понеділок, 7 листопада 2022 р.

Вечір памяті преосв. Никанора Дейнеги

6 листопада 2022 року,у храмі святого Архистратига Михаїла УГКЦ у Львові відбувся вечір пам’яті приурочений 40-літтю відходу до вічності. преосвященного владики Никанора (Дейнеги) – єпископа Української Греко-Католицької Церкви, архимандрита Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу, Праведника народів світу 

Почав зустріч молитвою і архиєрейським благословенням Впреосв. Кир Ігор Возьняк, митрополит Львівський  Нажаль, я ніколи не перетинався з владикою Никанором і навіть не знав, що він був єпископом. І це зрозуміло, адже радянські часи були дуже складні і задля безпеки причетних до служіння в нашій Церкві не розголошували такої інформації. До прикладу, коли мене висвятили 23 листопада 1980 року в квартирі владики Володимира Стернюка, про це не знали навіть мої батьки… Тому мені дуже цікаво почути про життя цього Праведника,

 У вступному слові ієрм. Аліпій (Федун), настоятель Святомихайлівського монастиря визнав «Єпископ Никанор ― один зі стовпів Cтудійського монашества, адже він став архимандритом після смерті блаженного Климентія Шептицького. Також владика Никанор є ісповідником віри: у радянський час зберіг свою віру і був підпільним єпископом Львівської архиєпархії».

Склав свідчення про владику Никанора ієрм. Петро (Гладій). «Із владикоюНиканором мене познайомили лише за декілька років мого перебування в монастирі. Це був особливий чоловік. Пригадую його останні слова: „якби мені дали можливість ще раз прожити життя, я би пройшов тими самими кроками“. Він був дуже добрим. Досі пам’ятаю відчуття, коли зайшов у кімнату, де жив єпископ, ― особливий спокій і мир. Було розуміння, що владика перебував понад усі ті надскладні обставини і переслідування. Він був оптимістом!» ― підкресив отець Петро.

Ієромонах поділився спогадами дивовижних історій із життя єпископа Никанора. «Під час навчання на бухгалтера у владики помер його товариш, тож він приїхав до села, у якому той жив, щоб віддати останню шану. Батьки померлого запропонували переночувати. Та посеред ночі владиці з’явився померлий товариш ― пройшов повз ліжко, стіл і вийшов через двері. До ранку владика Никанор не спав, сидів при свічці і лише під ранок заснув, аж свічка пропалила стіл».

Лекцію «Владика Никанор – рятівник, в’язень, єпископ» для учасників провів д-р Юрій Скіра, директор ГО «Центр дослідження історії Східних Католицьких Церков». «Досі владика Никанор маловідомий, про нього є обмаль інформації, хоча він є надзвичайно вагомою постаттю в історії Церкви ХХ століття. Майбутній підпільний єпископ народився 8 грудня 1907 року у с. Свистільники, що на Рогатинщині, у родині залізничника Петра Дейнеги. Свою долю на початку він пов’язав із професією бухгалтера. Працював у Станіславові (тепер ― Івано-Франківськ)».

Дослідник поділився цікавою історією із життя архимандрита, яку розповіла сестра Хризантія (Марія Гнатів, 1924–2014). Цю історію Юрій Скіра описує 
у дослідженні «Наслідник о. Климентія: архимандрит Свято-Успенської Унівської лаври…»:

«Одного разу я запізнився на поїзд і, щоб дістатися додому, треба було далеко обходити через міст. Я вирішив перейти навпростець через Дністер по льоду. За кілька метрів до берега лід проломився, і я опинився у воді. Зі всіх сил я намагався врятуватися, але холод почав сковувати моє тіло, рухи ставали щоразу слабші, і я зрозумів, що це кінець мого життя. Тоді я почав молитися до Божої Матері і просити про допомогу. Я собі сказав, що коли врятуюся, то буду до смерті голосити Її славу. Якимось чином я опинився на березі».

Ще одна цікава історія, яка змінили життя Миколи Дейнеги назавжди, сталася, коли він був у відрядженні в селі Кінчаки. Проживаючи в одного господаря, він щоранку бачив у саду монахиню, яка постійно молилася з книжечки. Це була сестра-студитка, яка розповіла майбутньому єпископу про Унів і дала адресу монастиря.

«Ця розмова не давала мені спокою. Під час відпустки я поїхав до Унева. Перше, що побачив, як зайшов до церкви, чудотворну ікону Богородиці, яка ніби промовляла: „Ти ж обіцяв мені служити…“. Я залишився в монастирі, і мене відразу вирішили випробувати ― призначили до дуже важкої роботи у гарбарні, де виправляли шкіру…» ― такими спогадами єпископа поділився Юрій Скіра у своєму дослідженні. Стаття про о. Никанора у збірнику Текст

«Владика Никанор (Дейнега) – це надзвичайна постать нашої Церкви», – зазначив у коментарі «Духовній величі Львова» д-р Юрій Скіра. «Це був єпископ нашої Церкви у підпіллі; це в’язень тюрми на Лонцького протягом німецької окупації; і це була людина, яка рятувала єврейських дітей та євреїв під час Голокосту і за це держава Ізраїль його вшанувала званням Праведника народів світу». 

Листопад дуже багатий на пам’ятні дати, зауважив Юрій Скіра. 1 листопада вшановують роковини відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея, а 8 листопада 1982 року – дата смерті владики Никанора (Дейнеги), тому захід, який ініціював Святомихайлівський монастир, нагода вшанувати його пам’ять і дізнатися про надзвичайно цікавий життєвий шлях.  Відео зустрічі.

Завершив вечір виступ молодіжного хору «Аксіос» храму святого Архистратига Михаїла

Організатори ГО «Центр дослідження історії Східних Католицьких Церков» та Святомихайлівський монастир Студійського Уставу

Інформація ГО «Центр дослідження історії Східних Католицьких Церков» – організація, яка ставить за мету налагоджувати контакти між дослідниками, істориками, що займаються Східними Католицькими Церквами, поглиблювати взаємодію між ними.

Джерело https://ugcc.lviv.ua/2022/11/08/40-rokiv-iz-dnya-smerti-vladyky-nykanora-malovidomogo-i-vodnochas-velychnogo-yepyskopa-pidpilnoyi-tserkvy/

Владика Никанор Дейнега Єпископ-помічник Львівської архиєпархії

Народився

8 грудня 1907 року у селі Свистільники (тепер – село Світанок, у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району, Івано-Франківської області).

Священичі свячення

29 жовтня 1939 року із рук митрополита Андрея Шептицького.

Єпископська хіротонія

Лютий 1972 року, яку місцеблюститель Глави УГКЦ в Україні владика Василій Величковський уділяє таємно.

Помер

8 листопада 1982 року у Львові, у підпільному монастирі на сучасній вул. І. Виговського, 58.

Майбутній владика Никанор (хресне ім’я — Микола) народився 8 грудня 1907 року у с. Свистільники, що на Рогатинщині. Його батько Петро був за професією працівником залізниці. Після закінчення місцевої школи та гімназії в Станіславові (тепер м. Івано-Франківськ), Микола вирішив стати бухгалтером. Певний період він працював згідно цієї професії на кондитерській фабриці в Станіславові.

Монаше служіння

Під час відрядження в с. Кінчаки (тепер Галицький район Івано-Франківської області) він познайомився з монахинею Студійського Уставу, яка розповіла йому про Святоуспенську Унівську Лавру. Під час своєї відпустки він поїхав до Лаври і у 1933 році прийняв рішення стати її послушником. 16 червня 1935 року відбулися облечини брата Миколи Дейнеги. 15 липня 1938 року він приймає Малу схиму з ім’ям Никанор.

У другій половині 1930-их рр. на молодого монаха звернув увагу священномученик Климентій Шептицький. Він запропонував йому стати священником та перевів до львівського монастиря Священномученика Йосафата.

Дияконські свячення схимонаха Никанора Дейнеги відбулися 1 жовтня 1939 року в домашній каплиці у Митрополичих палатах Святоюрського комплексу. Святителем був митрополит Андрей Шептицький. 29 жовтня 1939 року новопоставлений диякон отримав пресвітерські свячення. Вони також відбулися у домашній каплиці і святителем був той же митрополит. Згодом ієромонах Никанор Дейнега був призначений настоятелем львівського монастиря Священномученика Йосафата.

У 1942 року з ініціативи митрополита Андрея Шептицького розпочалася акція порятунку євреїв. Вказаний монастир став одним із ключових місць переховування євреїв у Львові монахами Студійського уставу. Зокрема тут переховувалися Курт Левін (1925–2014), рабин Давид Кагане (1903–1998) та інші.

Окрім переховування євреїв у монастирі, ієромонах Никанор Дейнега, був залучений і до укриття їх у Митрополичій друкарні «Студіон». Власником друкарні був ієромонах Йоан (Йозеф Петерс, 1905–1995), який не повідомляв німецьку владу про своє душпастирське і монаше служіння, а жив під виглядом успішного бізнесмена. Ієромонах Никанор Дейнега був же на цьому підприємстві фактичним виконавчим директором.

