Ювілей 130 ліття Станіславівської єпархії: історія і її творці

У Івано Франківську 16 квітня 2015 конференцією вшанували 130 літній ювілей Станіславівської єпархії. Привітальним словом  до учасників звернулись митрополит Івано-Франківської митрополії Кир Володимир Війтишин та Ігор Євгенович Цепенда, ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У доповідях науковці висвітлили розвиток Станіславівської єпархії. Зокрема один з членів оргкомітету конференції п. Олег Єгрешій  люб'язно поділився описом конференції та доповіддю  - Від Станиславівської єпархії до Івано-Франківської митрополії: історична ретроспектива та сучасність. 

Святі допомога на дорозі зцілення

Cвята Джузепіна Бакіта

Сила Богородиці не у тому що вона зуміла забути страждання, які пережила у стіп Розпяття, а в новому способі пам'яті цієї події. У трикутнику понять страждання, зцілення та святість лежить сюжет книги американської журналістки Давн Еден, My Peace I give you. Healing Sexual Wounds with the Help of the Saints (Мій мир даю вам! Зцілення сексуальних ран з допомогою Святих), Нотр Дам, Індіана, 2012 р. З походження єврейка юна Еден у 6 річному віці стала жертвою статевого насилля. Відверта розмова дитини з мамою та равином не принесли миру, а лише нерозумінням у сімї. Мати боячись втратити право опіки над дочкою її скартала і дитина почала відчувати себе не жертвою а винуватицею того що сталося. На шляху зцілення  вперше до серця дівчини промовили слова євангелиста Матея 8, 3 "Якщо не станете такими як діти не ввійдете у Царство Небесне". Вона бажала бути радісною і світлою, але приходили моменти у яких оплакувала втрачену невинність. Отримала освіту у Нью Йорку, стала журналістом і з головою поринає у працю намагаючись забути рану дитинства. Однак зцілення прийшло лише з усвідомленням і прийняття цієї рани, яку потрібно було залікувати. На шляху зцілення окрім психолога Еден мала особливих друзів які супроводили її у зрілому віці на цьому шляху - святих.  

Гаївки та слово Кир Андрея у Маріуполі

Пасхальні вітання отців, Маріуполь 

У середній школі № 15 м. Маріуполя школярі зустрілися з українськими військовими щоб поділитися пасхальною радістю зустрічі з Христом Воскреслим. Словами тропаря Пасхи і вітанням Христос Воскрес! привіталися з школярами отець капелан Іван Гопко, та о. Полікарп, ЧСВВ який розповів що у події Воскресіння Христос перемагає смертю смерть і відкриває шлях до Царства Небесного усім вірним. Розповів про символ пасхального артосу який пригадує подію виходу народу Ізраїля з єгипетської неволі, де небесний хліб - манна була поживою народу у дорозі. Для християн тим хлібом є сам Христос, який у Євхаристиї дається на поживу вірним. Зворушили воїнів гаївки, з піснями і танцями якими поділилися з з властивою дітям радістю і щирістю з ними.

Гаївки у школі

Воїни під гітару заспівали разом з молоддю пісню "При долині кущ калини". У атмосфері радості і тепла минув час спілкування. На пам'ять отець Іван побажав дітям плекати християнську віру і українську культуру. Отець Полікарп словами з послання митрополита Андрея  ствердив що єдність  Сходу і Заходу є в основі побудови України як міцної держави: "єдності Україні треба, а та єдність накладає нас усіх обов'язок... проявлятися діланням яке веде до єдності" (Наша державність). Отець подарував для бібліотеки книги Місії Постуляції - 365 днів з Великим митрополитом

У свято Христового Воскресіння усіх християн вітаємо словами Кир Андрея Шептицького: "Великодні cвята будуть скріпленням тої чесноти чеснот, що її Cвяте Письмо називає «терпеливістю святих» Одкр. 13, 10! І нехай це моє письмо донесе до них потіху, що її дає Боже слово!Вже недалеко, вже недовго, нагорода добрих діл приготовляється, вінці торжества вже плетуться. Вже надходить хвилина вислуханих молитов, і радісного привіту, і сліз, але сліз радости, в які переміняє Бог, добрий Батько, усі сльози, терпіння, недуги і злидні. Відваги, мужества, надії! Ослаблені коліна випростуйте і немічні руки витягніть до молитви! Бог – добрий Батько! Христос за нас кров пролив, і воскрес для нашого спасення, і дав нам найліпшу Матір за Опікунку, за Провідницю. Вона приймає наші молитви. Вона опікується усім нашим народом. Вона замінить злидні теперішньої хвилини і терпіння довгої війни на радощі повного і щасливого миру". 1943 р., квітня 2, квітня 21, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея на Великдень для читачів часописів «Краківські Вісті», «Львівські Вісті» й «Рідна Земля».

