понеділок, 15 липня 2019 р.

Василіянин о.Павло свідок віри з Грусятич

Слуга Божий Павло Олінський
14 липня у селі Грусятичі біля Ходорова відбулася урочиста академія вшанування памяті Слуги Божого Павла Петра Олінського. Божественну Літургію на запрошення пароха о. Романа Ставяжа, декана Новострілищанського у храмі св. Миколая очолив о. Віктор Квасній, ЧСВВ секретар Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні. Співслужили Літургію з отцем  Романом, о. Петро Басараб з м. Івано Франківська та оо. Василіяни о. Іпатій Ващишин, архівіст о. Іван Майкович, ігумен у Крехові, о. Власій Фуц, ігумен в Улашківцях, о. Йосиф Кралька, ігумен у Дрогобича та о. Полікарп Марцелюк, голова Постуляції святих УГКЦ. 
До урочистої академії долучився о. Андрій Мігулка, римо-
Молитва за прославу Слуги Божого о. Павла, ЧСВВ
католицький душпастир з м. Ходорова. На проповіді о. Віктор зазначив що у свято всіх святих українського народу ми вшановуємо визначних святих, які формували світлу сторінку історії українського народу св. Володимира і Ольгу, св. Антонія і Теодосія, але і ближчих часів як свщмуч. Йосафата і мучеників Пратулинських, які засвідчили вірність
Апостольському Престолу у ХVІ-ХVII cт. так і Новомучеників ХХ ст., які для нас є прикладом життя чеснот, практики діл милосердя та стійкості у вірі аж до смерті. Святі які жили і освячувалися на нашій землі для вірних є в особливий спосіб близькими - рідними до яких маємо особливу довіру і звертаємося по допомогу у наших потребах і труднощах.
Памятна таблиця о. Павла, храм. св. Миколая, с. Грусятичі


Після Літургії отці посвятили таблицю памяті о. Павла Петра Олінського на стіні храму, а вірним було роздано образки з портретом Слуги Божого Павла та молитвою до Господа Бога за прославу Слуги Божого Павла, які було виготовлено з ініціативи о. Петра Басараба, душпастиря вихідця з Грусятич, який подякував отцям за спільну молитву і розповів про власний шлях пізнання постаті Слуги Божого та зазначив що і сьогодні Грусятичі є джерелом священичих покликань, адже з громади якою уже 25 років провадить о. Роман вийшло пять греко-католицьких душпастирів. 
На завершення о. Полікарп, ЧСВВ розповів про вишкіл та працю Слуги Божого Павла який у монашому, священичому стані, а згодом
Доповідь про Слугу Божого о. Павла
цілопальною мученицькою жертвою життя відповів
 на виклик доби тоталітаризмів ХХ ст. та описав шлях прослави Слуги Божого та заохотив молитися до Господа Бога за посередництвом Слуги Божого о. Павла Петра Олінського у потребі.

