітям та неписемним людям, та велику доктрину, яка охоплювала широке пояснення Апостольського Символу Віри, молитви «Отче наш», Божих Заповідей, церковних заповідей та Святих Таїнств. Осліпнувши, Сезар де Бю продовжував проповідувати та свідчити Боже слово. У віці 63 роки він помер в Авіньйоні в урочистість Пасхи. Святий Папа Павло VI беатифікував Сезара де Бю 27 квітня 1975 року.

Луїджі Марія Палаццоло – служіння для нужденних

Народився 10 грудня 1827 року в італійському місті Берґамо. Втративши батька, він здобув освіту у матері та священиків. Ще з дитинства він ходив зі слугою відвідувати хворих та бідних. Навчаючись у школі, майбутній святий відзначався великими успіхами. У 1844 р. розпочав навчання в духовній семінарії, а 23 червня 1850 р. прийняв пресвітерські свячення. Як священик він присвятив себе навчанню молоді в ораторії Фоппи, найбільш густонаселеного і найбіднішого району Берґамо, де заснував вечірню школу для бідних й неписьменних робітників, а також селян. За порадою свого духовного керівника та за згодою місцевого єпископа, він присвятив себе духовній опіці сиротам та покинутим людям. Для цього діла він заснував чоловіче і жіноче Згромадження. Важко захворівши, отець Луїджі помер в ніч на 15 червня 1886 року. Однак, діло Луїджі Марії Палаццоло не померло. Для духовної опіки над нужденними до заснованих ним Згромаджень швидко приєднувались нові члени. Святий Папа Іван XXIII 19 березня 1963 р. проголосив Луїджі Марію Палаццоло блаженним.

Джустіно Марія Руссолілно – апостол покликань

Третя з десяти дітей у сім’ї робітників, народився 18 січня 1891 року в західному передмісті італійського міста Неаполь. Завдяки схильності до молитви та навчанню, у віці десяти років він вступив до семінарії, яку закінчив з відзнакою. Під час пресвітерських свячень він прийняв обіт заснувати Згромадження для служіння душпастирству покликань. Отець Джустіно відкрив для цього коледж для розпізнавання покликань до священичого та богопосвяченого стану. Коли він потрапив в зону бойових дій внаслідок мобілізації, то, побачивши ревність деяких монахинь у служінню пораненим солдатам, плекав ідею створення жіночого Згромадження такого типу. У 1920-1921 рр. отець Руссолілно заснував Згромадження релігійних покликань, Сестер Божественних покликань і Товариство Божественних покликань. Святість і єдність з Богом у Пресвятій Трійці й необхідність частого приступання до Святих Таїнств задля освячення, були важливими темами у його навчанні. Майбутній святий відзначався вірністю Богові серед суворих випробувань на шляху свого покликання та довірою до заступництва Богородиці аж до самої смерті у 1955 році. Слава святості Джустіно Марії Руссолілно сприяла тому, що 7 травня 2011 р. його було зараховано до лику блаженних.

Шарль де Фуко – смиренний слуга Божий

 народився 15 вересня 1858 року в Страсбурзі, Франція. У віці 6 років він втратив обох батьків. Будучи підлітком, він незабаром втрачає віру і поринає в безладне життя, яке, однак, його не задовольняло. У 1876 р., Шарль вступив до військової академії. По закінченню академії у статусі офіцера проходив трирічну військову службу в Африці. Опісля подав у відставку та вирушив в подорож до Марокко. Незважаючи на те, що він був охрещений, однак ніколи по-справжньому не жив християнським життям. Однак, повернувшись після Марокко на батьківщину, Шарль де Фуко відчув потребу більше поглибити знання про католицьку віру. Так почався духовний шлях, який на початку 1889 року привів його до Палестини. Він був захоплений цією реальністю і зрозумів, що не може чинити інакше, як жити для Бога. Після паломництва на Святу Землю він вступає до Ордену Трапістів. Відтак його відправляють до монастиря в Сирії, де він живе 7 років. У 1897 році, у пошуках подальшого радикального служіння, він залишив обитель і поїхав жити в Назарет, як слуга в монастирі кларисок.

На його думку, «ніщо не прославляє Бога так сильно, як євхаристійна присутність і Літургія Євхаристії». Тому 9 червня 1901 року, у французькому місті Вів’є Шарль де Фуко прийняв священичі свячення та вирішив жити в пустелі серед африканського кочового народу туарегів. Це рішення було продиктоване наміром жити так, як жила Пресвята Родина з Назарету – в доброті та смиренні. Таким чином, здійснилося одне з його бажань: наслідувати Ісуса в його хресній смерті, запропонувавши Йому знак найбільшої любові і таким чином завершити союз любові Бога. 1 грудня 1916 р., Шарль де Фуко був вбитий бандитами, а 13 листопада 2005 р., Папа Бенедикт XVI проголосив його блаженним Католицької Церкви.

Марі Рів'є – життя, яке освітлює багато сердець

народилася 19 грудня 1768 року в Монпезаті, Франція. Падіння з ліжка у дворічному віці спричинило перелом стегна та надовго поставило під загрозу рухові навички дівчинки. Мати щодня водила її до найближчої до дому каплиці, поручаючи її опіці Богородиці. Протягом чотирьох років маленька Марі також благала Богородицю: «Пресвята Діво, зціли мене, і я зберу для тебе дівчат. Я навчу їх безмежно любити тебе». Хоч хвороба сильно підірвала здоров’я Марі, однак вона після чудесного зцілення не забула про свою обіцянку. 21 листопада 1796 р., Марі разом з чотирма товаришками посвятила себе Богові у служінні християнського виховання молоді, заснувавши для цього жіноче Згромадження.

Марі Рів'є була переконана, що все добро здобувається через молитву. Тому вона наполягала на важливості молитви, щоб перебувати в присутності Бога. Живучи у великій бідності, вона із пристрастю пропонувала християнське паломництво віри усім – дітям, молоді та дорослим. Її мужня довіра до Божого Провидіння змусила її проголосити: «Одного дня мої дочки подолають моря». Її палка любов до Ісуса та співчуття до всіх бід спонукали Папу Пія IX назвати її «Жінкою-Апостолом». Марі Рів'є померла 3 лютого 1838 р. та була беатифікована Святим Папою Іваном Павлом ІІ 23 травня 1982 року.

Марія Франческа від Ісуса – Божа служниця для хворих

В миру Анна Марія Джезу Рубатто народилася у італійському містечку Карманьйола 14 лютого 1844 р. У чотири роки вона втратила батька, а мати померла, коли їй було дев'ятнадцяти років. Внаслідок цього вона покинула рідну домівку, щоб переїхати до Турина, де стала компаньйонкою дворянки Маріанни Скоффоне. Там вона присвятила себе також катехитичному навчанню й опіці над хворими.
Влітку 1883 р., виходячи з храму в італійському містечку Лоано, вона побачила робітника, який лежав на землі після падіння з риштування. Вона негайно кинулась йому на допомогу. Анна Марія промила та вилікувала рану, відправила його додому відпочити, надавши йому зарплату за кілька днів відпочинку. Будинок, який будував цей чоловік, був призначений для богопосвяченої жіночої спільноти, яка б мала присвятити себе навчанню, катехетичній діяльності та допомозі хворим. Отець-капуцин Анджеліко, який опікувався сестрами, шукав відповідну особу, яка б очолила це Згромадження. Він відчув, що Анна Марія була саме тієї людиною. Здивована цієї пропозицією, вона провела деякий час у молитві та розмовах зі своїм духівником, щоб прийняти правильне рішення. Відтак вона вирішує приєднатися до нової богопосвяченої родини. 23 січня 1885 року народжується Інститут, який згодом отримав назву – Згромадження Сестер Капуцинок матері Рубатто. Прийнявши нове монаше ім’я Марія Франческа від Ісуса, згідно з мандатом Архиєпископа Генуї, вона стає першою настоятелькою Згромадження. Через кілька років вдалося відкрити нові спільноти в Уругваї та в Бразилії, щоб здійснювати служіння на місійних теренах. У 1902 році мати Марія Франческа від Ісуса вирушає в свою останню місійну подорож до Уругваю, яка триватиме два роки. Там, у Монтевідео, столиці Уругваю, 6 серпня 1904 р. вона помирає. 10 жовтня 1993 р. Святий Папа Іван Павло ІІ беатифікував Марію Франческу від Ісуса під час Святої Меси у базиліці Святого Петра.

