Хлопець закінчив гімназію у Хусті. Поміж тим, у молодому серці визріло покликання до чернечого стану, і хлопець вступає до монастиря отців василіян на Чернечій горі у Мукачеві. Склавши у 1929 році перші обітниці, він розпочинає свою богословську формацію у василіянських монастирях Лаврова, Добромиля, Кристинополя. У 1937 році складає вічні обіти й висвячується у священичий сан. Це були непрості для Закарпаття 40-ві, коли край опинився у складі Угорщини й до того ж наближалася радянська окупація. Із нестабільною політичною і релігійною ситуацією були пов’язані його часті переведення у різні монастирі. Отець ва- силіянин одразу ж проявляє себе як добрий проповідник і смиренний чернець.
У 1941-1942 роках отець Йосиф разом з іншими греко- католицькими священнослужителями відбуває заслання у Румунії, щоправда, воно не було тривалим і виснажливим. Після повернення отець Завадяк приймає посаду економа у Боронявському монастирі. Тоді стає яскраво помітним і відчутним у реальному житті ще один хист отця Завадяка, господарський: в обителі настають стабільніші, ніж досі, часи, село потрохи розвивається. Зарадний отець василіянин вчить ченців та селян розумно господарювати на землі. А коли Друга світова війна принесла у село невпевненість і нужду, отець Йосиф став тим, хто завжди міг розрадити й заспокоїти засмучене серце і пригаслий дух. Він завжди чітко розставляв пріоритети і робив саме те, чого вимагала від нього конкретна хвилина.
Дивом уникнувши арешту, отець розпочинає своє подвижницьке підпільне служіння. Ходить по закарпатських селах - сповідає, причащає, вінчає та хрестить... У народі його глибоко шанують. Розповідають, що до нього звозили з усього закарпатського краю недужих, і молитви праведника часто ставали дієвими там, де інші методи були безрезультатними.
Коли у 1949 році комуністична влада заборонила йому виконувати священичі обов’язки та запропонувала перейти на православ’я, отець Йосиф відповів: «Я давав присягу Богу і Папі. Своєї присяги не зречуся». Врешті-решт, після неодноразових і завжди невдалих розмов із отцем, у 1950 році його заарештовують і засуджують до двадцяти п’яти років каторги (згодом цей термін зменшили до десяти). Влада звинуватила його в «активній антирадян- ській пропаганді та підтримці угорських фашистів», що сам отець Йосиф цілковито спростовував. Шість довгих років він працював на шахтах Воркути, не припиняючи священичого служіння. Як згадують очевидці, був дуже уважним до кожної людини, умів розрадити занепалого на дусі, підтримати й потішити. Всіх огортав своїм душпастирським теплом, серед іншого й сектантів. Самому ж отцеві довелося пережити на засланні страшні миті - наприклад, коли вділяв стікаючому кров’ю отцю Чейпешу останнє благословення: товариша розстріляли на його очах.
У 1956 році отець Завадяк потрапляє під амністію, приїжджає в Хуст і влаштовується на «державну» роботу на бензозаправці. Між тим, триває його підпільне служіння при закритих шторах, скрізь, де люди потребують Божої вістки. Душпастирює не лише в Хусті, айв навколишніх селах. Влада здогадується про його свя- щеничу діяльність. Вкотре пробує натиснути на нього, аби перейшов на православ’я. Зрозумівши, що лише марно витрачає час, вирішує просто фізично його знищити. План розроблено простий. Щоранку отець їздив до бензозаправки на велосипеді, його незмінний чорний плащ розвівався на вітрі, тож впізнати священика було зовсім неважко.
Поховали отця дуже тихо й поспішно на хустському цвинтарі: влада боялася розголосу, знала, яку любов та шану проявляли до мученика закарпатські греко-католики. І щойно у 2000 році тлінні останки отця Йосифа Завадяка було урочисто перенесено в Боронявський монастир. Він повернувся в обитель, яку пів століття тому покинув зі слізьми на очах...
Катерина Лабінська, Вірні до кінця, Львів 2015 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар