Кир Андрей про вшанування полеглих

Кожна важніша подія в житті одиниць, і родин, і цілої суспільности – народу – звертає думку й серця християн до Всевишнього Сотворителя неба і землі, бо від Його Провидіння залежить доля і людей, і народів. Тому й усі національні річниці обходять християни молитвами й торжественними богослуженнями. Знають, що від благодаті Всевишнього і від Його святого благословення мають випросити собі кожний зокрема і цілому свому народові всі ті дари небесні, яких потрібно до всестороннього і щасливого розвитку всіх народних сил і прикмет і до благословенного розвитку духового й матеріяльного життя народу.

У день Першого листопада зберуться по наших церквах українці, віруючі християни-католики, щоби перед престолом Всевишнього предложити свої молитви, подяки та прохання. Виславляючи передовсім усемогучу силу Спасителя нашого і Царя Христа, будемо складати Йому подяку за всі «даянія блага» і за всі «совершенні дари» що задля заслуг Його життя і смерти спливають на наш нарід кожної днини. Будемо благати Христа Спасителя за милосердя для всіх тих, що терплять, будемо поручати Його милосердю душі всіх померших, а особливим способом – тих, що поклали буйні голови на полях слави і сповненого обов’язку.

Церква й церковні установи стали практикою віків і, силою Божої  установи, до того ступеня осередком життя та джерелом світла й сили, що навіть ті, котрі відчужилися від правди, яку Церква голосить, і від принципів, яких боронить, – у великі національні річниці стають у ряди з українцями - християнами і лучаться з ними як не вірою, надією та молитвою, то бодай зовнішньою приявністю в наших храмах.

Хвилина торжественних молитов і сердечних усенародних благань за милосердя зворушує часом і тих, що – чужі Христовій благодаті – все-таки оцінюють, чим є релігія і Церква для народу.

Однак бувають, на жаль, і люди, що до того ступеня затратили християнську віру і до того ступеня відчужилися від християнської думки, що в торжественну хвилину всенародних молитов приходять у наші храми, щоби святощі наші святотатським поведенням топтати. З храму Божого і з храму молитви роблять арену крикливих і нерозумних політичних демонстрацій, якими зневажають Усевишнього та ображують християнські почування свого народу. Перед таким зловживанням нерозумних і засліплених, для яких Богослуження є тільки зовнішньою формою, а патріотизм полягає тільки на словах і криках, мусимо двері наших храмів замкнути.

 (1934 р., жовтень, Львів. – Із пастирського послання митрополита Андрея до духовенства і вірних про релігійне вшанування національних річниць)