Марія від Ісуса – життя віддане Богові

В миру Кароліна Сантоканале народилася 2 жовтня 1852 р., в Палермо, Італія. З дитинства мала бажання вступити до монастиря, однак, спочатку зустрілася з опором батьків. 13 червня 1887 р. разом з іншими жінками заснувала Інститут богопосвяченого життя Сестер Капуцинок Непорочного Зачаття з Люрду. Згромадження було покликано займатися місіями, виховувати молодь та опікуватися хворими. Вона, разом з іншими сестрами розпочала своє служіння з відвідування хворих та нужденних, використовуючи як житло будинок своїх дідуся та бабусі. 13 червня 1910 року її Інститут був приєднаний до Третього Ордену Братів Менших Капуцинів і вона вступила в Орден, взявши нове монаше ім’я – Марія від Ісуса.

Перша світова війна вплинула своїми драматичними наслідками і на чернечу спільноту сестри Марії від Ісуса. Через відсутність засобів для існування, Архиєпископ Монреалю запропонував їй закрити новіціат. Важкі випробування врешті-решт вплинули на її здоров’я, і вона була змушена переїхати на деякий час лікуватися до своїх братів. Опісля Бог благословив діло сестри Марії – Згромадження Сестер Капуцинок Третього Чину з Лоану. 27 січня 1923 р. сестра Марія від Ісуса померла, а 13 червня 2016 року була беатифікована в катедральному соборі Монреаля.

Марія Доменіка Мантовані – доброта та дух служіння

народилася 12 листопада 1862 р., в маленькому італійському містечку Кастеллетто-Бренцоне. На її християнське формування вплинуло добре виховання у сім’ї та вивчення катехизмової частини католицької віри. Дівчинці було п’ятнадцять років, коли майбутній блаженний Джузеппе Нашімбені прибув до її містечка та став її духовним провідником. Вона ж допомагала йому у парафіяльних справах, як у катехизації дітей, так і в опіці над нужденними та хворими.
Оживлена сильною відданістю Божій Матері, 8 грудня 1886 року вона прийняла обіт вічного дівицтва, що стало передумовою для майбутнього богопосвяченого життя. У 1892 році блаженний Джузеппе започаткував Згромадження Малих Сестер Святої Родини, а Марія Доменіка стала його співзасновницею і першою генеральною настоятелькою. Своїми материнськими, лагідними, делікатними і рішучими діями, прикладом свого святого життя вона зробила значний внесок у розвиток і розширення Згромадження. Вона брала участь в укладенні Конституцій, натхненних Правилом Третього Регулярного Ордену Святого Франциска, та відкрила численні будинки, щоб реагувати з євангельським милосердям на соціальні потреби свого часу. Перед смертю вона була щасливою, коли бачила як її служіння продовжують близько 1200 черниць в Італії та за кордоном. Після нетривалої хвороби Марія Доменіка Мантовані померла 2 лютого 1934 р, а 27 квітня 2003 р. Іван Павло ІІ проголосив її блаженною Католицької Церкви.
Джерело - https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2022-05/papa-spilnotam-cherles-de-foucald.html

Немає коментарів:

Дописати коментар