Зараз дуже важливо зберігати
пам'ять. У тому числі про нашу культуру. Зараз, коли всі почуття і враження до
краю загострені, важливо фіксувати події – передусім ті, які стосуються
української ідентичності. Такі заходи ретельно готуються, а в умовах реалій тривог
і виключення світла їх проведення під загрозою, але тим більший їх ефект як
вираз стійкості культури народу.
У 2025 минає 160 років із дня його народження Кир Андрея і 81 рік відходу у вічність і у ці 79 років життя він на зорі ХХ ст. ознаменованих бурею двох світових воєн ділився світлом Євангелії і теплом добрих діл як Добрий Самарянин.
Модераторомзаходу був отець Полікарп Марцелюк (Чин Святого Василія Великого), від Місії«Постуляційний центр». Відома наукова та громадська діяльність отця ієромонаха як великого ентузіаста і знавця постатті праведного Андрея, який має досвід співпраці референтами у єпархіях УГКЦ і Дикастерією святих у Ватикані. Вечір почав молитвою і вітальним словом отець Севастіян Дмитрух засновник і керівник музею праведного АндреяШептицького. У душевній та науковій доповіді отець, висвітлив факти про життя і науково досліджує діяльність Шептицького, наголосив на ролі харизми праведного митрополита Кир Андрей (1865–1944). Завдяки зустрічі про Владику дізнались як про церковного, культурного, громадського діяча, фундатора, організатора, мецената, колекціонера, просвітника, рятівника безлічі людей. І цей список можна продовжити.
Як
лауреатці Премії Першої Стипендії Шептицького з перекладу (2021) мені було дуже
приємно, що пам'ять про Митрополита звучить, причому на науковому рівні.
Ми
знаємо, що цей аристократ із давнього роду, граф, блискучий юрист і військовий,
свідомо відмовивсь від світської кар’єри і прийняв духовний сан. Також свідомо
став українським патріотом, коли це було небезпечно – і провадив саме таку
позицію, допомагаючи ближнім. Життя Андрея Шептицького – справжнє подвижництво.
Виступи
доповідачів охопили аспекти виховання, харитативної праці і порятунку євреї, меценатства
Кир Андрея у сфері мистецтва і архітектури. Зокрема, Леся Васьків – магістрбогослов’я, викладачка етики в коледжі, філолог – виступила з доповіддю проважливість родинного виховання на прикладі текстів Кир Андрея, який вважав, щодуже важливо виховувати духовність молоді. За його словами, дитина «потребує
сонця і землі», де сонце – любов батьків. Також важливе дотримання здорових
засад у системі виховання: перше – слово любові. Він наголошував на ролі батьків,
Божої науки, таке виховання «підносить душу з болота матеріального життя».
Автор наголосила про важливу роль україномовної
освіти, катехизації та вишколу душпастирів.
Авторка
цієї статті виступила онлайн від Швейцарії з доповіддю «Мої благословенніреколекції, епістолярій Софії Шептицької», де поділилася своїм досвідом читання
епістолярної спадщини матері митрополита Андрея – письменниці та художниці
Софії Фредро-Шептицької. Характеризуючи переклади цих листів із польської мови
на українську мову, аналізуючи цитати французькою та іншими мовами, доповідачка
окреслила контекст тодішньої доби, унікальність родинного виховання Шептицьких,
ерудицію та освіченість матері видатних синів, а також поділилася
текстологічними особливостями цих листів. У виступі було схарактеризовано й
перекладацькі стратегії та трансформації. А завдяки надзвичайно цікавим і
важливим текстам можна уявити портрет авторки – справжньої аристократки,
інтелектуалки, причому адресовані її сину листи виявились актуальними й для
всіх нас. Усі ці листи вимагають систематизації, коментування, аналізу та
видання. Про таку різнобічну постать треба більше знати.