Восени 1942 року працівники друкарні погодилися на пропозицію українського підпілля видрукувати антинімецькі листівки. СД в скорому часі визначило, де вони були створені. 11 грудня 1942 року виконавчого директора Митрополичої друкарні арештовують. Ієромонах Йоан Петерс розуміючи, що ієромонаха Никанора Дейнегу швидко розстріляють, приходить у СД і заявляє, що вся відповідальність за скоєне лежить на ньому. Студита заарештовують, згодом він потрапляє до концентраційного табору Дахау.

Ув’язнення ієромонаха Никанора Дейнеги тривало близько півтора роки. Арештований перебував у тюрми на Лонцького. Там він підхопив туберкульоз. Декілька разів його хотіли вбити. За сприяння митрополита Андрея Шептицького його було звільнено.

Після цього він був переведений на укриття до Святопокровського монастиря сестер Студійського уставу, а після цього переданий на догляд мешканці с. Якторова Надії Сай. У повоєнний час був затриманий органами держбезпеки, але згодом звільнений.

Архимандрит

У 1951 року після смерті архимандрита ієромонаха Климентія Шептицького, згідно із заповітом останнього, стає на чолі спільноти студитів. У 1950-их роках, після повернення монахів Студійського уставу із заслань, взяв курс на заснування невеликих монастирів. Так виникли підпільні обителі у Львові, Рудно, Брюховичах, Зарваниці.

Підпільних монахів архимандрит Никанор заохочував до здобуття вищої освіти. Організував та керував своєрідною духовною семінарією, де готувалися до рукоположення монахи. Викладав там моральне та догматичне богослов’я. Перекладав з французької українською мовою «Типікон».

Архимандрит Никанор Дейнега постійно перебував у полі зору КДБ. Спецслужби відстежували його листувалися з ув’язненим митрополитом Йосифом Сліпим. В 1950-их рр. КДБ знало про діяльність архимандрита досить багато. Доходило до того, що у своїх документах вони фіксували, які радіопередачі він слухав, з ким зустрічався і що обговорював.

Єпископ Підпільної Церкви

У лютому 1972 року ієромонах Никанор Дейнега був висвячений на єпископа-помічника Львівської архиєпархії владикою Василем Величковським (1903–1973). Свячення були таємними, здійсненими у Львові на вул. Солов’їній у присутності лише трьох свідків — ієромонахів Володимира та Юліана Вороновських та їхньої матері Ксенії. Після цього життя у новопоставленого владики стало ще важчим. Він опинився під ще більшим наглядом КДБ.

З 1963 року архимандрит проживав з схимонахом Григорієм Махом на сучасній вулиці І. Виговського, 58. Працював кочегаром у Львівському державному медичному інституті. КДБ намагалося психологічно зламати єпископа. Був випадок, коли на подвір’я будинку владики зайшло 50 міліціонерів і стояли там цілий день. Владика знав, що за ним завжди стежать, тому, як бачив, що за вікном був якийсь надмірний рух людей, — ствердно говорив, що значить хтось приїхав до Львова із-за кордону.

Незважаючи на таку атмосферу, в будинку владики завжди були мир та спокій. Архимандрит з келійником постійно молилися Часи. В їхньому помешканні був справді інший світ. Єпископ твердо вірив, що прийде інша доба — свободи. Він жив майбутнім. Його мрією було створення журналу, який би передавав історію ГКЦ, щоб досвід Катакомбної Церкви не забувся.

Владика Никанор Дейнега помер 8 листопада 1982 року у день св. Димитрія Солунського о 10.00 ранку на руках схимонаха Севастяна Дмитруха. Він був хворий на туберкульоз, цукровий діабет, мав слабке серце і нирки. Але тримався при пам’яті та свідомості до останньої хвилини життя. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Праведник народів світу

5 листопада 1984 року в Єрусалимі на засіданні Комісії при Національному інституті пам’яті Катастрофи і героїзму Яд-Вашем на підставі зібраних свідчень прийнято рішення присвоїти звання Праведника народів світу владиці Никанору Дейнезі. Крім нього це звання отримали його співбрати у монашестві схимонах Теодозій Цибрівський та схимонах Лазар Шиян. Врятований студитами рабин Давид Кагане сам посадив їм дерева у саді Праведників народів світу.

д-р Юрій Скіра,
директор ГО «Центр дослідження історії Східних Католицьких Церков»

Немає коментарів:

Дописати коментар