Кир Андрей і виховання молоді

Християнське виховання у вченні Кир Андрея Шептицького.

Зустріч учасників семінару поблагословив протоієрей о. Коцуровський Михайло, синкел Стрийської єпархії УГКЦ.

Учителі християнської етики та образотворчого мистецтва почули досвід співпраці учнів гімназії Кир Андрея з духовенством п. Марії Бурій, заступник директора з виховної роботи та п. Наталя Дрозд, голова гімназійного самоврядування. Гімназисти середніх класів поділилися творчим виступом "На Твою прославу, наш Митрополите". Про живий портрет Митрополита Андрея як духовного батька українського суспільства на основі аналізу документів архівів історичного архіву у Львові розповів реферат п. Оксани Гайової. Зокрема було зазначено його рутинну працю над справою об'єднання християн, покровитель та опікун знедолених, збір документів архіву Унії. Про практику монаших обітів як реалізацію моральних чеснот у митрополита Андрея Шептицького розповів о. Полікарп, ЧСВВ. Від святости нашої, від Христового духа, котрим наша праця буде наповнена, залежить їх життя, їх спасення, їх добро. Тисячі дітей витягають руки по хліб катехизму, мільйони людей з жаждою очікують Божого слова і помочи святих сповідників. Щоби заспокоїти ті потреби, мусимо в першім ряді дбати о життя християнське, о аскезу, о святість в нас самих, бо без неї не зможемо нічого зробити». Кир Андрей, Про достоїнство і обов’язки священства, 1901.

Життя ісповідника віри - взірець для молоді

Свідчення п. Олі Новаківської

Євхаристійний хід, Іваниківка 1946 р.

У Місію Постуляції зі свідчення про живу память про Слугу Божого о. Чеховського завітала розповісти п. Оля Новаківська. Молодь церкви у с. Біла, біля Чорткова вивчаючи долю пароха рідного села Слуги Божого о. Степана Чеховського і розшукуючи людей які б розповіли про його долю зустріли свідків у с. Іваниківка, біля м. Івано-Франківськ, Молоді у їх пошуку посприяли внуки о. Степана проф. Степан Чеховський і п. Ліда Витвицька. Молодь  з парохом відвідала м. Івано-Франківськ де жив отець Степан і зустрілися із вірними останньої парохії на якій душпастирював Слуга Божий. Отець Степан з 1926 р. беззмінно опікувався вірними с. Біла,  заснував товариство "Просвіта", читальню. Перед приходом більшовиків в осени 1944 р. отець виїхав з с. Біла до  Станиславова, де свщмуч. єп. Григорій Хомишин назначив його генеральним вікарієм на випадок арешту єпископів. Перебуваючи в Станиславові отець служив в с. Лисець і с. Іваниківка. В 1945 р. отцю заборонили відправу Літургії у храмі, згодом забрали резиденцію. 

 Отець однак не залишив вірних і хоч у селі був підрозділ НКВС, молився з вірними Божественну Літургії у домах, уділяв Св. Тайни Хрещення і Подружжя У 1949 р. о. Степана  заарештували репресії торкнулися і його родини. Через рік вони були виселені на Сибір. Довго шукала родина о.Чеховського і знайшли у коломийській тюрмі, де він чекав  на етап. Засудили о. Степана  Чеховського на 25 років ув'язнення строгого режиму.  Ув'язнений був о. Степан у Мордовії, поселення Явас. У 1952 році зустрівся з Митрополитом Йосифом Сліпим, був вже важко хворим на  рак міхура. Митрополит Йосиф Сліпий сповідав його перед смертю. 

Старі фотографії - скарб пам'яті

Пам'ять у фотографіях

Ad perpetuam rei memoriam! На вічну память події. Цими словами Церква пригадує вірним важливі для громади події. Події які в житті людини займають важливе місце людина несе через життя. У Прометеї Тарас Шевченко сказав Раз добром зігріте серце вік не прохолоне. Таким Прометеєм який поділився теплом, яке зігріває уже 90 років п. Марію Гаврилів, була її зустріч з блаженної пам'яті о. Нестором Яцівім (1895 - 1.VІ.1947) греко-католицьким священником який у часи ІІ світової війни заопікувався її родиною у м. Борислав, з  священичої родини о. Антона і  Йосифи Горошевич з с. Махнів, Рава-Руського повіту (тепер Польща).  У час І світової війни був сотником  Української Галицької Армії, згодом вступив у семінарію у м. Перемишль 1930-1934 р..