Ольга
Михайлюк, засновниця арт-форуму «Золотий мольберт» (важливої діяльності, уже не
раз висвітленої, у тому числі в «Сурмі»), виступила з презентацією PowerPoint – доповіддю «Вплив кир Андрея наформування модерного сакрального мистецтва Галичини». Пані Ольга висловила
важливість допомоги Митрополита багатьом людям. Він був дуже доступним і, хоча
був людиною такого високого рівня й мав три захищені докторські дисертації, але
не пишався цим, приймав кожного. Виступ супроводжувався ілюстраціями –
світлинами багатьох ікон, картин та інших образотворчих робіт – наприклад,
олівцевим малюнком Олекси Новаківського «Портрет Митрополита Андрея» (1915).
Зокрема, було сказано, скількох українських митців відкрив і підтримував
протягом життя Митрополит Андрей, в якого було понад 40 років архієрейського
служіння. Ось геть не повний перелік: Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Ольга
Плешкан, Петро Холодний, Олекса Новаківський, Святослав Гординський, Юліан
Панькевич... Згадано, що церковний діяч не раз гірко казав про трагедію
занепаду культури народу. Доповідачка висловила думку, що треба зараз почати
відроджувати рідну культуру. Далі пані Ольга зосередилася на розповіді та
характеристиці про тодішнє сакральне галицьке мистецтво – пошук нових стилів і
форм. Зокрема, справжнім проривом стали ікони Юліана Панькевича «Богородиця з
дитятком» (1895) і «Христос». Обидва витвори були в селі Борщів (Львівська
область), виконані з гуцульськими мотивами. Галицьке мистецтво кінця ХІХ ст.
потребувало оновлення церков, виникли спроби вплітати національні етнографічні
елементи. Панькевич надіслав дві ікони (1890-ті рр.) – Матір Божу та Ісуса,
причому ці святі постаті були написані в гуцульських костюмах. Таке змалювання
було вперше! У Галичині це викликало бурю емоцій, на яку художник відгукнувся
статтею – відповіддю «О що-ж властиво ходить?» Висновок: малярство має бути
висловлене рідною мовою. Далі доповідь була про ікони, передані Митрополитом
Шептицьким до Музею, який сьогодні носить його ім’я. Було наголошено й на тому,
що Кир Андрей сприяв збереженню давньоукраїнського іконопису. Один із
прикладів: у 1891 р. Юліан Панькевич розписував дерев’яну церкву в селі Поляни
(сучасна Львівська область). Там молився Владика. У 1892 р. цю церкву спалили
як таку, що в поганому стані – бо будували нову. Іконостас як не реставрований
мав пропасти, але завдяки Митрополиту він тепер у Музеї його імені. Також
доповідачка поділилася фактами про творчість художника Модеста Сосенка, якому
Кир Андрей допомагав – у тому числі фінансово. Сосенко був відомий і світським
живописом, і релігійним. Наприклад, у Галичині він створив монументальні
розписи церков, виконуючи замовлення. Те, що він започаткував, розвинули його
учні – наприклад, Юліан Буцманюк, можна згадати Михайла Бойчука. Важливо те, що
в цьому стилі було візантійське спрямування. І, безперечно, Митрополит дуже
сприяв поїздкам українських митців для навчання за кордон. Куди могли поїхати
художники вдосконалювати своє вміння? Звісно, у Париж – столицю мистецтва. Тому
присутні на конференції змогли ознайомитися з Сосенковими копіями шедеврів –
наприклад, полотен Альбрехта Дюрера («Чотири апостоли»), які експонувалися в
митрополичих палатах. Митець подарував Митрополиту й виконану ним копію з Лувру
– картини Хосе де Рібери «Покладення до Гробу» (сцена після зняття Спасителя з
розп’яття). Також відома Сосенкова копія «Автопортрета в білому береті»
Рембрандта, де, зокрема, дуже майстерно відтворено тло. Воно чорне, але
досягнуте завдяки змішуванню різних кольорів – що вловив копіїст. Недарма
