Шляхи святості відповідь на поклик

Папа Франциск відслужив на площі Святого Петра у Ватикані Святу Літургію, на початку якої проголосив святими Католицької Церкви п’ятьох блаженних.

Кардинал Джон Генрі Ньюмен, апостол істини

Джон Генрі Ньюмен народився 21 лютого 1801 р. в сім’ї англікан. Маючи 17 років, розпочав навчання в університеті Оксфорду, підчас студій захоплювався творами Отців Церкви і став англіканським священиком, блискучий проповідник. Заснував "Оксфордський рух", який боровся за збереження автентичності християнського віровчення і боровся за свободу від впливу влади. Намагався знайти в англіканстві католицькі елементи, які вважав суттєвими для християнської віри, в творі «Есей про розвиток християнського вчення» (183) розробив сім критеріїв, за якими в історії можна відрізнити істинну Церкву: вірність первісній ідеї, тяглість принципів, сила асимілювати ідеї ззовні, випередження пізнішого вчення, логічна послідовність, яку можна пізнати дослідженням розвитку, збереження первісного вчення й безперервна тривалість церковного життя.
Вірність принципам привело його до того, що не зважаючи на ворожість англікан до католицтва, у 1845 р. подав прохання прийняти його в «справжню отару Спасителя»  катехуменат пройшов під проводом блаженного о. Домініка Барб’єрі.
У Римі Джон Генрі Ньюмен після теологічних студій прийняв ієрейські свячення у 1847 р. в празник Пресвятої Євхаристії відслужив першу Святу Месу й приєднався до Оратоторіян св. Філіппо Нері. Повернувшись на батьківщину, засновував там ораторії. Заснував Католицький Університет в Дубліні. Папа Лев ХІІІ надав йому гіднісь кардинала. Гаслом новий кардинал вибрав вислів «Cor ad cor loquitur» – «Серце промовляє до серця». Він не прийняв єпископиських свячень і до кінця життя жив у заснованому ним ораторії в Бірмінґемі. Протягом  життя кардинал Ньюмен зробив вагомий внесок в інтелектуальне життя як англіканської, так і католицької Церкви. На гробі він велів написати: «З тіней і припущень до істини». В 1958 р. почався його канонізаційний процес, блаженним його проголосив Папа Венедикт XVI, відвідуючи 2010 р. Бірмінгем. Папа Венедикт зазначив вірність молитві поступово перемінює нас у Божий образ і що вірний християнин повинен повністю посвятитися на служіння Господеві. За словами Папи, «кардинал Джон Генрі Ньюман допомагає нам усвідомити, що наш Божественний Учитель призначив кожному із нас відповідне завдання, добре окреслене служіння. Господь не сотворив жодної людини просто так, для нічого. Кожен із нас повинен добре виконати те завдання, яке доручив йому Господь Бог, бути одним із кілець у ланцюгу, що єднає людей». (Детальна біографія за посиланням).

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

 Мати Джузеппіна Ванніні: життя, віддане хворим

Джузеппіна Ванніні, засновниця Згромадження Дочок св. Дон Камілло, народилася 7 липня 1859 року в Римі, отримавши при Хрещенні наступного дня імена Джудітта Аделаїда Аґата. Після смерті батьків семирічна дівчинка потрапипила під опіку Дочок Милосердної Любові. В день свого першого Святого Причастя відчула поклик посвятити життя Богові, але з огляду на слабке здоров’я двері монастиря виявилися для неї зачиненими.
Провидінна зустріч з блаженним о. Луджі Теццою, камілянином, відкрила для Джудітті шлях до цілковитого посвячення Богові. Після того, як вона звірилися духовному провідникові про своє нездійснене покликання, він представив їй проект чернечої інституції, що служитиме хворим. Після дводенних молитовних роздумів Джутітта погодилася, повністю довірившись Божому Провидінню. Так 2 лютого 1892 р., в каплиці на місці кімнати, де святий Камілло відійшов до вічності, зародилося Згромадження Дочок святого Камілло. Прийнявши чернече ім’я Джузеппіна, 8 грудня 1895 р. наша свята склала довічні обіти й була обрана Головною Настоятелькою. Мати Джузеппіна померла в Римі 23 лютого 1911 р., а 16 жовтня 1994 р. святий Іван Павло ІІ проголосив її блаженною. Її приклад заохочує нас у простий і конкретний спосіб давати свідчення милосердної любові і співчуття перед обличчям хворих і потребуючих.