Біографічна довідка
Слуга Божий Павло Петро Олінський нар. 18 червня 1887 р. в с. в сім’ї селянина Ігнатія. До 1900 р. навчався в Рідній школі в селі та вступив у Львівську академічну гімназію.
11 березня 1905 р. Петро пішов на новіціят до оо. Василіян у Крехівський монастир. Під час облечин у монашу рясу прийняв монаше ім’я Павло. 9 грудня 1906 р. склав перші монаші обіти і продовжив вишкіл у Крехові: два роки гуманістики (1906-1908) і рік риторики (1908-1909). Філософські студії проходив у монастирі св. Онуфрія у Лаврові (1909-1911), де 21 вересня 1910 року склав професію довічних монаших обітів. Богослов’я вивчав у Кристинополі в 1911-1914 рр. і під час завершального року студій 26 жовтня 1913 р. отримав священичі свячення з рук праведного митрополита Андрея Шептицького. На початку Першої світової війни близько 30 василіян, з яких більшість були студенти, виїхали до Хорватії і замешкали у францисканців та єзуїтів. У листопаді 1914 р. до них приєднався із кількома отцями також о. Павло Олінський і замешкав у отців францисканців у м. Ястребарсько. Наприкінці 1915 р. повернувся в Галичину і був призначений до монастиря в Гошеві. З Гошева в 1916 р. направлений до  монастиря у Крехові, як викладач грецької мови для клириків гуманістики.
У 1919-1921 р. душпастирював у Дрогобичі, де в 1920-1921 році був катехитом в українсько-польсько-єврейській гімназії. З 1921 до 1929 року в Місійному інституті ім. святого Йосафата при монастирі отців Василіян в Бучачі навчав латинської, грецької і німецької мов (1923-1924 рр.), сповідав, проповідував і служив у храмі, виїжджав з проповідями на народні місії. У 1929 році отця Павла Олінського призначили на місійну працю за океаном – до Канади, де викладав латину і греку для кліриків-василіян у Мондері, Альберта, потім у 1932-1934 р. працював у Едмонтоні, звідки обслуговував місцевості Peace River та Grant Praire, а з 1934 р. служив як душпастир і місіонер у Вінніпезі. У листі до Риму  1932 р. він писав «за цілий час мого побуту в Канаді не дав найменше згіршеня ні вдома ні на кольоніях, не допустився жадного нетакту, на своїх кольоніях працював як найкрасше та всюди їздив лагодити справи по других.»
 На початку 1937 р. повернувся в Галичину, де отримав призначення настоятелем Свято-Іванівського монастиря в Улашківціях на півдні Тернопільщини, а 10 травня 1937 р. на завідателя парафiї в с. Милiвцi i Юридиці Василіянській. 12 червня 1937 року став ігуменом Улашківської обителі. Серед ченців видатною постаттю був отець Ігумен Павло, чоловік статечний з сивим волосям і добрими очима. Хоч не часто він провадив науку для дітей однак уже сам його вигляд і молитовна постава, навчала більше ніж слова. В монастирі на щодень ченці віправляли церковне правило Утреню й Вечірню, ченців зобов’язувала клявзура, коли люди приходили до монастиря по справах, то як правило, виходив сам отець Ігумен.
Спокійне і плідне священиче служіння перервала Друга світова війна. Перед радянською окупацією 1939 р. на храмове свято Івана Хрестителя, отець у передчутті близької небезпеки на проповіді закликав людей: «Моліться, люди, моліться, бо підходять червоні язики, вже чорна хмара над нами». За перших совітів отець Олінський змушений був залишити монастир і перейшов на адміністратора парафії в с. Буряківка, повіт Заліщики. З приходом німців повернувся до обителі і продовжував служіння. Флекей Іванна яка дитиною була очевидцем згадувала що плач, страх і голод опанували село і лише ченці, хоч і стривожені, як і усі люди, але з неземним миром вселяли в селян надію на Божу опіку. Люди тягнулися до Церкви та заносили палкі молитви за спокій і мир. Передбачаючи що німці можуть конфіскувати дзвони о. Павло з господарями вночі зняв і закопав їх. Чужа мова німецьких солдат, і військова форма стали предметом сільських гутірок. Отець Павло, незмінний опікун селян дораджував: „Все так не буде. Війна почалася і мусить закінчитись. А нам на цій землі треба жити, і триматися Христової заповіді «Не убий»“. 
Отець Павло боронив місцевих поляків, яким через протистояння українців і поляків погрожували.  Отець терпів від німців, та й від поліцаїв і місцевих городян, за поставу миротворця. З господарства, щомісяця забирали коней та збіжжя. А ченці множили молитви та працювали. Отець в Улашківцях ніс душпастирську варту і першу військову чоту більшовиків зустрів у сповідальниці. Більшовики на конях намагалися ввійти в церкву, однак старші селяни перепинили їм дорогу. Слугу Божого Павла Олінського арештували більшовики 30 грудня 1945 р. і засудили 25 квітня 1946 р. Військовим Трибуналом МВС Тернопільської області за ст. 20 − 54-1”а”, 54 − 11 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі «з поразкою в правах на 5 років та конфіскацією майна». Покарання відбував у Комі АРСР в концтаборі «Мінлаг» і там «оставив свої кості, а сам пішов до Бога по вічну винагороду» 2 березня 1955 року. Похоронений о. Павло на кладовищі с. Абезь, Комі АССР під номером гробівця Э-47.
Вірним отець Павло запам’ятався як чоловік кріпкий, кремезної статури, світло-русявий, середнього зросту. Досить педантичний і точний, спокійний і водночас веселий, повний, однак рухливий. На скронях проглядалася сивина. По ході було видно, що отець не піддавався хворобам.

«Людей не потрібно було заставляти йти до церкви, коли вони чули голос дзвонів, то самі поспішали, бо знали, що їх там чекає Добрий Пастир. Отець любив людей і люди отця любили».


Світлини з академії - о. Іпатій Ващишин, ЧСВВ

Немає коментарів:

Дописати коментар