кажуть, що художнику ставлять не лише руку, а й око. Сподобалась авдиторії й
картина «Продавчиня апельсинів» (1912), де оптимістично і оригінально показано
молоду жінку з кошиком помаранчів. Модель схожа на італійку. А ще цікаво, що
Модест Сосенко був у Швейцарії, де відвідав Базельський музей – з метою
побачити картини Арнольда Бекліна та інших знаменитих митців. Так, музей у
Базелі справді відомий багатими колекціями, у тому числі шедеврами Бекліна. А
далі український художник після свого зарубіжного навчання і мандрів повернувся
до Львова, де активно працював, писав роботи на замовлення (у першу чергу
Владики), як станкові для церков, брав участь у виставках. У 1906 р. Митрополит
організував подорож у Святу Землю та взяв із собою Сосенка, є фото цієї
мандрівки. Ольга Михайлюк розповіла і про роль консерватора. Цей мистецький
термін означає людину, яка лікує ікону, тобто реставрує її. Консерватор
зберігає. У цьому й була діяльність Сосенка. Також авдиторія побачила його
замальовки з давньоукраїнських манускриптів, виконані на замовлення
Шептицького. Дуже цікавим виявився ескіз для церкви – екслібрис із літерою «Ш»,
який зображує Митрополита. Зрозуміло, що літера зашифровує його прізвище. А ще
сильне враження справляє витвір «Митрополит Андрей в ролі апостола Андрея».
Владика тримає скісний хрест (атрибут святого апостола Андрія Первозванного) і
книгу. Сама робота наснажена силою і оригінальністю, ми бачимо постать
принципового християнина.
Доповідачка
зазначила, що багато робіт і Сосенка, і Михайла Бойчука, і Олекси Новаківського
було спалено, і деякі ми знаємо завдяки світлинам. Це, наприклад, чорно-біле
фото, виконане Іларіоном Свєнціцьким – Модест Сосенко, «Портрет Митрополита
Шептицького» (до знищення цієї роботи). Пані Ольга згадала й багато інших
фактів – наприклад, про розписи церкви св. Михайла (село Підберізці на
Львівщині). А ще цікавий зв'язок із новими поколіннями (не забуваймо, що
Митрополит дуже багато уваги приділяв дітям і молоді!): під керівництвом Ольги
Михайлюк діти з різних міст України (наприклад, дуже багато з Харківської
області) створюють композиції за цими розписами – і це не просто копії, а
оригінальне творче осмислення дітьми побаченого. Також прозвучала розповідь про
учня Сосенка, Юліана Буцманюка. Сучасні українські діти створили композицію за
його мотивами – «Три янголи на ковчезі». Глядачі мали змогу порівняти оригінал
і сучасні роботи. До речі, діти створювали композиції Янгол миру України на
полотні на площі Святого Юра. Підсумовуючи, доповідачка висловила тезу про те,
що «треба таким чином залучати дітей любити українську культуру, не на словах,
а активною практичною діяльністю». Підсумовуючи отець Полікарп підкреслив що
треба «розвивати естетичні смаки молоді на основі українського модерну». Далі
виступив фахівець із архітектури, автор наукових праць, кандидат архітектури (Національний
університет «Львівська політехніка»), Ростислав
Гнідець про «Вплив митрополита А. Шептицького на становлення модерної
архітектуриукраїнської церкви». Учасник розповів і про діяльність Митрополита,
і про його сподвижника – архітектора Івана Левинського, який також був і
промисловцем, засновником великої фабрики. Він активно долучився до відновлення
українських церков, був уважним до стилю. Доповідач навів історичні факти,
причому змістовна доповідь була насичена атмосферою тодішнього Львова. Слухачі
могли уявити собі ту епоху – і завдяки документам, і живим історіям. А ще ми
дізналися, що Кир Андрей зміг зацікавити архітекторів працювати в Галичині.