Мати Маріям Трезія Чірамель Манкідіян – апостолка сім’ї

Маріям Трезія Шірамель Манкідіян народилася 26 квітня 1876 р. в Путенчіра в штаті Керала на півдні Індії в католицькій сім’ї. Від матері отримала християнське виховання. Була чутливою до людського страждання, особливе співчуття виявляла до родин, що переживали труднощі, відвідувала їхні домівки, поспішаючи з допомогою, не зважаючи на кастову чи релігійну приналежність.
Дівчина прагнула пустельницького життя, але родина виступила проти цього. Сповнена любові до Господа, мала видіння, захвати та стигми. В 1913 р. за підтримки місцевого єпископа Трезія заснувала спільноту, з якої виросло Згромадження Святої Родини. Єпископ призначив її настоятелькою. Слава про її живу святість і служіння сім’ям спонукала численних дівчат посвячуватися Богові в новому Згромадженні. Люди всіх суспільних станів приходили до неї, шукаючи, зокрема, поради у вирішенні сімейних проблем.
Мати Маріям Трезія відійшла до вічності 8 червня 1926 р. Слава святості швидко поширилася, а її могила стала метою паломництва. Святий Іван Павло ІІ проголосив її блаженною 9 квітня 2000 р.

Сестра Дулсе Лопес Понтес – гігант милосердної любові

Марія Ріта народилася 26 травня 1914 р. у Сан-Салвадор-да-Баїя в благополучній глибоко віруючій сім’ї, характерною ознакою якої було також діяльне милосердя. Вже з дитинства дівчинка вирізнялася великою співчутливістю до бідних і потребуючих. Після завершення навчання, вступила до Згромадження Сестер Місіонерок Непорочного Зачаття Матері Божої, де прийняла чернече ім’я Дульсе.
Сестра Дульсе виконувала обов’язки вчительки та медсестри. Спонукувана місіонерським запалом, вона також посвятилася дбанню про освіту робітників та допомогу найостаннішим і страждаючим. Її милосердя було ніжним, материнським. Для здійснення цих спонук заснувала різні соціальні проекти. Відома як «бразилійська Мати Тереза», черниця була серед кандидатів на Нобелівську премію миру, зараховувалася до найвідоміших жінок Бразилії свого часу.
Останні місяці життя сестри Дульсе були позначені хворобою, яку вона спокійно переносила, повністю віддавшись у Господні руки. Під час 16-місячної госпіталізації її відвідав святий Іван Павло ІІ, а 13 березня 1992 р. серце черниці перестало битися. Папа Венедикт XVI 2009 р. затвердив декрет геройської практики нею чеснот, а 22 травня 2011 р. відбулася її беатифікація.

Марґеріт Бейз, «святість по-сусідству»

Марґеріт Бейс народилася 8 вересня 1815 р. в місцевості П’єрра в кантоні Фрібур на заході Швейцарії. Маючи 15 років, опанувала ремесло кравчині, займаючись цим аж до останніх днів свого життя. Відмовившись від вступу до монастиря, Марґеріт обрала шлях посвячення Богові в мирянському стані, присвятивши своє життя родині та парафії. Коли її старший брат одружився з однією із домашніх робітниць, невістка не приховувала своєї ворожості до Марґеріт, яка, натомість, й далі допомагала у веденні домашнього господарства, терпеливо й з любов’ю переносячи образи. Таке наставлення причинилося до навернення кривдниці.
Марґеріт кожного дня брала участь у Святій Месі. В неділі проводила тривалі адорації, проказувала молитву на вервиці. З великою ревністю віддавалася релігійному вихованню дітей, навчаючи їх катехизму, та молодих дівчат, приготовляючи їх до одруження та материнства.
Коли вона мала 35 років, пережила хірургічну операцію на кишечнику. Оскільки подальше лікування було дуже інвазійним, Марґеріт благала Богородицю або оздоровити її, або послати такі страждання, через які братиме участь у Христових страстях. Ця молитва була вислухана 8 грудня 1854 року, коли Папа Пій ІХ проголошував догму про Непорочне Зачаття. Вона оздоровилася від недуги, але отримала стигмати: на її тілі з’явилися п’ять Христових ран. Від цього дня кожної п’ятниці о 15-й годині та протягом Страсного Тижня Марґеріт переживала Ісусові страждання. Як цього бажала, переставилася до вічності 27 червня 1879 р., в свято Пресвятого Серця. Проголошена блаженною 29 жовтня 1995 р.

Джерело - https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2019-10/biogragiyi-novyh-svyatyh.html