 |
| Зустріч з вірними, Івано-Франківськ |
Сьогодні у храмі Царя Христа у Івано-Франківську та Дрогобичі до свята свщмуч. Йосафата вірним про постать митр. Іван Велямин Рутський, митрополита Київського та всієї Русі (1574 - 5.02.1637) розповів о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ. Описуючи його духовний шлях зросту отець вказав що Іван був охрещений руським отцем, навчається у школі,
яку провадили кальвіністи, а у зрілому віці приймає науку Католицької церкви а у Римі за вказівкою папи Климента VIII приймає руський обряд. Говорячи про його захоплення філософськими і богословськими студіями отець підкреслив його пошану і захоплення молитовним життям Івана Кунцевича, з яким разом моляться Правило у монастирі Пресв. Трійці, ревність у диспутах з кальвінстами і незєдиненими у Вильно. Отець вказав на гострий розум Івана Рутського який після студій у єзуїтів на латині, втілює ідею провадження студій філософії і богослівя руською мовою. Церковні процесії, щоденні Літургії,
молитовні братства, бачить як середник для формування у школах духовної атмосфери, яка сприятиме росту духовності учнів. Фільм телестудії Апостол.
Отець зазначив співпрацю Велямина і Кунцевича які готували план реформи Східної церкви, через реформу руського монашества з допомогою дисципліни і духовності одного з західних Чинів кармелітів або єзуїтів. Монахи Чину мали прийняти східний обряд, щоб вправляти в святості життя руських монахів.
Зреформований Василіянський чин - основа Зєдиненої Руської Церкви. Вельямин у творі "Виклад одного русина" вираховує плоди такої реформи: «1. Монахи будуть відзначатись наукою і
святістю життя; 2 будемо мати добрих сповідників і проповідників яких ми досі
не мали; 3 заснуєм багато добре зорганізованих шкіл, з яких вийдуть добрі
єпархіальні священики, воднораз державні мужі; на єпископські пости стануть
люди, які будуть знати свої обов’язки; 5. Таким робом зможемо ще й допомогти
іншим нашим братам, які мають цей самий обряд, що й ми».
Отець наголосив що обоє однодумців вступають у монастир, щоб цілковито посвятитись справі реформи Церкви. Яків
Суша у Житії і мучеництві св. Йосафата у 1665 р. зазначає про гармонію життя у монастирі, Йосафат з пошаною ставився до
старшого та інтелектуала Йосифа, а Рутський подивляв святість Йосафата. Спільнота
монастиря Пресв. Трійці була гуртувати молодих монахів, а освіта і монаша дисципліна призвели до реформи Василіян. Велямин заснував у 1616 р. новіціат у Битені, де під проводом
двох єзуїтів, старші охотні отці мали однорічний «внутрішній курс», а
Велямин зібравши правила св. Василія В. уложив устав і правильник для ченців. У
вересні 1617 р. пише до кард. Боргезе що реформа Чину св. Василія Вел. від
якого залежить слава Божа та добро в
грецькому обряді триває. Поширення моделі монашества Велямина на монастирі Києвської митрополії у Речі Посполитій справді зміцнило Церкву, а централізація влади у монастирях дозволила розвинути Конгрегацію Пресв. Трійці, під проводом Протоархимандрита.
Отець визнав що перешкоди у проведені реформи були як у конфресійній так і державній політиці, про які Велямин на сеймі у Варшаві говорив: "У католицькій державі і під католицьким королем загрожене наше життя тому, що ми католики". Мученицька смерть свщмуч. Йосафата була болючою втратою для митр Йосифа, але він не бажав відкплати кривдникам. Митрополит Йосиф закликав «щоб Русь не нищила Русі» до примирення з незєдениними на основі творення Київського католицького патріархату Руської церкви під
єдиним патріархом, яким він бачив Петра Могилу, який складе присягу вірності
Папі. Коли Апостольска столиця не підтримала його унійних змагань, а Руські церкви віддавали незєдиненним Рутський у архиєрейських ризах боронив Унію на порогах церков, а у
1632 р. склав протест королю, і послав до Риму єп. Рафаїла Корсака, який повідомив
про стан Унії.
Продовжував аж до смерті аскетичне життя постив, не вживав м’яса, спав
мало і на твердій постелі. Візитував священиків та вірних єпархії, картав і
скріплював у вірі, єдності і любові. У 1636 р. на капітулі Василіян усі
монастирі Київської митрополії об’єднав у Чин св. Василія Великого,
передчуваючи смерть попрощався і виїхав до Вільно але по дорозі затримався у
Дермані, де 28 січня 1637 р. уклав Заповіт де відновив визнання віри, послуху і
любові Христовому ниміснику закликав: «...Любов’ю
Христа лучіться між собою і митрополитом … монаше духовенство, щоб любило і
поважало світське духовенство, як співробітників і братів…шляхта і міщани щоб у
справах духовних йшли за проводом пастирів».У час сучасних військових лихолітть Кир Йосиф є зразком життя глибокої віри яка поєналася з архиєрейським апостолятом.
5 лютого 1637 митр. Йосиф відійшов до Отця Небесного, його тіло
Рафаїл Корсак супроводив до крипти монастиря Пресв. Трійці у Вільно. Папа Урбан
його вшановував як Колону (опору) Церкви, атланта Унії, Атанасія Русі, а
Григорій XV визнавав
його непохитність побожності і світлий ум, його наступник митр. Рафаїл Корсак називав його законодавцем
Унії[1].
Немає коментарів:
Дописати коментар