Відбувалися перебудови церков, реконструкції. Іван Левинський зібрав
українських художників (Михайла Бойчука, Корнила Устияновича та ін.), давши їм
змогу творити. А на надгробку Левинського зазначено таке: «Промисловець.
Професор Львівської техніки». Дати життя (1851–1919) і слова (у правописі
оригіналу): «Різьбив душі людий силою характеру, молотом енергії й кров’ю
серця». А на камені – перекинута набік кам’яна чаша, схожа на капітель. Виступ
викликав активне обговорення – зокрема, питання про те, які саме галицькі
церкви було відроджено. Виявляється, їх було багато, зокрема у Львові діяли
архітектори Є.Нагірний, Е. Ковача та фабрика Левинського, які розробляли на
запит Кир Андрея церкви у романському стилі з елементами барокко з характерними
українськими гуцульськими і бойківськими мотивами оздоблення.
З
Італії (Больцано) отець Августин Баб’як роповів про «Митрополита Андрея
Шептицького і Голокост». Доповідач дослідник постаті Шептицького, поширює
дослідження про нього, захистив докторську дисертацію в Ліонському католицькому
університеті. Далі ми почули живу історію. Відомо, що Владика визнаний
Праведником народів світу. І доповідач поділився власним спілкуванням із
особисто врятованими Митрополитом людьми. Наприклад, згадав слова Курта Левіна про
те, що коли Кир Андрей брав урятованих дітей за руку, вона була гаряча й нібито
насичувала енергією інших. Це був спогад на все життя. Тепло, яким Митрополит
ділився з іншими, бажаючи допомогти. Мені спало на думку, що й нас він, образно
кажучи, бере за руку, виводячи зі смертельної небезпеки. Отець Августин
розповів про діяльність студитів. А ще наголосив на «християнській сміливості
Шептицького». Жива історія поєдналася з документальною, бо ми почули унікальні
факти про листи французькою мовою за Другої світової війни, про архіви
Ватикану. За словами доповідача, Кир Андрей, рятуючи стількох, «знав, що це
ризик», і «знав, що це життя, яке належить до Бога». І допомагав. У висновках
науковець пояснив, що треба будувати нашу націю, що наразі українці зазнають
великого випробування, «але є шанс це пережити». Бо ми «маємо великі зразки,
великі приклади». І завершив словами: «Краса перемагає».
На
мою думку, усю діяльність Кир Андрея можна схарактеризувати його ж словами: «Я
не кину свого близького друга». Це було сказано про Модеста Сосенка, який
умирав від туберкульозу – і його доглядав сам Шептицький у своїх митрополичих
палатах. А скільком іншим людям допоміг Митрополит! Друг інтелігенції, сам
інтелігент – й інтелігенція була його другом.
Захід
скінчився спільною молитвою. Церковний спів прозвучав особливо гарно і
врочисто. Отець Полікарп зазначив, що тут зібрались учасники з різних країн, і,
«хоч розсіяні, але всюди ми є українці».
Наприкінці
заходу було вручено учасникам зустріч від Місії двох книг – наукового збірника
«Мученики – свідки надії» (про презентацію якого вже була публікація в «Сурмі»
авторки статті як редакторки) і видання «Кир Андрей – місія доброго Самарянина».
Подія скінчилася спільним фото учасників.
Усе
відбулося на високому рівні, науковість поєднувалася з душевністю. Ми змогли
пригадати митрополита Андрея Шептицького як справжню яскраву індивідуальність
із сильною харизмою, який допомагав вчинками, славетний особистою ініціативою.
Тому цей приклад варто наслідувати. А ще хотілося б іще більшого увічнення
пам’яті про цього діяча і в заходах, і у виданнях, які стануть доступні широкій
авдиторії. Бо вражає різноманітність цієї постаті.
Аналітик матеріалів – Олена
Смольницька
Немає коментарів:
Дописати коментар